1. ѕќЋ≤“» ј Ц я —”—ѕ≤Ћ№Ќ≈ я¬»ў≈ ≤ ќЅТ™ “ ƒќ—Ћ≤ƒ∆≈ЌЌя
1.1. ѕредмет, метод, функц≥њ пол≥толог≥њ.
1.2. ѕол≥тика Ц ¤к сусп≥льне ¤вище.
1.1. ѕредмет, метод, функц≥њ пол≥толог≥њ.
ѕол≥тика перебуваЇ в центр≥ уваги багатьох дисципл≥н сусп≥льно-гуман≥тарного циклу знань ─ ф≥лософ≥њ, ≥стор≥њ, правознавства, соц≥олог≥њ, пол≥тичноњ економ≥њ, психолог≥њ, етнограф≥њ, культуролог≥њ, ¤к≥ так чи ≥накше вивчають феномен пол≥тичного (див.: —хему 1.4.). ўе в часи онфуц≥¤, ѕлатона, јристотел¤, ÷ицерона пол≥тичн≥ проблеми спл≥талис¤ з реал≥¤ми сусп≥льного житт¤, ¤к≥ сьогодн≥ традиц≥йно в≥днос¤ть до предмет≥в етики, ф≥лософ≥њ, правознавства, а також до област≥ рел≥г≥њ, м≥фолог≥њ (с≥м¢¤, держава, пол≥тико-економ≥чн≥ в≥дносини). ¬ середн≥ в≥ки структуру феодальноњ державност≥, ≥Їрарх≥ю в≥дносин м≥ж васалами ≥ сюзеренами виправдовували системою теолог≥њ ≥ правознавства (јвгустин, јкв≥нат). ¬ епоху ¬≥дродженн¤ в галузь знань про пол≥тику залучаЇтьс¤ ≥стор≥¤ ≥ пол≥тична економ≥¤ (ћак≥авелл≥). ¬ XIX ст. групу дисципл≥н, ¤к≥ вивчають пол≥тичн≥ ¤вища ≥ процеси, поступово доповнюють соц≥олог≥¤, географ≥¤, етнограф≥¤, психолог≥¤, а в ’’ ст. - вс≥ ≥нш≥ сучасн≥ науки, ¤к≥ мають в≥дношенн¤ до пол≥тичного знанн¤, - в≥д математики, статистики ≥ к≥бернетики до демограф≥њ, б≥олог≥њ ≥ еколог≥њ (див.: —хема 1.1.).
як окрема наука пол≥толог≥¤ виникаЇ у 1948 роц≥. ѕерший досв≥д самост≥йного ≥снуванн¤ п≥двела ћ≥жнародна јсоц≥ац≥¤ ѕол≥тичноњ Ќауки, коли у 1955 роц≥ фах≥вц≥ з —Ўј, ¬еликобритан≥њ, ‘ранц≥њ, Ўвец≥њ, ≤нд≥њ, ћексики, ѕольщ≥, ™гипту, анади, Ќ≥меччини, √рец≥њ ≥ ёгослав≥њ п≥дготували ≥ випустили досл≥дженн¤ У—усп≥льн≥ науки у вищ≥й школ≥. ѕол≥тична наукаФ. —п≥льною працею учених у рамках проекту ёЌ≈— ќ обірунтовано де¤к≥ висновки принципового значенн¤.
ј. ƒо середини 50-х рр. ’’ ст. наука про пол≥тику ще не вийшла з Уембр≥ональногоФ стану, ¤кому притаманн≥ невизначен≥сть, сумн≥вн≥сть ≥ контроверс≥йн≥сть оц≥нок молодоњ науки ≥ншими дисципл≥нами сусп≥льно-гуман≥тарного циклу знань. ≤сторикам вона здавалас¤ надто складною ≥ фрагментарною, правникам ≥ економ≥стам впадала у в≥ч≥ не в≥дпрацьован≥сть методолог≥њ ≥ категор≥йного апарату; представникам природничих наук взагал≥ залишавс¤ туманним обТЇкт новоњ науки; лише соц≥ологам усе було просто й зрозум≥ло.
Ѕ. ћайбутнЇ новоњ дисципл≥ни змусило учених зробити виб≥р стратег≥чних пр≥оритет≥в, обірунтованих пров≥дними Ц англо-американською та французькою - школами. ѕерша сто¤ла на тому, що знанн¤ пол≥тики необх≥дн≥ т≥льки майбутн≥м держслужбовц¤м. ѕозиц≥¤ другоњ Ц б≥льш пом≥ркована: знанн¤ пол≥тики необх≥дн≥ вс≥м випускникам вищоњ школи. «рештою, закр≥плено так≥ основн≥ напр¤мки досл≥дженн¤ ≥ викладанн¤ новоњ дисципл≥ни: а) пол≥тична теор≥¤ (теор≥¤, ≥стор≥¤ пол≥тичних ≥дей); б) д≥¤льн≥сть державно-пол≥тичних ≥нститут≥в (центральний, рег≥ональний та м≥сцевий р≥вн≥); в) функц≥онуванн¤ пол≥тичних парт≥й ≥ груп, громадська думка; г) м≥жнародн≥ в≥дносини.
« плином часу вимоги до молодоњ науки
зростають, профес≥йн≥ ≥нтереси науковц≥в, вт≥люван≥ нац≥ональними школами,
ур≥зноман≥тнюютьс¤. ≥льк≥сть напр¤мк≥в досл≥дженн¤ в контекст≥ пол≥толог≥њ
зб≥льшуЇтьс¤, дос¤гаючи, зокрема, у ‘ранц≥њ дес¤ти, в ”крањн≥ њх Ц пТ¤ть
(див.т: —хему1.6.).
ѕон¤тт¤ Упол≥толог≥¤Ф походить в≥д грецьких сл≥в: Упол≥тикаФ ─ державна, сусп≥льна д≥¤льн≥сть ≥ Ц УлогосФ ─ слово, що дозвол¤Ї досить широко тлумачити об'Їкт науки. ÷е пол≥тика, пол≥тичне сусп≥льство, пол≥тична сфера сусп≥льного житт¤. ѕол≥толог≥¤ ─ це наука, ¤ка вивчаЇ пол≥тику, законом≥рност≥ функц≥онуванн¤ ≥ розвитку пол≥тичноњ сфери сусп≥льного житт¤ в контекст≥ дос¤гненн¤ ≥ зд≥йсненн¤ субТЇктом пол≥тичноњ влади.
« метою уточненн¤ обТЇкту пол≥тичноњ науки, починаючи з 1960-х рок≥в минулого стол≥тт¤, визначено так≥ маг≥стральн≥ напр¤мки вивченн¤ пол≥тики: нормативний ≥ анал≥тичний. Ќормативного дотримуютьс¤ орган≥затори-практики, фах≥вц≥-теоретики, а також економ≥сти, правники, державн≥ кер≥вники, котр≥ прагнуть критично осмислити шл¤х зд≥йсненн¤ влади, уточнити й актив≥зувати реальний пол≥тичний процес. ясна р≥ч, що, нормативний напр¤мок ф≥нансуЇтьс¤ краще. ≤ цим переймаЇтьс¤ держава. јнал≥тичне досл≥дженн¤ пол≥тики в основному пол¤гаЇ у вивченн≥ пол≥тичних ¤вищ ≥ процес≥в ¤к таких. ƒосл≥дники насамперед прагнуть створити теоретичн≥ модел≥ ≥ з њх допомогою по¤снити етапи й складов≥ пол≥тичноњ д≥йсност≥. ѕри цьому вони використовують ¤кнайширше коло метод≥в ≥ методик† вивченн¤ абстрактно-теоретичних систем сусп≥льного житт¤. ¬ украњнськ≥й науц≥ - це практична й теоретична пол≥толог≥¤. ќстанн¤ робить лише перш≥ кроки.
