11.†† ѕќЋ≤“»„Ќ≤ ѕј–“≤ѓ ≤ ѕј–“≤…Ќ≤ —»—“≈ћ»

11.1.—утн≥сть, функц≥њ та передумови† виникненн¤ пол≥тичних парт≥й.

11.2.ѕарт≥йн≥ системи.

11.3.—тановленн¤ та розвиток багатопарт≥йност≥ в ”крањн≥.

11.4.¬иборч≥ системи.

11.1.—утн≥сть, функц≥њ та передумови† виникненн¤ пол≥тичних парт≥й.

—оц≥альна диференц≥ац≥¤ сусп≥льства, його под≥л на величезну к≥льк≥сть соц≥альних груп, кожна з ¤ких маЇ специф≥чн≥ економ≥чн≥, культурн≥ ≥ т.д. ≥нтереси, створюЇ потребу у представництв≥, врахуванн≥ цих ≥нтерес≥в у курсах державноњ пол≥тики. ‘актично, йдетьс¤ про встановленн¤ стаб≥льних канал≥в взаЇмозвТ¤зку м≥ж громад¤нським сусп≥льством ≥ державою. ќдним з найефективн≥ших ≥ найпоширен≥ших канал≥в такого взаЇмозвТ¤зку Ї пол≥тична парт≥¤. ѕричому пол≥тичн≥ парт≥њ виникають ¤к продукт громад¤нського сусп≥льства, але, водночас, в процес≥ свого функц≥онуванн¤ виступають одним з найважлив≥ших елемент≥в пол≥тичноњ системи.

ўо ж вважати пол≥тичною парт≥Їю? ≤нколи пол≥тичними парт≥¤ми називають станов≥ ≥, нав≥ть, територ≥альн≥ форми самоорган≥зац≥њ громад¤н —тародавньоњ √рец≥њ та –иму; парт≥њ тор≥ ≥ в≥г≥в в јнгл≥њ; пол≥тичн≥ клуби час≥в ¬еликоњ французькоњ революц≥њ. ¬ Ќов≥ часи† парт≥¤ми часто називали обТЇднанн¤ депутат≥в-однодумц≥в у парламентах, тобто те, що в ’’ - ’’≤ ст. прийн¤то називати фракц≥¤ми Ц ми звикли до того, що парламентськ≥ фракц≥њ створюютьс¤ на основ≥ пол≥тичних парт≥й, а не навпаки. ќтже, у¤вленн¤ про сутн≥сть пол≥тичних парт≥й ≥сторично зм≥нюЇтьс¤. ”с≥ перерахован≥ вище ≥нститути ми можемо назвати лише протопарт≥¤ми. —учасного, звичного дл¤ нас вигл¤ду парт≥њ набувають у друг≥й половин≥ ’≤’ ст. ¬ цей час в багатьох Ївропейських крањнах утверджуютьс¤ конституц≥йн≥ режими, створюютьс¤ представницьк≥ органи влади, що супроводжуЇтьс¤ виходом на пол≥тичну арену роб≥тничого класу та ≥нших менш заможних верств населенн¤. ѕарт≥њ перестають бути клубами дл¤ вибраних. ÷ей процес супроводжуЇтьс¤ висуненн¤м правових вимог до пол≥тичних парт≥й, що орган≥зац≥йно оформлюЇтьс¤ в ≥нститут реЇстрац≥њ пол≥тичних парт≥й.

Ѕезперечно, кожна крањна встановлюЇ своњ† вимоги щодо пол≥тичних парт≥й, проте, можна вид≥лити дек≥лька стандартних завдань, що сто¤ть перед групою ос≥б, ¤к≥ хочуть створити парт≥ю: на¤вн≥сть статуту, що розкриваЇ орган≥зац≥йн≥ засади парт≥њ; на¤вн≥сть програми,† що† м≥стить ≥деолог≥чн≥ засади; в≥дсутн≥сть у програм≥ положень, що закликають до поваленн¤ ≥снуючого в крањн≥ ладу (те, що парт≥¤ хоче зареЇструватись, вже† св≥дчить про те, що вона погоджуЇтьс¤ Дграти за правиламиФ), або розпалюють м≥жнац≥ональну чи м≥жрел≥г≥йну ворожнечу; в≥дсутн≥сть у парт≥йн≥й структур≥ воЇн≥зованих формувань (це Ї прерогативою держави). (—хема 11.1).

ќтже, отримавши можлив≥сть зареЇструватись, пол≥тична парт≥¤ перетворюЇтьс¤ на пол≥тичну та юридичну одиницю, ¤ка може Їдиним фронтом вс≥х своњх член≥в вирушати у пох≥д за владою. —аме це, останнЇ твердженн¤ вказуЇ на принципову в≥дм≥нн≥сть сучасноњ пол≥тичноњ парт≥њ в≥д† ус≥х ≥нших форм громадсько-пол≥тичних обТЇднань громад¤н, оск≥льки мета парт≥њ Ц влада, отримавши ¤ку можна реал≥зувати свою програму. ќдн≥Їю з таких форм Ї громадсько-пол≥тичн≥ рухи. –озгл¤немо основн≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж пол≥тичною парт≥Їю ≥ громадсько-пол≥тичним рухом:

- метою будь-¤коњ парт≥њ Ї влада Ц рухи безпосередньо за владу не змагаютьс¤, зд≥йснюючи лише тиск на нењ;

- парт≥њ формуютьс¤ людьми, обТЇднаними пол≥тичною ≥деолог≥Їю Ц рухи створюють люди з р≥зними сусп≥льно-пол≥тичними погл¤дами, обТЇднан≥ необх≥дн≥стю вир≥шити одну сусп≥льну проблему;

- насл≥дком цього Ї те, що парт≥њ, зазвичай, Ї значно б≥льш ст≥йкими, довготривалими обТЇднанн¤ми Ц рухи у раз≥ вир≥шенн¤ (чи тривалоњ неможливост≥ вир≥шенн¤) ДсвоЇњФ проблеми розпадаютьс¤ або† стають основою дл¤ утворенн¤ пол≥тичних парт≥й;

- парт≥њ† мають б≥льш-менш ч≥тку орган≥зац≥йну структуру Ц у рухах орган≥зац≥йна структура зазвичай в≥дсутн¤ або майже в≥дсутн¤.

ћожна зробити висновок, що пол≥тична парт≥¤ Ц форма орган≥зованоњ участ≥ громад¤н у пол≥тиц≥, що виражаЇ ≥нтереси певних соц≥альних груп, спираЇтьс¤ на ≥деолог≥ю ≥ ставить за мету здобутт¤, реал≥зац≥ю та утриманн¤ влади або зд≥йсненн¤ впливу на нењ.