”точненн¤ обТЇкту пол≥толог≥њ, под≥л њњ на практичну й теоретичну не дають можливост≥ остаточно розкрити вс≥х аспект≥в проблеми. ƒальший крок Ц визначенн¤ предмету наукового досл≥дженн¤. “ак, дл¤ ≥сторика пол≥тичноњ думки предметом будуть ≥дењ, теор≥њ, погл¤ди визначеного† пол≥тичного мислител¤, б≥льшоњ або меншоњ групи людей (представники ¤когось напр¤мку пол≥тичного мисленн¤, нац≥ональна д≥аспора); дл¤ фах≥вц¤ з пол≥тичного процесу - функц≥онуванн¤ визначеноњ пол≥тичноњ системи, њњ окремих складових Ц держави, пол≥тичноњ парт≥њ, громадськоњ орган≥зац≥њ та ≥н. ќтже, обТЇкт досл≥дженн¤ Ц це в≥дносини, процес чи ¤вище, що породжують проблему, проблемну ситуац≥ю ≥ обираютьс¤ науковцем дл¤ досл≥дженн¤; натом≥сть предмет Ц певний аспект досл≥дженн¤ в≥дносин, процесу чи ¤вища в межах обраного обТЇкта (див.: —хему 1.2.).
¬ процес≥ наукового досл≥дженн¤ важливо враховувати все. “а зовс≥м недостатньо встановити новий факт чи групу факт≥в. Ќеобх≥дно дати цьому по¤сненн¤ з позиц≥й сучасноњ науки, розкрити теоретичне або практичне значенн¤ предмета досл≥дженн¤. “ому накопиченн¤ ≥ виклад фактолог≥чного матер≥алу зд≥йснюЇтьс¤ в контекст≥ загального ≥сторичного процесу, поступального розвитку пол≥тичноњ галуз≥, що дозвол¤Ї р≥зноб≥чно й зважено розкрити загальн≥ та специф≥чн≥ особливост≥ обТЇкта ≥ предмета пол≥толог≥њ.
—кладн≥сть, багатогранн≥сть ≥ м≥ждисципл≥нарний статус пол≥толог≥чноњ проблематики привод¤ть до необх≥дност≥ њњ вивченн¤ у систем≥ координат, що задаЇтьс¤ р≥зними р≥вн¤ми методолог≥њ науки. ћетодолог≥¤ (гр. methodos - спос≥б, метод ≥ logos - наука, знанн¤) - це вченн¤ про правила мисленн¤ при створенн≥ теор≥њ науки. ¬она в≥дпов≥даЇ на запитанн¤: ¤к п≥знавати ?
¬ сучасних умовах† досл≥дник маЇ можлив≥сть обирати будь-¤кий метод чи ¤ку завгодно комб≥нац≥ю метод≥в дл¤ досл≥дженн¤ пол≥тичноњ д≥йсност≥. оротко розгл¤немо окрем≥ (загальнонауков≥) методи Ц ≥сторичний, терм≥нолог≥чний, структурно-функц≥ональний, системний, моделюванн¤, Ц памТ¤таючи, що в ”крањн≥ проблема класиф≥кац≥њ метод≥в залишаЇтьс¤ дискус≥йною.
≤сторичний метод даЇ змогу досл≥дити виникненн¤, формуванн¤ ≥ розвиток процес≥в ≥ ¤вищ у хронолог≥чн≥й посл≥довност≥ з метою ви¤вленн¤ внутр≥шн≥х та зовн≥шн≥х звТ¤зк≥в, законом≥рностей та суперечностей, притаманних обТЇктов≥ досл≥дженн¤.
Ѕудь-¤ке теоретичне досл≥дженн¤ з пол≥толог≥њ потребуЇ описуванн¤, анал≥зу та уточненн¤ пон¤т≥йного апарату, тобто терм≥н≥в ≥ пон¤ть, що њх використовують фах≥вц≥ в процес≥ роботи. “ерм≥нолог≥чний принцип (метод терм≥нолог≥чного анал≥зу) передбачаЇ вивченн¤ ≥стор≥њ терм≥н≥в ≥ позначуваних ними пон¤ть, опрацюванн¤ зм≥сту та обс¤гу, взаЇмозвТ¤зку ≥ субординац≥њ пон¤ть, обірунтуванн¤ њх м≥сц¤ в апарат≥ теор≥њ, на баз≥ ¤коњ базуЇтьс¤ досл≥дженн¤. ™ певн≥ правила визначенн¤ апарату категор≥й. —л≥д базуватис¤ на тлумачних та профес≥йних словниках. Ќаукове визначенн¤ складних ¤вищ ≥ факт≥в, котр≥ анал≥зують, не обмежуЇтьс¤ формально-лог≥чними вимогами. Ќове пон¤тт¤ маЇ бути ч≥тким ≥ однозначним. якщо важко обірунтувати одну ознаку, називають к≥лька ознак, достатн≥х дл¤ розкритт¤ специф≥ки його обс¤гу ≥ зм≥сту. ¬изначенн¤ нових ¤вищ ≥ факт≥в маЇ орган≥чно ув≥йти в чинну терм≥носистему науки (див.: —хему 1.3.).
—труктурно-функц≥ональний метод Ц це спос≥б досл≥дженн¤, ¤кий ставить за мету розд≥лити складний обТЇкт на складов≥ частини, вивчити звТ¤зки м≥ж ними ≥ визначити м≥сце ≥ роль ус≥х складових частин у функц≥онуванн≥ обТЇкта ¤к ц≥лого. ќсновн≥ кроки досл≥дника, ¤кий користуЇтьс¤ цим методом, так≥: по-перше, детально описати ¤вище з допомогою структурних пон¤ть: коло д≥йових ос≥б ≥ ≥нститут≥в, њх роль ≥ статус (м≥сце ≥ становище в сусп≥льн≥й структур≥), характер взаЇмов≥дносин м≥ж ними; по-друге, визначити не лише зразки повед≥нки, ¤к≥ Ї типовими дл¤ учасник≥в досл≥джуваного ¤вища, але й ≥нш≥, головним чином альтернативн≥ зразки повед≥нки (пошук альтернативи спри¤Ї визначенню д≥апазону м≥нливост≥ ¤вища); по-третЇ, встановити традиц≥йне м≥сце д≥¤льност≥ субТЇкта в даному оточенн≥; по-четверте, назвати мотив д≥¤льност≥ субТЇкта - учасника под≥й, ¤к≥ досл≥джують. ѕТ¤та вимога структурно-функц≥онального анал≥зу зобовТ¤зуЇ досл≥дника враховувати ви¤влен≥ законом≥рност≥ функц≥онуванн¤ складових частин ц≥лого.
—истемний метод у пол≥тиц≥ вперше був детально опрацьований американськими науковц¤ми у 50-60-х рр. ’’ стол≥тт¤ Ц п≥сл¤ того, ¤к його в ц≥лому обірунтували французький учений Ћев≥-—тросс та ≥тал≥йський учений ¬≥льфредо ѕарето. “еор≥¤ системного анал≥зу Ї надзвичайно абстрактною. ¬она базуЇтьс¤, зокрема, на застосуванн≥ ≈ќћ, що дозвол¤Ї на р≥вн≥ сучасних вимог проанал≥зувати ¤вище св≥ту пол≥тики з його внутр≥шн≥ми ≥ зовн≥шн≥ми взаЇмозвТ¤зками та взаЇмовпливами.
ћетод моделюванн¤ застосовують у тому випадку, коли намагаютьс¤ визначити в≥дпов≥дн≥сть м≥ж теоретичною г≥потезою ≥ д≥йсними фактами пол≥тичного житт¤. Ќа основ≥ цього методу досл≥дники анал≥зують пол≥тичну д≥йсн≥сть, шл¤хи вир≥шенн¤ проблеми ≥ обірунтовують можлив≥ насл≥дки застосуванн¤ своЇњ теор≥њ на практиц≥. ѕри цьому ви¤вл¤ютьс¤ допустим≥ трансформац≥њ ¤к з боку теор≥њ, так ≥ з боку практики. ÷е даЇ можлив≥сть визначити ≥нструменти дл¤ впор¤дкуванн¤ процесу.
якщо говорити про р≥зноман≥тн≥сть методолог≥чноњ основи пол≥тичних науки, то тут сл≥д вид≥лити специф≥чний момент. “ак, жодна з наук не розвиваЇтьс¤ без експерименту. ўо стосуЇтьс¤ останнього, то в пол≥тиц≥ побутують суперечлив≥ думки. ќдна з них твердить, що вдаватис¤ до експерименту можна лише теоретично: реальн≥ експерименти ставить сама ≥стор≥¤. ƒруга Ц що питанн¤ не в тому Ц проводити соц≥альн≥ експерименти, чи н≥. ѕитанн¤ в масштабност≥ соц≥ального експерименту. ¬ ход≥ реал≥зац≥њ велетенських проект≥в неминуч≥ помилки, ¤к≥ п≥дривають рац≥ональн≥ п≥двалини ≥дењ експерименту, ведуть до Упол≥тики абсурдуФ. јле в межах вузького масштабу частковий соц≥альний експеримент може мати м≥сце. ¬ реальному житт≥ цей метод даЇ можлив≥сть робити нов≥ й нов≥ поетапн≥ реорган≥зац≥њ р≥зних ланок пол≥тичного житт¤.
«агальна к≥льк≥сть метод≥в, ¤к≥ застосовуютьс¤ у пол≥тичн≥й науц≥, Ц надзвичайно велика. “а лише орган≥чне поЇднанн¤ можливостей р≥зних метод≥в допомагаЇ фах≥вц¤м всесторонньо ≥ максимально обТЇктивно оц≥нити практику житт¤ ≥ прийн¤ти оптимальне пол≥тичне р≥шенн¤, сп≥вв≥дносне з призначенн¤м науки.
‘ункц≥њ пол≥толог≥њ показують, ¤ких саме результат≥в можна оч≥кувати в≥д ц≥Їњ галуз≥ знань. “ак, гносеолог≥чну функц≥ю повТ¤зують з накопиченн¤м, описом, вивченн¤м факт≥в пол≥тичноњ †д≥йсност≥, з анал≥зом конкретних пол≥тичних ¤вищ ≥ процес≥в, з ви¤вленн¤м найважлив≥ших пол≥тичних проблем ≥ протир≥ч пол≥тичного розвитку. Ќа цьому етап≥ досл≥дженн¤ встановлюють Уд≥агнозФ пол≥тичн≥й ситуац≥њ, пол≥тичному ¤вищу в конкретному часовому ≥ просторовому в≥др≥зку.
ѕрогностична функц≥¤ науки про пол≥тику в≥дпов≥даЇ на запитанн¤: ¤кою буде пол≥тична д≥йсн≥сть ≥ коли в≥дбудутьс¤ т≥ чи ≥нш≥ под≥њ? –езультатом ц≥Їњ функц≥њ Ї перш за все г≥потеза, пол≥толог≥чне прогнозуванн¤, ¤к≥ ірунтуютьс¤ на обТЇктивних наукових даних.
≤нструментальна функц≥¤ повинна в≥дпов≥дати на запитанн¤: ¤к≥ потр≥бно прийн¤ти р≥шенн¤, щоб дос¤гти бажаного результату, або що потр≥бно зробити, щоб бажан≥ результати стали д≥йсн≥стю ? –езультатом ц≥Їњ функц≥њ пол≥тичноњ науки будуть певн≥ рекомендац≥њ щодо повед≥нки груп та ≥ндив≥д≥в, безпосередньо зайн¤тих пол≥тикою.
≤деолог≥чна функц≥¤ в≥дпов≥даЇ на запитанн¤: до ¤коњ мети треба прагнути, ¤ких ц≥нностей сл≥д дотримуватис¤ та в ≥мТ¤ чого проводити ту чи ≥ншу пол≥тику? ÷ю функц≥ю виконуЇ пол≥тична теор≥¤, ¤ка описуЇ, анал≥зуЇ. ¬она розр≥зн¤Ї найважлив≥ш≥ чинники, д≥йов≥ сили та структури, ¤к≥ визначають пол≥тичне житт¤.
” межах цих функц≥й зд≥йснюЇтьс¤ поступ пол≥толог≥чного знанн¤ в≥д накопиченн¤ емп≥ричного матер≥алу до його узагальненн¤ в теор≥ю й г≥потезу розвитку (див.: —хему 1.5.).
ѕри цьому сл≥д памТ¤тати, що пол≥тична думка ≥снувала задовго до визначенн¤ пол≥толог≥њ в окрему й самост≥йну дисципл≥ну. —в≥доме вивченн¤ пол≥толог≥чноњ проблематики загалом починаЇтьс¤ в ’≤’ ст. в —Ўј, ¬еликобритан≥њ, ‘ранц≥њ, Ќ≥меччин≥. ”крањна в минулому теж була одною з перших крањн св≥ту, де розробл¤лис¤ й упроваджувалис¤ в житт¤ передов≥ демократично-правов≥ ≥дењ епохи –енесансу та ѕросв≥тництва: народного суверен≥тету, верховенства закону, виборност≥ орган≥в влади. ÷е засв≥дчено, зокрема, у монограф≥¤х, енциклопедичних дов≥дниках, п≥дручниках, ¤к≥ свого часу побачили св≥т у цих крањнах.
”продовж останнього п≥встол≥тт¤ пол≥тична наука визначаЇтьс¤ ¤к окрема наукова ≥ навчальна дисципл≥на, ¤ка поширюЇ св≥й вплив ≥ попул¤рн≥сть у всьому св≥т≥. яскравий приклад прискореного розвитку нац≥ональноњ школи пол≥толог≥чних досл≥джень демонструють, зокрема, вчен≥ ‘едеративноњ –еспубл≥ки Ќ≥меччини. ¬они активно стали до роботи в галуз≥ пол≥тичних досл≥джень п≥сл¤ 1948 року. —итуац≥¤ в≥дзначаЇтьс¤ тим, що за час≥в тотал≥таризму не могло бути й мови про обТЇктивний анал≥з пол≥тичного житт¤ у ц≥й крањн≥. јле, ¤к св≥дчать сучасн≥ досл≥дженн¤, зах≥днон≥мецьк≥ вчен≥ значною м≥рою спричинилис¤ до оновленн¤ сусп≥льства своЇњ крањни. (јналог≥чне завданн¤ Ї актуальним ≥ дл¤ украњнськоњ пол≥толог≥њ). ¬они зосередилис¤ на проблем≥ розвитку демократичних ≥нститут≥в - парламенту, пол≥тичних парт≥й, громадських орган≥зац≥й, вибор≥в р≥зних р≥вн≥в тощо. Ќ≥мецьк≥ фах≥вц≥ особливо ц≥кавилис¤ результатами соц≥олог≥чних досл≥джень, ¤к≥ пом≥тно актив≥зувались у крањнах «аходу. ≤ в 60-х рр. анал≥тики в≥дкрили ≥стинну картину: в пол≥тичн≥й систем≥ ‘–Ќ значною м≥рою переважали позиц≥њ управл≥нц≥в, ¤к≥ в≥д≥гравали вир≥шальну роль у виконавських структурах влади вс≥х р≥вн≥в. ¬ умовах глибоких соц≥альних потр¤с≥нь, ¤к≥ наприк≥нц≥ 60-х рр. охопили ‘–Ќ, а також ‘ранц≥ю, ≤тал≥ю, ¬еликобритан≥ю, —Ўј, япон≥ю, висновкам анал≥тик≥в надано надзвичайноњ ваги та значенн¤. Ќа ц≥й п≥дстав≥ в≥дкрито головного винуватц¤ кризи системи державно-пол≥тичного устрою: безконтрольн≥сть структур виконавськоњ влади, ¤к≥, не бажаючи втрачати вир≥шальних позиц≥й у пол≥тиц≥, виступали проти актив≥зац≥њ демократичних перетворень.
ѕотреба оптим≥зац≥њ пол≥тичного процесу крањни викликала у середовищ≥ пол≥тик≥в ≥ управл≥нц≥в ‘–Ќ р≥зке зростанн¤ зац≥кавленост≥ ≥ попиту на експертн≥ оц≥нки сусп≥льно-наукового характеру. ÷ьому значною м≥рою поспри¤ли демократичн≥ перетворенн¤: створенн¤ соц≥ал-л≥беральноњ коал≥ц≥њ ’ƒ—-—ƒѕЌ на чол≥ з ¬≥лл≥ Ѕрандтом (1969). оал≥ц≥¤ започаткувала модерн≥зац≥ю ≥ реформуванн¤ ур¤дового ≥ адм≥н≥стративного апарату крањни, в процес≥ ¤коњ зроблено наголос на ефективному використанн≥ ≥нформац≥йних ≥ анал≥тичних ресурс≥в, ¤кими волод≥ли сусп≥льн≥ науки. –≥шенн¤м держави пол≥тику й управл≥нн¤ поставлено на наукову основу.