ƒл¤ кращого розум≥нн¤ сутност≥ д≥¤льност≥ пол≥тичних парт≥й та њх м≥сц¤ в пол≥тичн≥й систем≥, розгл¤немо њх сусп≥льн≥ функц≥њ. (—хема 11.2).

ѕервинною функц≥Їю пол≥тичних парт≥й Ї ви¤вленн¤ та представництво групових ≥нтерес≥в, њх врахуванн¤ ≥ реал≥зац≥¤ через курси державноњ пол≥тики. «начною м≥рою ≥нш≥ функц≥њ парт≥й Ї вторинними, повТ¤заними ≥з реал≥зац≥Їю вищевказаноњ (функц≥њ). ƒо них належать:

- п≥дготовка ≥ проведенн¤ виборчих кампан≥й;

- розробка ≥деолог≥й ¤к бази дл¤ формуванн¤† пол≥тичних курс≥в;

- пол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ ¤к насл≥док попул¤ризац≥њ парт≥Їю своњх погл¤д≥в ≥ д≥й;

- участь у формуванн≥ владних структур;

- доб≥р ≥ п≥дготовка кадр≥в дл¤ державних структур.

ѕопри сп≥льн≥сть виконуваних ус≥ма пол≥тичними парт≥¤ми функц≥й, кожна парт≥¤ Ї неповторним пол≥тичним утворенн¤м, часто маючи ц≥лий наб≥р ¤скравих Д≥ндив≥дуальнихФ рис. ÷е дозвол¤Ї говорити про типолог≥ю парт≥й на основ≥ р≥зних критер≥њв. (“аблиц¤ 11.3). «упинимос¤ на найб≥льш, на нашу думку, значущих з них.

Ќайв≥дом≥шою серед широкоњ громадськост≥ Ї класиф≥кац≥¤ парт≥й за критер≥Їм м≥сц¤ у пол≥тичному спектр≥. ” першому наближенн≥ парт≥њ под≥л¤ютьс¤ на Дл≥в≥Ф та Дправ≥Ф. ѕри б≥льш детальному розгл¤д≥ можна вид≥лити також парт≥њ центристськ≥, л≥воцентристськ≥ та правоцентристськ≥, крайн≥ л≥в≥ та крайн≥ прав≥. Ќа перший погл¤д на протилежних к≥нц¤х пол≥тичного спектру знаход¤тьс¤ крайн≥ прав≥ (ультранац≥онал≥стичн≥) та крайн≥ л≥в≥ (ортодоксально комун≥стичн≥) парт≥њ. ѕроте, придивившись уважн≥ше, можна побачити, що м≥ж ними Ї дуже багато сп≥льного (особливо це пом≥тно у методах д≥¤льност≥ та ставленн≥ до пол≥тичних опонент≥в). “ому на схем≥ пол≥тичного спектра вони розташован≥ одне б≥л¤ одного, в той час ¤к д≥аметрально протилежн≥ сектори представлен≥ л≥вими ≥ правими. (—хема 11.4). —аме вони у б≥льшост≥ демократичних крањн св≥ту ведуть м≥ж† собою реальну боротьбу за владу на виборах. —л≥д зауважити, що навр¤д чи можна пор≥внювати демократизм л≥вих та правих сил, вбачаючи в одних з них загрозу демократ≥њ та ≥нтересам народу. ѕроте ц≥ сили по-р≥зному визначають роль† держави в житт≥ сусп≥льства, в≥дпов≥дно провод¤чи р≥зн≥ курси державноњ пол≥тики ≥ ор≥Їнтуючись на р≥зн≥ соц≥альн≥ верстви. (“аблиц¤ 11.5).

Ѕазову точку розб≥жностей м≥ж правими ≥ л≥вими парт≥¤ми сл≥д шукати у ставленн≥ до соц≥альних проблем. Ћ≥в≥ вважають, що соц≥альн≥ проблеми Ї† проблемами держави; вона повинна допомагати сусп≥льству њх вир≥шувати, реал≥зуючи певн≥ соц≥альн≥ програми (обовТ¤зкова осв≥та, державна медицина, субсид≥юванн¤ менш заможних верств населенн¤, розвТ¤занн¤ проблеми безроб≥тт¤, пенс≥йне забезпеченн¤ тощо). ѕрав≥ вбачають у такому активному втручанн≥ держави у справи сусп≥льства порушенн¤ природних прав людини, оск≥льки пол≥тика л≥вих призводить до вир≥внюванн¤ соц≥ально-економ≥чних можливостей.

¬≥дпов≥дно, дл¤ зб≥льшенн¤ рол≥ держави в сусп≥льному житт≥ л≥в≥ напол¤гають на розширенн≥ державного сектора в економ≥ц≥, в той час ¤к прав≥ надають перевагу потужному приватному сектору. ÷е не означаЇ, що л≥в≥ Ї противниками самого ≥снуванн¤ приватного сектора в економ≥ц≥, а прав≥ Ц державного. Ќаприклад, л≥в≥ не заперечують необх≥дност≥ ≥снуванн¤ малого ≥ середнього п≥дприЇмництва, а прав≥ Ц необх≥дност≥ контролю держави над енергетикою, ДатомомФ, виробництвом ДважкоњФ зброњ.

ўе одна в≥дм≥нн≥сть м≥ж л≥вими та правими пол≥тичними парт≥¤ми пол¤гаЇ у в≥дстоюванн≥ ними систем≥ оподаткуванн¤. –еал≥зац≥¤ л≥вими соц≥альних програм вимагаЇ значних кошт≥в, а, в≥дтак, значного зб≥льшенн¤ податку на прибуток, в той час ¤к прав≥ залишають особ≥ б≥льшу частину заробленого нею, даючи можлив≥сть кожному вир≥шувати своњ соц≥альн≥ проблеми власноруч (хоча в останн≥ дес¤тил≥тт¤ прав≥ почали оп≥куватис¤ де¤кими соц≥альними проблемами, щоправда Ц не завжди ≥ не вс≥ма). ќкр≥м цього л≥в≥, на в≥дм≥ну в≥д правих, намагаютьс¤ зробити податкову систему б≥льш диференц≥йованою, вивод¤чи залежн≥сть: зростанн¤ р≥вн¤ прибутк≥в Ц зб≥льшенн¤ податкового в≥дсотку.

—л≥д також звернути увагу на те, що прав≥ значно б≥льшу увагу прид≥л¤ють в≥дновленню та розвитку нац≥ональних традиц≥й (хоча часто це стосуЇтьс¤ лише традиц≥й кор≥нноњ нац≥њ).