як насл≥док, з к≥нц¤ 1960-х рр. ур¤дова адм≥н≥страц≥¤ все част≥ше наймаЇ досл≥дницьк≥ ≥нститути й групи дл¤ обТЇктивного анал≥зу законодавчих акт≥в ≥ пол≥тичних програм внутр≥шн≥х реформ. «ац≥кавленн¤ виконавчоњ влади консультац≥¤ми пол≥толог≥чних установ пост≥йно зростаЇ. Ќ≥мецьких пол≥толог≥в, зрештою, ¤к ≥ представник≥в ≥нших нац≥ональних шк≥л пол≥толог≥њ, ц≥кавл¤ть передус≥м так≥ проблеми: справедлив≥сть, принципи пол≥тичноњ д≥¤льност≥, боротьба влад ≥ ≥нтерес≥в, њх пол¤ризац≥¤, пошук консенсусу й компром≥с≥в. « метою актив≥зац≥њ пол≥толог≥чних досл≥джень упродовж 1949-1989 рр. у закладах вищоњ осв≥ти ‘–Ќ в≥дкрито понад 50 кафедр пол≥толог≥њ.
ѕ≥дсумовуючи анал≥з розвитку науки про пол≥тику, в≥дзначимо, що в кожн≥й крањн≥ завданн¤ теоретичних досл≥джень цього напр¤мку досить конкретн≥:
- ознайомленн¤ з прац¤ми в≥домих учених, ¤к≥ застосовували загальнонаукову методолог≥ю дл¤ вивченн¤ проблеми;
- анал≥з наукових праць пров≥дних учених, ¤к≥ одночасно ≥з загальними проблемами своЇњ галуз≥ досл≥джують питанн¤ пол≥толог≥њ;
- узагалальненн¤ ≥дей пол≥тичних мислител≥в, ¤к≥ безпосередньо вивчали ту чи ≥ншу проблему;
- вивченн¤ п≥дход≥в профес≥онал≥в-практик≥в, ¤к≥ дл¤ вир≥шенн¤ пол≥толог≥чноњ проблеми не лише розробл¤ли, а й практично вт≥лювали своњ ≥дењ;
- опрацюванн¤ пол≥тичних концепц≥й в≥тчизн¤них учених ≥ практик≥в;
- засвоЇнн¤ наукових праць з пол≥толог≥њ заруб≥жних учених ≥ практик≥в.
†—в≥тогл¤д сучасних ≥ майбутн≥х спец≥ал≥ст≥в народного господарства ”крањни розширюють знанн¤, необх≥дн≥ дл¤ прийн¤тт¤ доленосних р≥шень. ÷е вимагаЇ в≥д нашоњ держави впровадженн¤ у навчальн≥ програми вищоњ школи науки про пол≥тику.
¬≥домо, що стимул до вдосконаленн¤ в≥домих форм сусп≥льного житт¤ (сп≥вв≥дносний з впровадженн¤м нових знар¤дь прац≥) зТ¤вивс¤ в людському колектив≥ за певних ≥сторичних обставин. ј саме: п≥д впливом навколишнього природного середовища. ѕри цьому легк≥сть ≥ зручн≥сть стали ворогами цив≥л≥зац≥њ. “≥, що пост≥йно жили у спри¤тливому природному середовищ≥ й не в≥дчували пот¤гу до ≥нтенсивноњ прац≥, зовс≥м не прагнули модерн≥зувати традиц≥йн≥ сусп≥льн≥ форми. Ќавпаки: суворий ландшафт, ¤кий примушував людину напружувати своњ сили, щоб вижити, не спри¤в ур≥зноман≥тненню форм сусп≥льного житт¤.
“ож, фундаментальне досл≥дженн¤ англ≥йського вченого јрнольда “ойнб≥ (ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ в 2т. ., 1995) доводить, наск≥льки вплив навколишнього природного оточенн¤ може бути в≥дчутним дл¤ людського сусп≥льства. ¬оно змушене адекватно реагувати на виклик зовн≥шн≥х фактор≥в, щоб зберегти своЇ ≥снуванн¤. Ћегк≥ й малопом≥тн≥ чинники вимагали незначноњ активност≥, натом≥сть фатально неспри¤тлив≥ Ц вимагали в≥д субТЇкта надзусиль. якщо перш≥ Ц зовс≥м† не спри¤ли зм≥н≥ сусп≥льних форм, то друг≥ Ц примушували субТЇкта витрачатис¤ дл¤ нейтрал≥зац≥њ потужних ≥ нищ≥вних фактор≥в зовн≥шнього впливу. Ћише пом≥ркован≥ (неспри¤тливо-спри¤тлив≥) чинники дозволили люд¤м оптимально впор¤дкувати обставини свого бутт¤ в економ≥чн≥й, соц≥альн≥й, духовно-культурн≥й сферах, використовуючи засоби пол≥тики. ўо й спричинило виникненн¤ ≥сторично перших† осередк≥в цив≥л≥зац≥њ у долинах Ќ≥лу, “игру та ™вфрату, ∆овтоњ р≥ки, ƒн≥пра та ≥н.
—воЇр≥дн≥сть пол≥тики в систем≥ сусп≥льних зв'¤зк≥в визначаЇтьс¤ тим, що вона покликана бути засобом регулюванн¤ вс≥Їњ р≥зноман≥тност≥ в≥дносин м≥ж людьми. ¬ласне з пол≥тичноњ сфери виход¤ть основн≥ ≥мпульси управл≥нн¤ соц≥альним орган≥змом, ¤к≥ скеровують зусилл¤ багатьох на виконанн¤ поточних ≥ перспективних завдань. «асоби пол≥тики, пол≥тичноњ сфери дозвол¤ють сконцентрувати економ≥чний, соц≥альний, духовно-культурний потенц≥ал д뤆 дос¤гненн¤ поставленоњ мети (див.: —хему 1.8.).
1.2. ѕол≥тика Ц ¤к сусп≥льне ¤вище.
—лово Упол≥тикаФ Ц грецького походженн¤. ¬ своЇму перв≥сному (давньогрецькому) розум≥нн≥ воно означало важлив≥ справи дл¤ великих груп людей, мистецтво управл≥нн¤ державою. ќсоблив≥сть пол≥тичноњ сфери сусп≥льного житт¤ випливаЇ ще з боротьби род≥в ≥ племен за ≥снуванн¤. ¬ рамках цих основоположних соц≥альних структур непросто окреслити власне пол≥тичну д≥¤льн≥сть. ≈лементи пол≥тики постають, коли член сусп≥льства починаЇ усв≥домлювати джерела свого ≥снуванн¤. Ќа зор≥ розвитку людства це вигл¤дало ¤к визначенн¤ реальних засоб≥в виживанн¤: збиранн¤, рибальство чи полюванн¤.
Ќев≥домо, де й коли саме виникли св≥дом≥ у¤вленн¤ про подальш≥ шл¤хи вдосконаленн¤ форм сусп≥льного житт¤, ¤к≥ зробили пол≥тику творчим надбанн¤м людини. “ак визначен≥ ≥дењ ув≥йшли в практику житт¤ лише тод≥, коли сусп≥льство набуло форми держави. ƒо заснуванн¤ держави люди перебували п≥д пост≥йним владарюванн¤м с≥мейноњ ≥ родовоњ сп≥лки, кочували ордами й р≥дко були привТ¤зан≥ до ¤когось одного м≥сц¤. ¬ т≥ в≥ддален≥ часи д≥¤ли ≥нстинкти прост≥ й груб≥, тваринн≥, а не громад¤нськ≥ устремл≥нн¤ й чесноти. ћ≥ж людьми бракувало в≥льних штучних звТ¤зк≥в: люди були звТ¤зан≥ немов стадо.
јнтрополог≥чн≥ досл≥дженн¤ св≥дчать, що в архањчному (бездержавному, непол≥тичному) сусп≥льств≥ пол≥тику, пол≥тичну д≥¤льн≥сть неможливо в≥дТЇднати в≥д повс¤кденних д≥й колективу. ¬ цей пер≥од людськоњ ≥стор≥њ власн≥сть (на предмети й ≥дењ) ≥ в≥дпов≥дальн≥сть (за вчинен≥ або не вчинен≥ д≥њ) люди розум≥ли ¤вищами, притаманними т≥льки сп≥льнот≥ людей. ѕрактичний досв≥д переконував, що одинока особа нездатна на пол≥тичний крок. јдже вона майже н≥чого не значила; вс≥ б≥льш-менш в≥дпов≥дальн≥ р≥шенн¤ ≥ д≥њ приймалис¤ ≥ виконувалис¤ колективно.
ѕодальша еволюц≥¤ у виробнич≥й ≥ ≥нших сферах зм≥нила спос≥б житт¤ людей. ѕол≥тику бачимо в прагненн≥ збирач≥в ≥ мисливц≥в освоњти новий спос≥б д≥¤льност≥ Ц техн≥ку землеробства, ¤ка пор¤д з використанн¤м вогню та енерг≥њ води започатковуЇ ≥нтенсивну форму прогресу. “≥, що з в≥домих причин цього не зробили, зупинились у своЇму розвитку або зникли внасл≥док д≥њ агресивного середовища, до ¤кого так ≥ не знайшли† адекватноњ протид≥њ, не пристосувалис¤, не розвивали в≥домих форм колективного житт¤.
ѕерех≥д до землеробства зумовив створенн¤ нового типу сусп≥льства Ц м≥ськоњ цив≥л≥зац≥њ. ѕрийн¤тт¤ цього в≥дпов≥дального пол≥тичного р≥шенн¤ тлумачили впливом надприродних сил, тобто не науково. Ќа ц≥й принципов≥й п≥дстав≥ в≥дбуваЇтьс¤ мотивац≥¤ шл¤х≥в та способ≥в упор¤дкуванн¤ житт¤ м≥ського центру. ћешканц≥† прир≥чкових† район≥в,† ¤к≥ у певн≥ пер≥оди були зв'¤зан≥ з землеробством, у межах м≥ста займалис¤ ≥ншою д≥¤льн≥стю. ќбставини† спри¤ли† виникненню† нових† вид≥в† продуктивноњ прац≥: землеробства, ткацтва† (з льону та шерст≥), спорудженн¤ будинк≥в, шл¤х≥в сполученн¤ тощо. Ќовим ¤вищем сусп≥льноњ д≥¤льност≥ стаЇ власн≥сть на землю, худобу, господарськ≥ споруди, житло. ј це ─ приватна власн≥сть. Ќа њњ основ≥ в межах м≥ського центру визначаютьс¤ окрем≥ сусп≥льн≥ групи з властивими њм ≥нтересами, формуЇтьс¤ новий р≥зновид орган≥зац≥њ сусп≥льства Ц орган≥зац≥¤ пол≥тична. ¬она ¤к≥сно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д попередньоњ родоплем≥нноњ (непол≥тичноњ).
Ќабуваючи практичних знань, збагачуючись матер≥ально й духовно, людина усв≥домлюЇ себе субТЇктом сусп≥льноњ д≥њ. ѕотреба у колективному рус≥, сп≥лкуванн≥ з однодумц¤ми спонукаЇ њњ до створенн¤ сусп≥льних груп з визначеними профес≥йними (рел≥г≥йними, в≥йськовими, комерц≥йними, землеробськими, рем≥сничими, навчальними, мистецькими тощо) ≥нтересами. —труктуроване таким чином сусп≥льство розум≥Ї себе штучним, а не природним, формуванн¤м, ¤ке, започаткувавши розвиток м≥ськоњ цив≥л≥зац≥њ, ≥сторично визначилос¤ у географ≥чних межах район≥в прир≥чкового землеробства. ѕерш≥ м≥ста-держави конституюють спос≥б ≥снуванн¤ ≥ (водночас) формальн≥ меж≥ новоњ, пол≥тичноњ, форми орган≥зац≥њ житт¤ людей, призначеноњ узгодити профес≥йн≥ ≥нтереси м≥кро- ≥ макрогруп, ¤к≥ зТ¤вл¤ютьс¤ на цьому вищому етап≥ розвитку людського сусп≥льства. ѕол≥тика ≥ пол≥тична д≥¤льн≥сть випливають з необх≥дност≥ узгодити, п≥дпор¤дкувати ≥нтереси окремих груп населенн¤ головному ≥нтересов≥: збереженн¤ Їдност≥ ≥ ц≥л≥сност≥ розшарованого сусп≥льства, ¤ке без централ≥зованого управл≥нн¤ приречене на самознищенн¤, або - в кращому випадку - на поверненн¤ до стану прим≥тивного (непол≥тичного) живот≥нн¤. «а цих умов пол≥тика ─ це мистецтво (ще не наука) задоволенн¤ ≥нтерес≥в стан≥в, клас≥в, рел≥г≥йних громад,† зрештою держави; пол≥тика ─ це д≥¤льн≥сть великих груп людей (див.: —хему 1.7.).
ћистецтво пол≥тики багатогранн≥ше за власне пол≥тичну д≥¤льн≥сть. –≥зновиди пол≥тичних змагань ви¤вл¤тимуть себе щоразу, коли певн≥ сусп≥льн≥ групи св≥домо/несв≥домо демонструватимуть† прагненн¤† задовольнити своњ бажанн¤ за рахунок обмеженн¤ ≥нтерес≥в ≥нших груп шл¤хом насильства, ¤ке зд≥йснюватимуть озброЇн≥ люди. —уперництво таких сусп≥льних груп дос¤гатиме р≥вн¤ пол≥тики завжди, коли частковий ≥нтерес ¤коњсь одноњ групи ставатиме пануючим, подаватиметьс¤ ¤к загальний, обов'¤зковий дл¤ вс≥х. Ќов≥ потреби й ширш≥ можливост≥ особи та колективу, обТЇктивно зумовлен≥† (за јрнольдом “ойнб≥) викликом з боку навколишнього середовища, збагачуватимуть мистецтво управл¤нн¤ сусп≥льством.
…мов≥рно, що суто пол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства, перша держава влаштувалас¤, так би мовити, сама собою, без посл≥довноњ розумовоњ прац≥, здеб≥льшого п≥д впливом обставин, випадку, свавол≥, насильства ≥ пол≥тичного натхненн¤ окремих ос≥б, звеличених над натовпом походженн¤м, багатством чи владою. ” такому соц≥альному ірунт≥ спочатку виникаЇ пол≥тичне мистецтво.
ќтже, мистецтво пол≥тики виникло ран≥ше, н≥ж наука пол≥тики. ѕрактичн≥ потреби реал≥зували мистецьку д≥¤льн≥сть людини задовго до того часу, коли вона строго й систематично почала вивчати закони й сили видимого ≥ невидимого св≥ту. ћайже вс≥ мистецтва не лише випереджали по¤ву наук, але встигли нав≥ть дос¤гти де¤коњ досконалост≥. ѕол≥тичне мистецтво, започатковане грубими розгонистими д≥¤ми, пройшло в≥дом≥ ступен≥, п≥дтримувалось переказами, збагачувалось усе новими спробами, ≥ нарешт≥ дало матер≥ал дл¤ науки. ¬оно (мистецтво) почалось, можна сказати, в≥дтод≥, ¤к зТ¤вилась потреба спок≥йно ≥ мирно, без систематичного насильства, управл¤ти людьми, керуючись власним досв≥дом. ÷≥ прийоми й способи управл≥нн¤ одне покол≥нн¤ передавало другому в спадок, ¤к пл≥д життЇвоњ мудрост≥. Ќа ц≥й основ≥ напрацьовано в≥дом≥ тверд≥ фрагментован≥ початки, ¤к≥ наука анал≥зуватиме згодом. јле пол≥тичне мистецтво не втрачатиме своЇњ актуальност≥.