ўе одним надзвичайно важливим критер≥Їм класиф≥кац≥њ пол≥тичних парт≥й Ї њх внутр≥шн¤ орган≥зац≥йна структура. «а цим критер≥Їм парт≥њ под≥л¤ютьс¤ на масов≥ та кадров≥. ћасов≥ парт≥њ характеризуютьс¤ ч≥ткою† внутр≥шньою орган≥зац≥Їю та ≥Їрарх≥чною п≥дпор¤дкован≥стю, що базуЇтьс¤ на ф≥ксованост≥ членства ≥ ≥снуванн≥ ч≥тких парт≥йних списк≥в. ƒл¤ кадрових парт≥й характерним Ї в≥дсутн≥сть членства та парт≥йних списк≥в, так≥ парт≥њ ≥снують† лише на р≥вн≥ кер≥вноњ ДкадровоњФ верх≥вки, складаютьс¤ з парт≥йного активу, що д≥Ї на профес≥йних засадах (наприклад, –еспубл≥канська та ƒемократична парт≥њ —Ўј).

«а критер≥Їм територ≥альноњ репрезентативност≥ парт≥њ под≥л¤ютьс¤ на загальнонац≥ональн≥ та рег≥ональн≥, тобто так≥, що д≥ють на територ≥њ лише одного рег≥ону даноњ крањни. —л≥д зазначити, що законодавство де¤ких крањн заборон¤Ї реЇстрац≥ю рег≥ональних парт≥й (наприклад, ”крањни).

«а м≥сцем у пол≥тичн≥й† систем≥ парт≥њ под≥л¤ютьс¤ на нелегальн≥, тобто так≥, ¤ким було† в≥дмовлено у реЇстрац≥њ, або вони сам≥ в≥д нењ в≥дмовилис¤ через невизнанн¤ ≥снуючого державного ладу, та легальн≥. ќстанн≥ в свою чергу под≥л¤ютьс¤ на правл¤ч≥ та опозиц≥йн≥, що визначаЇтьс¤ перемогою або поразкою на останн≥х виборах.

—тиль кер≥вництва парт≥Їю, що визначаЇтьс¤ прийн¤тт¤м найважлив≥ших р≥шень одноос≥бно л≥дером чи парт≥йними зборами або зТњздом, вказуЇ на те, Ї парт≥¤ авторитарною чи демократичною.

«а ≥деолог≥чною ор≥Їнтац≥Їю парт≥њ переважно можна под≥лити на нац≥онал≥стичн≥, консервативн≥, л≥беральн≥, соц≥ал-демократичн≥, комун≥стичн≥.

«а критер≥Їм метод≥в д≥¤льност≥ розр≥зн¤ють парт≥њ пом≥ркован≥ та радикальн≥.

11.2.ѕарт≥йн≥ системи.

«азвичай демократичн≥ крањни мають велику к≥льк≥сть зареЇстрованих пол≥тичних парт≥й, ¤ка вим≥рюЇтьс¤ принаймн≥ двозначними числами. ѕроте реальний вплив на розробку державних курс≥в маЇ менш≥сть з них. ÷≥ впливов≥ пол≥тичн≥ парт≥њ, що беруть реальну участь у боротьб≥ за владу, за формуванн¤ ур¤д≥в, визначають тип парт≥йноњ системи, що склалас¤ у дан≥й крањн≥. ѕарт≥йна система Ц сукупн≥сть та механ≥зм взаЇмод≥њ пол≥тичних парт≥й даноњ крањни, ¤к≥ реально змагаютьс¤ за владу ≥ мають вплив на виробленн¤ державних курс≥в. ¬ залежност≥ в≥д можливост≥ зам≥ни правл¤чоњ парт≥њ ≥ншою парт≥йн≥ системи под≥л¤ють на альтернативн≥ та неальтернативн≥. (—хема 11.6). Ќеальтернативн≥ парт≥йн≥ системи притаманн≥ крањнам з недемократичним режимом ≥ характеризуютьс¤ в≥дсутн≥стю боротьби за владу м≥ж пол≥тичними парт≥¤ми, що призводить до незм≥нного знаходженн¤ при влад≥ одн≥Їњ† парт≥њ. “ака система ≥сторично знаЇ дек≥лька р≥зновид≥в: однопарт≥йна, ф≥ктивна парт≥йна, гегемон≥стська.

ќднопарт≥йна система притаманна тотал≥тарним режимам ≥ характеризуЇтьс¤ необмеженим правл≥нн¤м одн≥Їњ† парт≥њ, ¤ка зростаЇтьс¤ з державним апаратом ≥ де-факто своњми структурами зам≥нюЇ його; створенн¤ ≥нших парт≥й заборон¤Їтьс¤. “ака система функц≥онувала у фашистських Ќ≥меччин≥ та ≤тал≥њ, у —–—– та де¤ких ≥нших соц≥ал≥стичних крањнах у ’’ ст.

‘≥ктивна парт≥йна система притаманна авторитарним режимам, встановленим внасл≥док державних переворот≥в (наприклад, у „ил≥ час≥в правл≥нн¤ ј.ѕ≥ночета). «а такоњ системи б≥льш≥сть пол≥тичних парт≥й розпускаютьс¤; залишаютьс¤ лише максимально ло¤льн≥ до влади, ¤к≥ в≥д≥грають роль† сател≥т≥в авторитарноњ верх≥вки та не ведуть боротьби за владу.

—утн≥сть гегемон≥стськоњ системи пол¤гаЇ у збереженн≥ (або в≥дновленн≥) багатопарт≥йност≥ ¤к ширми дл¤ авторитарного режиму, за ¤кого при влад≥ пост≥йно знаходитьс¤ одна парт≥¤, а вс≥ ≥нш≥ штучно усуваютьс¤ в≥д владних змагань шл¤хом пол≥тичних† ман≥пул¤ц≥й. “ака система ≥снувала у ћексиц≥,† де прот¤гом 1934-1997 рр. влада знаходилас¤ в руках ≤нституц≥йно-революц≥йноњ парт≥њ.

јльтернативн≥ парт≥йн≥ системи в≥дзначаютьс¤ на¤вн≥стю в крањн≥ к≥лькох конкуруючих парт≥й, кожна з ¤ких завжди маЇ можлив≥сть прийти до влади внасл≥док перемоги на виборах. ¬≥дом≥ дек≥лька р≥зновид≥в альтернативних систем.

—истема з дом≥нуючою парт≥Їю ззовн≥ нагадуЇ гегемон≥стську систему, адже за на¤вност≥ к≥лькох пол≥тичних парт≥й при влад≥ довший час знаходитьс¤ одна. ѕроте в даному випадку нездатн≥сть ≥нших парт≥й завоювати владу по¤снюЇтьс¤ не штучними обмеженн¤ми† або утисками перед ≥ п≥д час проведенн¤ вибор≥в, а низькою попул¤рн≥стю цих парт≥й серед населенн¤, що зворотно пропорц≥йно повТ¤зано з високим р≥внем дов≥ри виборц≥в до правл¤чоњ парт≥њ. Ћог≥ка виборц≥в по¤снюЇтьс¤ високим р≥внем житт¤, стаб≥льн≥стю в крањн≥ та принципом Дв≥д добра добра не шукаютьФ. “ака парт≥йна система дом≥нувала прот¤гом другоњ половини ’’ ст. в япон≥њ та повТ¤зана з правл≥нн¤м там Ћ≥берально-демократичноњ парт≥њ.