—учасн≥ досл≥дженн¤ довод¤ть, що пол≥тика пост≥йно присутн¤ в сусп≥льних в≥дносинах. ќднак не все можна вир≥шити† за допомогою пол≥тики. ѕол≥тика, пол≥тична д≥¤льн≥сть Ц це дуже складна форма людськоњ д≥¤льност≥, що вимагаЇ високоњ майстерност≥ в≥д њњ учасник≥в. јдже пол≥тична д≥¤льн≥сть не схожа на д≥¤льн≥сть с≥мТњ, рем≥сничого цеху або людей за компТютером. Ћюдина, потрапивши в цю сферу, входить у гру, ¤ка маЇ своњ правила. ѕол≥тична практика ставить ≥ примушуЇ вир≥шувати набагато складн≥ш≥ завданн¤. Ћюдину в пол≥тиц≥ не завжди можна судити за рел≥г≥йною чи побутовою мораллю: вона не завжди д≥Ї у ц≥й сфер≥ людських в≥дносин, де на перше м≥сце ≥стор≥¤ висуваЇ закон, ≥нтереси держави, народу, Їдн≥сть сусп≥льства, безпеку нац≥њ.
ѕол≥тика Ц це сфера хитрощ≥в, ≥нколи нав≥ть обману, загравань. ¬одночас тут грають чисто ≥ чесно.
ѕол≥тика ─ це д≥л¤нка обдуманоњ гранд≥озноњ д≥¤льност≥ з далекогл¤дними планами ≥ насл≥дками, ¤ка впливаЇ на долю величезноњ к≥лькост≥ людей. ” н≥й Ї своњ першокласники, студенти-новачки. “их, хто не здобуваЇ знань, пол≥тика безжально списуЇ, поповнюЇ своњ лави новими ─ амб≥тними й ум≥лими учасниками, ¤к≥ прагнуть в≥дзначитись у ц≥й важлив≥й сфер≥ д≥¤льност≥.
“ут Ї своњ складност≥. ≤ головна з них у тому, що пол≥тика не Ї чимось непорушним, що створене у певний час людьми ≥ продовжуЇ ≥снувати в своЇму перв≥сному вигл¤д≥. ѕол≥тикою називають ≥ управл≥нн¤ державою, сп≥льнотою, ≥ зд≥йсненн¤ сп≥льних справ, ≥ боротьбу сусп≥льних верств, клас≥в, парт≥й м≥ж собою, ≥ ненасильницький спос≥б розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в. ” той же час пол≥тика ≥снуЇ лише у вигл¤д≥ промов ≥ повед≥нки. ћожна сказати, що н≥¤коњ пол≥тичноњ д≥йсност≥ не ≥снуЇ взагал≥, пол≥тику† внос¤ть люди в сусп≥льну реальн≥сть.
ќтже, ≥стор≥¤ демонструЇ особливе значенн¤ пол≥тики дл¤ людства. ÷е вимагаЇ глибоко наукового тлумаченн¤ цього соц≥ального ¤вища.† ¬ сучасних умовах стали в≥домими сотн≥ наукових визначень пол≥тики. Ќазвемо лише одне з багатьох. ¬оно обірунтоване французькими досл≥дниками ‘.√огелем ≥ ј.√россером у св≥тл≥ ≥нституц≥йноњ концепц≥њ.
ѕол≥тика ─ це система д≥й ≥ ≥нституц≥й, ¤ка забезпечуЇ управл≥нн¤ сусп≥льними справами на р≥зних р≥вн¤х з метою дос¤гненн¤ влади, зд≥йсненн¤ контролю за д≥¤льн≥стю орган≥в влади, зам≥ни субТЇкт≥в, ¤к≥ зд≥йснюють владу в ≥нтересах сусп≥льства† або† пануючоњ групи.
ќсновн≥ елементи пол≥тики так≥: а) пол≥тична орган≥зац≥¤, б) пол≥тичн≥ в≥дносини, в) пол≥тична св≥дом≥сть. –озгл¤немо њх.
ќрган≥зац≥йну структуру пол≥тики формують р≥зноман≥тн≥ ≥нститути публ≥чноњ влади† (держава, парт≥њ, рухи, кер≥вн≥ посадов≥ особи р≥зних р≥вн≥в; пол≥тичн≥ та правов≥ норми, програми парт≥й тощо), ¤к≥ надають њй ст≥йкост≥, стаб≥льност≥ й дозвол¤ють св≥домо регулювати повед≥нку людей у ц≥й сфер≥ сусп≥льного бутт¤.
ѕол≥тичн≥ в≥дносини в≥дображають ст≥йкий характер взаЇмод≥њ субТЇкт≥в м≥ж собою в процес≥ дос¤гненн¤ ≥ зд≥йсненн¤ пол≥тичноњ влади (компром≥си, угоди, поступки, розрахунки та ≥н.). ¬ пол≥тиц≥ маЇ м≥сце п≥дтримка ≥снуючих пол≥тичних в≥дносин у сусп≥льств≥ одною частиною населенн¤, ≥ нейтральн≥сть чи† незадоволен≥сть ≥ншоњ частини. “ому пол≥тикою Ї не ст≥льки функц≥онуванн¤ державного апарату ¤к такого, ск≥льки розвТ¤занн¤ ним конкретних сусп≥льних проблем у т≥й чи ≥нш≥й форм≥: через нормотворч≥сть, д≥¤льн≥сть щодо п≥дтриманн¤ або зм≥ни актуальних пол≥тичних в≥дносин, прийн¤тт¤ р≥шень дл¤ дос¤гненн¤ згоди.
ѕол≥тична св≥дом≥сть† розкриваЇ† засади, ц≥л≥ й ц≥нност≥ проблем, що њх вир≥шують учасники† пол≥тики, демонструючи мотиви й механ≥зми винесенн¤ пол≥тичних р≥шень, ¤к≥ кладуть в основу своњх д≥й субТЇкти влади в ц≥й сфер≥ сусп≥льного житт¤ (ментал≥тет, характер, ф≥лософськ≥ принципи, вартост≥ й установки, пол≥тичн≥ знанн¤, концепц≥њ ≥ доктрини). «м≥ст ц≥Їњ складовоњ пол≥тики визначають св≥дом≥/несв≥дом≥ д≥њ субТЇкт≥в-учасник≥в† процесу.
ўе ≥накше основн≥ елементи пол≥тики обірунтовуютьс¤† ¤к њњ субТЇкт ≥ обТЇкт, звТ¤зан≥ м≥ж собою в≥дносинами влади. “ому влада Ї центральним елементом структури пол≥тики. ¬лади прагнуть ус≥ пол≥тичн≥ сили. ќднак сфера пол≥тики набагато ширша. ¬она охоплюЇ процеси функц≥онуванн¤ ≥ розвитку влади (про це див.: “ема 2).
ќск≥льки пол≥тика Ц це д≥¤льн≥сть, то вона орган≥чно включаЇ сукупн≥сть соц≥альних субТЇкт≥в. ќстанн≥ становл¤ть соц≥альну структуру сусп≥льства, ¤ка постаЇ зТЇднувальною ланкою м≥ж пол≥тичною, економ≥чною ≥ духовною п≥дсистемами сусп≥льства. –еальним субТЇктом пол≥тики Ї той, хто залишаЇ сл≥д у пол≥тичному житт≥, хто спроможний визначити зм≥ст пол≥тичних в≥дносин, хто в ц≥лому займаЇ активну позиц≥ю. ” пол≥тиц≥ вид≥л¤ють чотири р≥вн≥ субТЇктност≥: а) ц≥л≥сна, орган≥зована, велика сусп≥льна група, утворена на основ≥ етн≥чноњ або соц≥ально-класовоњ диференц≥ац≥њ (нац≥¤, сусп≥льний клас, населенн¤ ¤коњ-небудь територ≥њ, демограф≥чна група тощо); б) орган≥зац≥¤ великоњ сусп≥льноњ групи (державн≥ ≥нститути, парт≥њ, рухи, профес≥йн≥ сп≥лки, орган≥зац≥њ та ≥н); в) органи ≥ ланки пол≥тичних орган≥зац≥й в≥д УцентруФ до Ум≥сцьФ; г) конкретний ≥ндив≥д (визначна особа, звичайна людина-виборець).