ќдн≥Їю з найб≥льш зрозум≥лих дл¤ виборц¤ ≥ водночас найефективн≥шою Ї двопарт≥йна система. Ќезважаючи на ≥снуванн¤ в крањн≥ багатьох пол≥тичних парт≥й, при влад≥, зм≥нюючи одна одну, знаход¤тьс¤ лише дв≥. “ака система д≥Ї у —Ўј (–еспубл≥канська ≥ ƒемократична парт≥њ), ¬елик≥й Ѕритан≥њ (Ћейбористська ≥ онсервативна парт≥њ).

ѕод≥бною до двопарт≥йноњ Ї двоблокова система, за ¤коњ за владу змагаютьс¤ два† стаб≥льн≥† блоки пол≥тичних† парт≥й, кожен† з ¤ких складаЇтьс¤ з к≥лькох (част≥ше Ц двох) парт≥й. ѕрикладом може слугувати ‘–Ќ (блок ’ƒ—/’—— Ц блок —ƒѕЌ / ѕарт≥¤ зелених). —л≥д†† зазначити,† що† прот¤гом† 60-х Ц† першоњ половини 90-х рр. ’’ ст. ‘–Ќ репрезентувала досить своЇр≥дну трипарт≥йну систему, за ¤коњ долю ур¤ду часто† визначала Дтрет¤Ф, в≥дносно невеличка парт≥¤ ¬ƒѕ, ¤ка своњм приЇднанн¤м до одн≥Їњ з парт≥й-г≥гант≥в ( —ƒѕЌ або ’ƒ—/’——, блок ¤ких вже давно асоц≥юЇтьс¤ у виборц≥в з одн≥Їю пол≥тичною силою) схил¤ла шальки терез≥в на њњ користь.

¬ багатьох крањнах св≥ту в тому чи ≥ншому вар≥ант≥ д≥Ї система багатопарт≥йноњ роздробленост≥, ¤ка характеризуЇтьс¤ формуванн¤м ур¤д≥в на основ≥ нест≥йких багатопарт≥йних коал≥ц≥й (наприклад, право-центристськ≥ коал≥ц≥њ в ≤тал≥њ другоњ половини ’’ ст.). Ѕезперечно, така система дозвол¤Ї краще репрезентувати ≥нтереси р≥зних соц≥альних груп, оск≥льки дозвол¤Ї створювати ур¤ди представниками к≥лькох пол≥тичних парт≥й, але водночас так≥ ур¤ди Ї нестаб≥льними, а в≥дтак† Ц вони далеко не завжди можуть забезпечити пол≥тичну та економ≥чну стаб≥льн≥сть в держав≥. “ому законодавство багатьох демократичних крањн св≥домо намагаЇтьс¤ обмежити к≥льк≥сть представлених у парламент≥ пол≥тичних парт≥й з† метою структуруванн¤ парт≥йноњ системи, висуваючи до них жорстк≥ ф≥нансов≥ та процесуальн≥ вимоги. ѕрикладом можуть слугувати загороджувальн≥ барТЇри у к≥лька в≥дсотк≥в голос≥в виборц≥в, ¤к≥ парт≥њ мають подолати на парламентських виборах. ѕроте не можна стверджувати, що так≥ кроки з боку держави загрожують багатопарт≥йност≥ ≥ демократ≥њ взагал≥. ѕрактика демократичних крањн св≥дчить про те, що пол≥тичн≥ парт≥њ набувають усе б≥льшого впливу в пол≥тичн≥й систем≥ ≥ залишаютьс¤ чи не найголовн≥шим ДзвТ¤зковимФ м≥ж громад¤нським сусп≥льством ≥ державою.†

11.3.—тановленн¤ та розвиток багатопарт≥йност≥ в ”крањн≥.

–ух до пол≥тичного плюрал≥зму та багатопарт≥йност≥ в ”крањн≥, в ¤к≥й ¤к у всьому† —–—–† ≥снувала однопарт≥йна система, розпочавс¤ у друг≥й половин≥ 80-х рр. ’’ ст., в роки перебудови. ¬ цей час у прибалт≥йських республ≥ках —–—– почали створюватис¤ народн≥ фронти, що обТЇднували опозиц≥йн≥ до правл¤чоњ комун≥стичноњ парт≥њ сили. —п≥лка письменник≥в ”крањни виступила з пропозиц≥Їю† створенн¤ аналог≥чноњ орган≥зац≥њ ≥ в ”крањн≥. ѕропозиц≥ю п≥дтримала ”крањнська √ельс≥нська —п≥лка, ¤ка ул≥тку 1988 р. оприлюднила свою Д ƒекларац≥ю принцип≥вФ ≥ почала д≥¤ти ¤к пол≥тична орган≥зац≥¤. “ак у вересн≥ 1989 р. було створено Ќародний рух ”крањни за перебудову (невдовз≥† просто Ц Ќародний рух ”крањни) Ц обТЇднанн¤ ус≥х опозиц≥йних до ѕ–— сил ”крањни. —аме в≥н виступив головним опонентом комун≥ст≥в на перших альтернативних виборах 1990 р., склавши за њх результатами основу першоњ парламентськоњ опозиц≥њ Ц Ќародноњ –ади. «а безпосередньоњ участ≥ Ќ–” ¬ерховна –ада ”крањни 16 липн¤ 1990 р. прийн¤ла ƒекларац≥ю про державний суверен≥тет ”крањни, а у жовтн≥ 1990 р. Ц р≥шенн¤ про вилученн¤ з онституц≥њ ”–—– сумнозв≥сноњ 6-њ статт≥ Ц про Дкер≥вну рольФ комун≥стичноњ парт≥њ. “ак було в≥дкрито пр¤мий шл¤х до створенн¤ багатопарт≥йност≥. ѕричому Ќародний рух ”крањни став саме тим ДдахомФ, п≥д ¤ким виросли ≥ сформувалис¤ основн≥ нац≥онально-демократичн≥ сили (у 1990 р. було заборонено членство у Ќ–” комун≥ст≥в).

ѕершою з Ќ–” вийшла ”крањнська √ельс≥нська —п≥лка, ¤ка п≥сл¤ проведенн¤ у кв≥тн≥ 1990 р. установчих збор≥в д≥стала назву ”крањнськоњ республ≥канськоњ парт≥њ. ¬она стала першою зареЇстрованою украњнською парт≥Їю. ѕрот¤гом 1990 р. було створено —ел¤нсько-демократичну парт≥ю, ѕарт≥ю ДзеленихФ, —оц≥ал-демократичну, Ќародну, Ќародно-демократичну парт≥њ тощо. Ќа основ≥ реформаторського крила Ц так званоњ ДƒемплатформиФ утворилас¤ ѕарт≥¤ демократичного в≥дродженн¤ ”крањни. ѕрот¤гом к≥лькох рок≥в спектр нац≥онально-демократичних парт≥й суттЇво розширивс¤ за рахунок утворенн¤ нових парт≥й, а часом Ц ≥ розколу вже ≥снуючих. “ак у 1992 р. з ”–ѕ вийшло њњ радикальне праве крило на чол≥ з —.’марою, утворивши ”крањнську консервативну республ≥канську парт≥ю. Ќе оминули розколи ≥ Ќародний рух ”крањни. „астина його член≥в вважала, що в≥н маЇ залишатис¤ саме ДрухомФ Ц конгломератом р≥зноман≥тних нац≥онально-демократичних сил, в той час ¤к л≥дер –уху ¬.„орнов≥л та його прихильники напол¤гали на перетворенн≥ Ќ–” на пол≥тичну парт≥ю, що сто¤ла б на опозиц≥йних до влади, ≥ передус≥м Ц до ѕрезидента, позиц≥¤х. ” 1993 р. було зареЇстровано парт≥ю з назвою ДЌародний рух ”крањниФ (ДстарийФ –ух став називатис¤ Д¬сенародний рух ”крањниФ). ” 1998 р. Ќ–” знов розколовс¤ на дв≥ частини Ц Ќародний рух ”крањни та ”крањнський Ќародний –ух (з 2003 р. Ц ”крањнська народна парт≥¤).

ќдночасно ≥з правою формувалас¤ ≥ л≥ва частина пол≥тичного спектра ”крањни. ѕ≥сл¤ ДпутчуФ 1991 р. ѕрезид≥¤ ¬ерховноњ –ади ”крањни прийн¤ла постанову про заборону ѕ”. Ќа њњ м≥сц≥ у 1992 р. зТ¤вилас¤ очолювана ќ.ћорозом —оц≥ал≥стична парт≥¤ ”крањни. ”творювалис¤ й ≥нш≥ парт≥њ з р≥зним р≥внем Дл≥визниФ Ц √ромад¤нський онгрес ”крањни, ѕарт≥¤ прац≥, —ел¤нська парт≥¤ ”крањни тощо. ” 1993 р. на умовах в≥дмови в≥д майна колишньоњ ѕ”- ѕ–— та в≥д орган≥зац≥йного обТЇднанн¤ з комун≥стичною парт≥Їю –ос≥њ було надано дозв≥л на реЇстрац≥ю нов≥й омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни, ¤ку очолив ѕ.—имоненко. «авд¤ки своЇму ДбрендуФ саме ц¤ парт≥¤ прот¤гом останн≥х дес¤ти рок≥в збираЇ левову частку л≥вого електорального ДврожаюФ. ¬насл≥док цього к≥льк≥сть л≥вих пол≥тичних парт≥й, ¤к≥ б≥льш-менш реально претендують або претендували на владу, Ї незначною. ѕо-сут≥, окр≥м ѕ”, вона обмежуЇтьс¤ лише вже згадуваною —ѕ”, ¤ка за роки ≥снуванн¤ значно зм≥нила свою позиц≥ю, перетворившись з парт≥њ крайньо л≥воњ на пом≥рковано л≥ву. “акий ДдрейфФ вправо став одн≥Їю з причин розколу —ѕ”, з ¤коњ вийшло л≥ворадикальне крило на чол≥ з Ќ.¬≥тренко та ¬.ћарченком, утворивши ѕрогресивну соц≥ал≥стичну парт≥ю ”крањни (на виборах 2002 р. ѕ—ѕ” не подолала 4-% барТЇр ≥ не пройшла до ¬ерховноњ –ади за парт≥йними списками).

„астина парт≥йного спектру ”крањни, що представл¤Ї пол≥тичний центр, активно заповнюючись на початку 1990-х рр., з часом почала поступово розмиватис¤. ‘актично на початку ’’≤ ст. в ”крањн≥ майже в≥дсутн≥ серйозн≥ (впливов≥) ≥деолог≥чн≥ центристськ≥ парт≥њ. “≥ парт≥њ, що умовно займають цю н≥шу пол≥тичного спектру, не Ї нос≥¤ми ч≥ткоњ ≥деолог≥њ ≥ можуть вважатис¤ центристськими х≥ба за принципами Дн≥ л≥в≥, н≥ прав≥Ф або Дм≥нус на плюс даЇ нульФ. ÷е так зван≥ парт≥њ влади, дл¤ б≥льшост≥ з ¤ких роль пол≥тичноњ ≥деолог≥њ в≥д≥граЇ бажанн¤ втриматис¤ при влад≥ ( а точн≥ше Ц б≥л¤ ѕрезидента) за будь-¤ку ц≥ну. —еред них можна вид≥лити —оц≥ал-демократичну парт≥ю ”крањни ( обТЇднану), ѕарт≥ю рег≥он≥в, “рудову ”крањну, ƒемсоюз, јграрну парт≥ю ”крањни, Ќародно-демократичну парт≥ю.

” виборах до ¬ерховноњ –ади ”крањни 2002 р. брали участь 14 блок≥в та 20 пол≥тичних парт≥й. « них за парт≥йними списками до ¬ерховноњ –ади пройшли лише ш≥сть: ¬иборчий блок пол≥тичних парт≥й Ѕлок ¬≥ктора ёщенка ДЌаша ”крањнаФ, ѕ”, ¬иборчий блок пол≥тичних парт≥й Д«а Їдину ”крањнуФ, ¬иборчий блок пол≥тичних парт≥й ДЅлок ёл≥њ “имошенкоФ, —ѕ”, —ƒѕ”(о). (“аблиц¤ 11.7). –ешта пол≥тичних парт≥й та виборчих блок≥в не подолали 4-% барТЇр. ѕроте, незважаючи на те, що Дпарт≥њ владиФ ( блок Д«а Їдину ”крањнуФ та —ƒѕ”(о)) разом набрали менше 19% голос≥в виборц≥в, саме вони сформували парламентську б≥льш≥сть ≥ розпод≥лили м≥ж собою найв≥дпов≥дальн≥ш≥ парламентськ≥ посади. ÷е стало можливим в першу чергу завд¤ки депутатам-мажоритарникам, ¤к≥ перемогли в одномандатних округах, де за даними спостер≥гач≥в заф≥ксовано найб≥льше випадк≥в корупц≥њ.