≤накше складов≥ пол≥тики† висв≥тлюють галуз≥ пол≥тики Ц внутр≥шн¤ ≥ зовн≥шн¤. ¬они р≥зн≥ за своЇю спр¤мован≥стю. Ќаприклад, внутр≥шн¤ ≥ зовн≥шн¤ пол≥тика держави. ќтже, галуз≥ пол≥тики характеризують процеси, ¤к≥ розгортаютьс¤ в середин≥, а також за межами певноњ системи сусп≥льного житт¤.
” межах зазначених галузей досл≥дники розр≥зн¤ють сфери пол≥тики Ц економ≥чну, соц≥альну, нац≥ональну, демограф≥чну, духовно-культурну, еколог≥чну та ≥нш≥. ѓх зд≥йснюють в≥дпов≥дн≥ субТЇкти пол≥тики залежно в≥д властивих њм ≥нтерес≥в.
ѕол≥тику можна тлумачити ≥ ¤к одну з функц≥й сусп≥льноњ системи. ѕ≥д цим кутом зору функц≥њ пол≥тики так≥: утриманн¤ ладу в сусп≥льств≥; розвТ¤занн¤ конфл≥кт≥в; встановленн¤ принцип≥в соц≥альноњ справедливост≥; визначенн¤ ≥ дос¤гненн¤ мети, ¤ка маЇ вир≥шальне значенн¤ дл¤ ¤коњсь одноњ або к≥лькох сфер сусп≥льного житт¤; створенн¤ механ≥зму управл≥нн¤ сусп≥льством з боку держави з конкретною метою. ясна р≥ч, у р≥зних ситуац≥¤х на перше м≥сце виходить та чи ≥нша функц≥¤.†
ќтже, пол≥тика ─ це складне сусп≥льне ¤вище, ¤ке виникло на певному етап≥ розвитку людства, особливого по¤вою м≥ськоњ цив≥л≥зац≥њ. ѕол≥тику, ¤к сусп≥льне ¤вище викликають до житт¤ соц≥альн≥ структури, ≥нститути, закони ≥ норми, з допомогою ¤ких людина адаптуЇтьс¤ до умов колективного житт¤, що зм≥нюютьс¤ в простор≥ ≥ час≥. ѕол≥тика ≥снуЇ автономно в≥д ≥нших сусп≥льних п≥дсистем. ѕон¤тт¤ пол≥тики маЇ своњ матер≥альн≥ та ≥деальн≥ п≥дстави. Ќа пол≥тику впливають географ≥чне розм≥щенн¤ сусп≥льного осередку, ≥сторична епоха, демограф≥чний фактор, ≥деолог≥чн≥ установки ≥ традиц≥њ, р≥вень правосв≥домост≥ населенн¤, м≥жнародне оточенн¤ ≥ д≥¤льн≥сть м≥жнародних орган≥зац≥й. —уть пол≥тики Ц у прийн¤тт≥ й ут≥ленн≥ р≥шень щодо р≥зних сусп≥льних груп ≥ сусп≥льства в ц≥лому. ѕри цьому вона виступаЇ силою, здатною прискорити або загальмувати вс≥ сторони житт¤ сусп≥льства.
—хема 1.1.
|
ќсновн≥ етапи |
ќсобливост≥ та характерн≥ риси |
ќсновн≥ представники |
|
ѕол≥тичн≥ вченн¤ —тародавнього —ходу (™гипет, ¬авилон, јссир≥¤, ≤ран, итай) |
ѕол≥тична думка не вид≥лилась в самост≥йну галузь знанн¤, в≥дображалась в м≥фолог≥чн≥й форм≥, панувало розум≥нн¤ божественного походженн¤ влади. |
’аммурап≥, —оломон,
«аратустра, онфуц≥й, |
|
ѕол≥тичн≥ вченн¤ ƒревньоњ √рец≥њ ≥ ƒревнього –иму |
ѕоступове зв≥льненн¤ пол≥тичних погл¤д≥в в≥д м≥фолог≥чноњ форми, в≥докремлен≥сть њх ¤к в≥дносно самост≥йноњ частини ф≥лософ≥њ. јнал≥з устрою держави, класиф≥кац≥¤ форм державноњ влади, визначенн¤ найкращоњ ≥деальноњ форми управл≥нн¤. |
√омер, ѕ≥фагор, √еракл≥т, ƒемокр≥т, ѕротагор, —ократ, ѕлатон, јристотель, Ћукрец≥й, ÷ицерон. |
|
ѕол≥тичн≥ вченн¤ середньов≥чч¤ |
–озвиток соц≥ально-пол≥тичноњ думки в основному зусилл¤ми рел≥г≥йних д≥¤ч≥в. ќбірунтуванн¤ теолог≥чноњ теор≥њ пол≥тичноњ влади. –оль рел≥г≥њ ≥ держави в пол≥тиц≥. |
јврел≥й јвгустин (Ѕлаженний, ‘ома јкв≥нський. |
|
ѕол≥тичн≥ вченн¤ епохи в≥дродженн¤ та ѕросв≥тництва |
–озвиток гуман≥стичних начал в пол≥тичн≥й теор≥њ зв≥льненн¤ њњ в≥д теолог≥њ. јнал≥з проблем прав та свобод людини, закону ≥ держави, демократичного устрою сусп≥льного житт¤. |
Ќ.ћак≥авелл≥, ћ.Ћютер, “.ћор, “. ампанела, ∆.Ѕоден “.√оббс, √.√роц≥й, ƒж. Ћокк. |
|
ѕол≥тичне вченн¤ Ќового часу |
‘ормуванн¤ л≥беральноњ пол≥тичноњ ≥деолог≥њ. ќбірунтуванн¤ необх≥дност≥ розпод≥лу влад. ’арактеристика правовоњ держави. јнал≥з ц≥нностей ≥ механ≥зму функц≥онуванн¤ буржуазноњ демократ≥њ. ‘ормуванн¤ концепц≥њ прав людини та громад¤нина |
Ў.ћонтескТЇ, ∆.-∆. –уссо, . Ѕонетан, †≤.Ѕентам, ≈. ант, ќ.ћ. –адищев, ћ.√. „ернишевський. |
—хема 1.2.
ѕол≥толог≥¤: обТЇкт, предмет ≥ структура
—хема 1.3.
—хема 1.4.
—хема 1.5.
—хема 1.6.
—хема 1.7.
—хема 1.8.
—хема 1.9.
—ловник найб≥льш уживаних терм≥н≥в
ќбТЇкт пол≥толог≥њ Ц сфера пол≥тичних в≥дносин.
ѕредмет пол≥толог≥њ Ц 1) ун≥версал≥стсько-сумативний п≥дх≥д: пол≥толог≥¤ Ї ≥нтегральною наукою, що ≥нтерпретуЇ р≥зн≥ аспекти ф≥лософських, соц≥олог≥чних, економ≥чних досл≥джень пол≥тичних процес≥в та ≥нститут≥в; 2) анал≥тико-концептуальний п≥дх≥д: пол≥толог≥¤ Ї автономною наукою, предметом ¤коњ ¤вл¤ютьс¤ законом≥рност≥ структури, функц≥њ розвитку пол≥тичного житт¤ у вс≥х його про¤вах.
—убТЇкт пол≥тики Ц особист≥сть, орган≥зац≥¤ чи сусп≥льна група, ¤ка здатна створити пол≥тику, тобто пост≥йно ≥ в≥дносно самост≥йно брати участь у пол≥тичному житт≥ в≥дпов≥дно до своњх ≥нтерес≥в, впливати на становище та повед≥нку ≥нших, викликати своњми д≥¤ми важлив≥ зм≥ни в пол≥тичних в≥дносинах.
ѕол≥толог≥¤ Ц ц≥л≥сна, лог≥чно обірунтована сукупн≥сть знань про суть, форми, законом≥рност≥ функц≥онуванн¤ ≥ розвитку пол≥тики ≥ пол≥тичноњ влади, пол≥тичних ≥нститут≥в, в≥дносин, св≥домост≥, д≥¤льност≥, њх м≥сце ≥ роль в житт≥ сусп≥льства; наука про процеси формуванн¤, функц≥онуванн¤ ≥ под≥лу пол≥тичноњ влади, боротьбу за владу та участь у н≥й, формуванн¤ та розвиток м≥жнародних пол≥тичних в≥дносин.