ѕроте, незважаючи на те, що реальн≥ результати вибор≥в 2002 р. Ї неадекватними народному волеви¤вленню ( адже парт≥њ, ¤ким в≥ддала своњ голоси абсолютна б≥льш≥сть електорату, опинилис¤ в опозиц≥њ), вони дають п≥дстави дл¤ певних позитивних висновк≥в. Ќайголовн≥шим з них Ї те, що парт≥йна система ”крањни починаЇ виразно структуруватись, к≥льк≥сть серйозних Дгравц≥вФ-парт≥й на пол≥тичн≥й арен≥ зменшуЇтьс¤, що не може не позначатис¤ на структуризац≥њ ¬ерховноњ –ади. Ќав≥ть за ( по-сут≥ викривленими) результатами вибор≥в-2002 можна стверджувати, що пол≥тична структура украњнського парламенту стаЇ б≥льш стрункою та ст≥йкою.

11.4.¬иборч≥ системи.

ѕредставництво пол≥тичних парт≥й у парламентах, њх вплив на пол≥тичне житт¤, а ≥нколи ≥ вид парт≥йноњ системи, що склалас¤ у певн≥й крањн≥, значною м≥рою залежать в≥д прийн¤тоњ у дан≥й крањн≥ системи п≥драхунку голос≥в, принцип≥в визначенн¤ переможц≥в, ¤к≥ визначають сутн≥сть пон¤тт¤ Увиборча системаФ. Ќасл≥дком застосуванн¤ р≥зних виборчих систем може бути формуванн¤ р≥зного персонального складу парламенту (нав≥ть за умови стов≥дсотково незм≥нних ≥деолог≥чних ор≥Їнтац≥й виборц≥в).

≤сторично в≥дом≥ три види виборчих систем: мажоритарна, пропорц≥йна ≥ зм≥шана.

ƒл¤ мажоритарноњ виборчоњ системи характерний под≥л крањни на одномандатн≥ виборч≥ округи. ¬≥д кожного округу обираЇтьс¤ один депутат. “ака система маЇ два р≥зновиди. ѕерший Ц мажоритарна система в≥дносноњ б≥льшост≥ - автоматично проголошуЇ переможцем кандидата, ¤кий набрав б≥льше голос≥в виборц≥в, н≥ж суперник. ƒруга Ц мажоритарна система абсолютноњ б≥льшост≥ Ц проголошуЇ переможцем кандидата, ¤кий набрав б≥льше половини голос≥в, що були подан≥ виборц¤ми. ќск≥льки далеко не завжди кандидат у депутати набираЇ таку к≥льк≥сть голос≥в, передбачаЇтьс¤ другий тур вибор≥в, в ¤кому за депутатський мандат змагаютьс¤ лише два кандидати, що в першому тур≥ пос≥ли перш≥ м≥сц¤.

ƒо переваг мажоритарноњ виборчоњ системи належать њњ техн≥чна простота, необовТ¤зков≥сть знанн¤ виборц¤ми всього розмањтт¤ парт≥йних програм, персон≥ф≥кован≥сть, що спри¤Ї сприйн¤ттю системи виборц¤ми ≥ залишаЇ можлив≥сть дл¤ в≥дкликанн¤ депутата у раз≥ впровадженн¤ ≥мперативного депутатського мандата.

ќсновний недол≥к мажоритарноњ системи пол¤гаЇ у нев≥дпов≥дност≥ сформованого за нею складу парламенту голосам, поданим виборц¤ми, адже виборц≥, ¤к≥ проголосували за кандидат≥в, що не потрапили до парламенту, фактично залишаютьс¤ без своњх представник≥в у вищому законодавчому орган≥. Ќа практиц≥ це може привести нав≥ть до перемоги на виборах парт≥њ, за ¤ку подано голос≥в менше, н≥ж за ≥ншу. ≤стор≥¤ знаЇ так≥ випадки (парламентськ≥ вибори 1951 р. у ¬елик≥й Ѕритан≥њ, 1954 р. - у Ќов≥й «еланд≥њ та ≥нш≥). ќтже мажоритарна система призводить до дуже серйозного викривленн¤ реальних результат≥в вибор≥в. ÷ей недол≥к особливо пом≥тний у мажоритарн≥й систем≥ в≥дносноњ б≥льшост≥, ¤ка не лише де-факто, але й де-юре дозвол¤Ї трактувати представницьку демократ≥ю ¤к владу меншост≥. ћажоритарна система абсолютноњ б≥льшост≥ призводить до приходу до влади консенсусноњ б≥льшост≥, тобто Укращих з г≥ршихФ, ¤к≥, можливо, ≥ не влаштовують жодну ≥з соц≥альних груп на сто в≥дсотк≥в, проте, вигл¤дають б≥льш прийн¤тними, н≥ж представники, ¤к≥ репрезентують одну соц≥альну групу. “ака система Ї демократичн≥шою, проте ситуац≥ю принципово не зм≥нюЇ Ц народне представництво залишаЇтьс¤ неадекватним народному волеви¤вленню.

÷ей недол≥к майже в≥дсутн≥й у пропорц≥йн≥й виборч≥й систем≥. ¬она характеризуЇтьс¤ створенн¤м багатомандатних виборчих округ≥в або Їдиного багатомандатного округу. ¬ такому випадку виборц≥ голосують за парт≥йний список кандидат≥в у депутати. ѕредставництво кожноњ парт≥њ у парламент≥ Ї пропорц≥йним к≥лькост≥ набраних голос≥в. ѕропорц≥йна виборча система часто супроводжуЇтьс¤ ≥снуванн¤м так званого Узагороджувального пунктуФ, ¤кий усуваЇ в≥д розпод≥лу депутатських мандат≥в т≥ парт≥њ, що не набрали певноњ к≥лькост≥ голос≥в виборц≥в. “ака практика широко використовуЇтьс¤ у св≥т≥ з метою недопущенн¤ до парламенту маленьких парт≥й, що маЇ на мет≥ зробити його б≥льш структурованим ≥ д≥Їздатним. ¬исота Узагороджувального пунктуФ коливаЇтьс¤ в≥д одного в≥дсотка (≤зрањль) до пТ¤ти (‘–Ќ), ≥, нав≥ть, до дес¤ти (“уреччина).

ќсновним недол≥ком пропорц≥йноњ виборчоњ системи у њњ класичному вар≥ант≥ Ї ≥снуванн¤ так званих УжорсткихФ парт≥йних списк≥в. ѕарт≥йний список формуЇтьс¤ парт≥Їю без участ≥ виборц≥в, ¤к≥ позбавлен≥ можливост≥ впливати на розстановку у ньому кандидат≥в. ѕол≥тична позиц≥¤ виборц¤ може не зб≥гатис¤ ≥з симпат≥¤ми до член≥в УжорсткогоФ парт≥йного списку, особливо його верхньоњ частини. ¬ такому випадку голосуванн¤ за улюблену парт≥ю означаЇ допомогу у приход≥ до влади кандидата, абсолютно неприйн¤тного дл¤ виборц¤. ќднак цей недол≥к легко долаЇтьс¤ введенн¤м правила Ув≥льнихФ парт≥йних списк≥в, за ¤ким парт≥¤ позбавл¤Їтьс¤ можливост≥ впливати на розташуванн¤ своњх кандидат≥в у списку. ¬иборець одержуЇ два голоси: один подаЇтьс¤ за парт≥йний список ≥ визначаЇ к≥льк≥сть виграних парт≥Їю мандат≥в, а другий - за конкретного кандидата ≥ впливаЇ на розстановку кандидат≥в у списку. «робити њх розташуванн¤ б≥льш в≥дпов≥дним ≥нтересам виборц≥в можна наданн¤м останн≥м к≥лькох преференц≥йних голос≥в (виборець розташовуЇ кандидат≥в за першим, другим ≥ т.д. номерами). “аку систему використовують в јвстр≥њ, Ўвейцар≥њ, Ўвец≥њ та р¤д≥ ≥нших крањн.

« метою н≥велюванн¤ недол≥к≥в мажоритарноњ та пропорц≥йноњ виборчих систем де¤к≥ крањни впроваджують р≥зновиди зм≥шаноњ системи, за ¤коњ частина депутат≥в вибираЇтьс¤ за одномандатними виборчими округами, а друга частина - за парт≥йними списками в Їдиному загальнонац≥ональному виборчому окруз≥. —п≥вв≥дношенн¤ цих частин зазвичай Ї р≥вним. “ака система використовуЇтьс¤ в ”крањн≥, –ос≥њ та де¤ких ≥нших крањнах.

—ловник найб≥льш уживаних терм≥н≥в

јльтернативна парт≥йна система Ц парт≥йна система, ¤ка притаманна† демократичним пол≥тичним режимам ≥ в≥дзначаЇтьс¤ на¤вн≥стю к≥лькох конкуруючих парт≥й, жодна з ¤ких не маЇ прив≥лењв п≥д час виборноњ компан≥њ. ≤сторично в≥дом≥ дек≥лька р≥зновид≥в: двопарт≥йна система, ¤ка складаЇтьс¤ при пост≥йн≥й боротьб≥ за владу двох пол≥тичних парт≥й; система з дом≥нуючою парт≥Їю, за ¤коњ одна парт≥¤ пост≥йно дом≥нуЇ через свою впливов≥сть ≥ попул¤рн≥сть; двоблокова система, за ¤коњ за владу змагаютьс¤ два блоки пол≥тичних парт≥й ≥ обТЇднань; система багатопарт≥йноњ роздробленост≥, за ¤коњ парт≥¤ може прийти до влади лише в коал≥ц≥њ з к≥лькома ≥ншими, так≥ коал≥ц≥њ р≥дко бувають ст≥йкими.

¬иборча система Ц сукупн≥сть встановлених законом правил, принцип≥в та критер≥њв визначенн¤ результат≥в народного голосуванн¤.†

адрова пол≥тична парт≥¤ ( в≥д фр. cadre Ц особовий склад) Ц парт≥¤, орган≥зац≥йна структура ¤коњ базуЇтьс¤ на в≥дсутност≥ ф≥ксованого членства та парт≥йних списк≥в; складаЇтьс¤ з парт≥йного активу, що д≥Ї на профес≥йних засадах.

Ћ≥ва пол≥тична парт≥¤ Ц парт≥¤, основними ≥деолог≥чними засадами ¤коњ Ї розширенн¤ державного сектора в економ≥ц≥, визнанн¤ за державою функц≥њ вир≥шенн¤ соц≥альних проблем, встановленн¤ високого та диференц≥йованого податку на прибуток.

ћажоритарна виборча система ( в≥д лат. major Ц б≥льший) Ц система виборчого права, за ¤коњ обТЇктом вибор≥в Ї особа, виборч≥ округи Ї одномандатними, переможцем по округу Ї особа, що набрала б≥льш≥сть голос≥в. Ѕ≥льш≥сть голос≥в може трактуватис¤ ¤к в≥дносна або абсолютна. «а застосуванн¤ мажоритарноњ системи в≥дносноњ б≥льшост≥ переможцем по округу стаЇ кандидат, що набрав б≥льше голос≥в виборц≥в н≥ж кожен з конкурент≥в. «а застосуванн¤ мажоритарноњ системи абсолютноњ б≥льшост≥ переможцем по округу стаЇ кандидат, що з≥брав б≥льше половини ус≥х поданих голос≥в виборц≥в; у випадку в≥дсутност≥ такого кандидата проводитьс¤ другий тур вибор≥в, у ¤кому беруть участь лише два кандидати, ¤к≥ в першому тур≥ пос≥ли перше та друге м≥сц¤.

ћажоритарно-пропорц≥йна ( зм≥шана) виборча система ( в≥д лат. major Ц б≥льший та† proportionalis Ц сп≥врозм≥рний) Ц система виборчого права, за ¤коњ частина депутат≥в представницького органу обираЇтьс¤ за мажоритарною виборчою системою, ≥нша частина Ц за пропорц≥йною виборчою системою.

ћасова пол≥тична парт≥¤ Ц парт≥¤, орган≥зац≥йна структура ¤коњ базуЇтьс¤ на ф≥ксованому членств≥, на¤вност≥ парт≥йних списк≥в та ч≥тк≥й ≥Їрарх≥њ.

Ќеальтернативна парт≥йна система Ц парт≥йна система, ¤ка притаманна недемократичним режимам ≥ характеризуЇтьс¤ в≥дсутн≥стю боротьби за владу м≥ж пол≥тичними парт≥¤ми, що призводить до незм≥нного знаходженн¤ при влад≥ одн≥Їњ парт≥њ; ус≥ ≥нш≥ парт≥њ або заборон¤ютьс¤, або штучно усуваютьс¤ в≥д владних змагань шл¤хом пол≥тичних мах≥нац≥й. ≤сторично в≥дом≥ дек≥лька р≥зновид≥в: однопарт≥йна система, за ¤коњ в держав≥ ≥снуЇ лише одна легальна правл¤ча парт≥¤; гегемон≥стська система, за ¤коњ пост≥йне пануванн¤ одн≥Їњ парт≥њ забезпечуЇтьс¤ штучними перепонами ус≥м ≥ншим парт≥¤м; ф≥ктивна система, за ¤коњ легальн≥ парт≥њ в≥д≥грають роль сател≥т≥в† безпарт≥йноњ авторитарноњ верх≥вки.

ѕарт≥йна система Ц сукупн≥сть та система взаЇмод≥њ пол≥тичних парт≥й даноњ крањни, ¤к≥ реально змагаютьс¤ за владу ≥ мають вплив на виробленн¤ державних курс≥в.