ѕол≥тика Ц орган≥зац≥йна, регул¤тивна, контрольна сфера сусп≥льства, в межах ¤коњ зд≥йснюЇтьс¤ соц≥альна д≥¤льн≥сть, спр¤мована головним чином на дос¤гненн¤, утриманн¤ ≥ реал≥зац≥ю влади ≥ндив≥дами ≥ соц≥альними групами задл¤ зд≥йсненн¤ власних запит≥в ≥ проблем.
ѕол≥тична ф≥лософ≥¤ Ц дисципл≥на, що вивчаЇ пол≥тику в ц≥лому, њњ природу, значенн¤ дл¤ людини, взаЇмов≥дносини м≥ж людьми, сусп≥льством ≥ державною владою. ѕол≥тична ф≥лософ≥¤ розробл¤Ї ≥деали ≥ нормативн≥ принципи пол≥тичного устрою. ѓњ завданн¤м Ї в≥дпов≥дь на питанн¤: чому ≥ дл¤ чого ≥снують певн≥ пол≥тичн≥ ¤вища, ≥ ¤кими вони повинн≥ бути? ѕол≥тична ф≥лософ≥¤ ≥сторично була першою формою ≥снуванн¤ пол≥тичноњ науки.
ѕол≥тична соц≥олог≥¤ Ц наука, ¤ка досл≥джуЇ вплив сусп≥льства на пол≥тичн≥ ≥нститути ≥ процеси, а також вплив пол≥тики на соц≥альну сферу сусп≥льства. як самост≥йна галузь науки, пол≥тична соц≥олог≥¤ утворилас¤ на поч. ’’ ст. на перетин≥ таких наук ¤к пол≥толог≥¤ ≥ соц≥олог≥¤.
ѕитанн¤ дл¤ самоконтролю
1. як≥ науки висв≥тлюють проблеми пол≥тики ?
2. ўо в≥др≥зн¤Ї пол≥толог≥ю в≥д ≥стор≥њ (правознавства, ф≥лософ≥њ, соц≥олог≥њ, рел≥г≥Їзнавства ?
3. оли орган≥зац≥йно визначилас¤ наука про пол≥тику ?
4. як≥ труднощ≥ обТЇктивного зм≥сту в середин≥ ’’ стол≥тт¤ постали перед пол≥тичною наукою ?
5. ўо вивчаЇ пол≥толог≥¤ ?
6. Ќазв≥ть структурн≥ складов≥ пол≥толог≥њ.
7. –озкрийте зм≥ст практичного й анал≥тичного напр¤мк≥в досл≥дженн¤ пол≥тики.
8. ” чому зм≥ст ≥сторичного (терм≥нолог≥чного, структурно-функц≥онального) методу досл≥дженн¤ пол≥тики ?
9. –озкрийте зм≥ст гносеолог≥чноњ (≥нструментальноњ, прогностичноњ, ≥деолог≥чноњ) функц≥њ пол≥толог≥њ.
10. як ≥сторично в≥дбувалос¤ визначенн¤ пол≥тичноњ сфери з-посеред ≥нших сфер сусп≥льного житт¤ людей ?
11. ” чому пол¤гаЇ зм≥ст Умистецтва пол≥тикиФ ?
12. ўо таке пол≥тика ?
13. –озкрийте зм≥ст пол≥тики ¤к сфери сусп≥льноњ д≥¤льност≥ людей.
14. ¬изначте зм≥ст складового елементу пол≥тики: пол≥тична орган≥зац≥¤ (пол≥тичн≥ в≥дносини, пол≥тична св≥дом≥сть).
15. ” чому пол¤гаЇ зм≥ст пон¤тт¤ УобТЇктФ (УсубТЇктФ, УзасобиФ) пол≥тики ?
16. як сп≥вв≥днос¤тьс¤ сила, мораль, право ¤к засоби пол≥тики ?
17. ¬ ¤ких ситуац≥¤х людина стаЇ субТЇктом пол≥тики ?
18. як≥ р≥вн≥ субТЇктност≥ визначено у пол≥тиц≥ ?
19. Ќазв≥ть сфери пол≥тики.
20. яку роль в≥д≥граЇ пол≥толог≥¤ у житт≥ сусп≥льства ?
21. –озрийте зм≥ст† ≥нструментальноњ ( прогностичноњ, ≥деолог≥чноњ) функц≥њ пол≥толог≥њ.
22. «а ¤ких умов пол≥тика може бути моральною, а за ¤ких Ц аморальною ?
23. « ¤кою метою в ”крањн≥ впроваджено курс пол≥толог≥њ ?
24. яке майбутнЇ пол≥тичноњ науки в ”крањн≥ ?
Ћ≥тература
1. Ѕрус “. ѕитанн¤ терм≥нолог≥њ анал≥зу державноњ пол≥тики (Public policy analisis) в контекст≥ науки з державного управл≥нн¤ // јктуальн≥ проблеми державного управл≥нн¤: «б≥рник наукових праць. ¬ип. 9. Ц ќдеса: ќ–≤ƒ”† ”јƒ”, 2002. Ц —.101-111.
2. √абриэл¤н ќ.ј. –азвитие и преподавание политической науки в ”краине как индикатор демократизации образовани¤ // –озвиток демократ≥њ та демократична осв≥та в ”крањн≥: ћатер≥али ≤≤ м≥жнародноњ науковоњ конференц≥њ (ќдеса 24-26 травн¤ 2002 р.). Ч .: јй Ѕ≥, 2003. Ч —. 679-690.
3. √рацианский ѕ.—. ѕолитическа¤ наука во ‘ранции: ритичесие очерки. Ц ћ.: Ќаука, 1975.Ц183с.
4. ƒемТ¤нчук ќ.ѕ. ѕол≥тичн≥ та ≥нституц≥йн≥ обмеженн¤ реформ в украњнськ≥й вищ≥й осв≥т≥ // Ќауков≥ записки Ќј” ћј. “. 20. —ер. ѕол≥тичн≥ науки. Ц ., 2002. Ц —. 44-48.
5. лимончук ¬.† ѕроблема пол≥тичних ц≥нностей в ≥стор≥њ становленн¤ пол≥тичноњ науки // ”крањнська нац≥ональна ≥де¤.: реал≥њ та перспективи розвитку. ¬ип.† 14. Ц Ћьв≥в: Ќ” УЋьв≥вська пол≥техн≥каФ, 2003. Ц —. 75-81.
6. опист¤нський —.† —тановленн¤ ≥ розвиток пол≥тичноњ науки в «ах≥дн≥й ”крањн≥: к≥нець ’≤’ Ц поч. ’’ ст // ѕол≥тичний процес в ”крањн≥: стан ≥ перспективи розвитку. Ч Ћьв≥в: ѕј≤—, 1998. Ц —.41-45.
7. Ћузан ј. ѕол≥тика ≥ сусп≥льство (до засад пол≥тичноњ науки) // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. Ц 1993. -- є 1. Ц —. 211-231.
8. ѕот≥чний† ѕ.…. ( анада) ўо таке пол≥тика // —туд≥њ пол≥толог≥чного центру √енеза. Ц 1993.† Ц —. 34 Ц 42. ††††
9. ѕримуш Ќ.¬. —овременна¤ западна¤ политическа¤ теори¤. ќсновные парадигмы исследовани¤. (Ќа примере англо-американской и французской политологических школ). Ц ƒонецк: ƒон√”, 1994. Ц 36 с.
10. –¤бов —. —труктура ≥ функц≥њ знань про пол≥тику // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. Ц 1994. Ц є 1. Ц —. 48-63.
11. –¤бов —. ѕол≥тика ¤к соц≥альне ¤вище // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. Ц 1994. Ц є 2. - C 32-57/
12. “¤гло ќ.—. як розбудувати громад¤нську осв≥ту в ”крањн≥ ? // Ќауков≥ записки Ќј” ћј. “.18. —ер. ѕол≥тичн≥ науки. Ц ., 2000. Ц —. 84-90.
13. ’екер ≈. ўо Ї пол≥тична теор≥¤ ? // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤.Ч1993. - є 1. Ц —. 3-27.