ѕарт≥¤ пол≥тична ( в≥д лат. pars, partis Ц частина, група) Ц форма орган≥зованоњ участ≥ громад¤н у пол≥тиц≥, що виражаЇ ≥нтереси певних соц≥альних груп, спираЇтьс¤ на ≥деолог≥ю ≥ ставить за мету здобутт¤ влади або зд≥йсненн¤ впливу на нењ.

ѕрава пол≥тична парт≥¤ Ц парт≥¤, основними ≥деолог≥чними засадами ¤коњ Ї перевага в економ≥ц≥ держави приватного сектора, обмежен≥сть соц≥альних програм держави, зниженн¤ податку на прибуток.

ѕропорц≥йна виборча система ( в≥д лат. proportionalis Ц сп≥врозм≥рний) Ц система виборчого права, за ¤коњ основним обТЇктом вибор≥в Ї пол≥тична парт≥¤ або блок парт≥й, виборч≥ округи Ї багатомандатними або вс¤ крањна ¤вл¤Ї собою Їдиний загальнонац≥ональний виборчий округ, виборц≥ голосують за парт≥йн≥ списки, кожен з ¤ких одержуЇ к≥льк≥сть м≥сць у представницькому орган≥ сп≥врозм≥рно к≥лькост≥ поданих за нього голос≥в.

ѕротопарт≥њ ( в≥д гр. protos Ц перший та лат. pars, partis Ц частина, група) Ц форми участ≥ громад¤н у пол≥тиц≥, передтеч≥ сучасних пол≥тичних парт≥й, ¤к≥ не мали ч≥ткого ≥деолог≥чного забарвленн¤ ≥ зазвичай не ставили основною метою боротьбу за безпосередн≥й прих≥д до влади. ≤снували у р≥зни формах: станов≥ парт≥њ —тародавньоњ √рец≥њ та –иму; ел≥тарн≥ клуби чи парт≥њ ‘ранц≥њ XVIII - XIX ст.

–ух громадсько-пол≥тичний Ц недержавне ≥ непарт≥йне обТЇднанн¤, спр¤моване на дос¤гненн¤ певних сусп≥льних ц≥лей шл¤хом моб≥л≥зац≥њ масовоњ п≥дтримки.

ѕитанн¤ дл¤ самоконтролю

1. ўо таке пол≥тична парт≥¤ ?

2. як≥ ви знаЇте функц≥њ пол≥тичних парт≥й ?

3. ¬ чому пол¤гають в≥дм≥нност≥ м≥ж правими ≥ л≥вими пол≥тичними парт≥¤ми ?

4. „им в≥др≥зн¤ютьс¤ альтернативн≥ ≥ неальтернативн≥ парт≥йн≥ системи ?

5. як≥ ви знаЇте прав≥ та л≥в≥ украњнськ≥ пол≥тичн≥ парт≥њ ?

6. ¬ чому пол¤гають недол≥ки та переваги мажоритарноњ та пропорц≥йноњ виборчих систем?

—хема є11.1.

—хема є11.2.

“аблиц¤ є11.3.

“иполог≥¤ пол≥тичних парт≥й

ќзнаки	–≥зновиди
1. ћ≥сце в пол≥тичному спектр≥	Ћ≥в≥; ѕрав≥; ÷ентристськ≥.
2. ќрган≥зац≥йна структура	ћасов≥; адров≥.
3. —тиль кер≥вництва	ƒемократичн≥; јвторитарн≥.
4. “еритор≥альна репрезентативн≥сть	«агальнонац≥ональн≥; –ег≥ональн≥.
5. ћ≥сце у пол≥тичн≥й систем≥	Ќелегальн≥; Ћегальн≥: правл¤ч≥; опозиц≥йн≥.
6. ≤деолог≥чна ор≥Їнтац≥¤	Ќац≥онал≥стичн≥; онсервативн≥; Ћ≥беральн≥; —оц≥ал-демократичн≥; омун≥стичн≥.
7. ћетоди д≥¤льност≥	ѕом≥ркован≥; –адикальн≥.

“аблиц¤ є11.4.

—пектр пол≥тичних парт≥й

1. райньо прав≥.

2. ѕрав≥.

3. ѕравоцентристи.

4. ÷ентристи.

5. Ћ≥воцентристи.

6. Ћ≥в≥.

7. райньо л≥в≥.

“аблиц¤ є11.5.

¬≥дм≥нност≥ л≥вого та правого пол≥тичних спектр≥в

Ћ≥в≥	ѕрав≥
1. ѕеревага в економ≥ц≥ держави державного сектора.	1. ѕеревага в економ≥ц≥ держави приватного сектора.
2. ¬изначенн¤ за державою функц≥њ вир≥шенн¤ соц≥альних† проблем (осв≥та, медичне забезпеченн¤, проблеми безроб≥тт¤, пенс≥й, стипенд≥й ≥ т.д.)	2. ќбмежен≥сть соц≥альних програм держави.
3. ¬становленн¤ високого та диференц≥йованого податку на прибуток	3. Ќизький податок на прибуток.
4. ≤гноруванн¤ нац≥ональних традиц≥й, ≥нтернац≥онал≥зм.	4. ”вага до нац≥ональних проблем, спри¤нн¤ в≥дновленню та розвитку нац≥ональних традиц≥й.

“аблиц¤ є11.6.

“аблиц¤ є11.7.

–езультати голосуванн¤ за парт≥йними списками на парламентських виборах 2002 року

ѕарт≥¤/ виборчий блок парт≥й	% набраних голос≥в
¬иборчий блок пол≥тичних парт≥й ДЅлок ¬≥ктора ёщенка ДЌаша ”крањнаФ	23,57
омун≥стична парт≥¤ ”крањни	19,98
¬иборчий блок пол≥тичних парт≥й Д«а ™дину ”крањнуФ	11,77
¬иборчий блок пол≥тичних парт≥й ДЅлок ёл≥њ “имошенкоФ	7,26
—оц≥ал≥стична парт≥¤† ”крањни	6,87
—оц≥ал-демократична парт≥¤ ”крањни (обТЇднана)	6,27

Ћ≥тература

1. ѕол≥тичний енциклопедичний словник Ц ., 1997.

2. ѕол≥толог≥¤ /«а ред. Ѕабк≥ноњ ќ. - ., 1998.

3. ѕол≥толог≥¤ /«а ред. атеренчука Ѕ., √етьманчука ћ. Ц Ћьв≥в 2000.

4. ѕол≥толог≥¤ /«а ред. олод≥й ј. Ц .: ≈льга, Ќ≥ка-÷ентр, 2003.

5. ѕол≥толог≥¤ /«а ред. ‘.ћ. –удич. Ц ., 2000.

6. ѕол≥толог≥¤ у таблиц¤х схемах визначенн¤х: навчальний пос≥бник дл¤ курсант≥в та студент≥в вищих в≥йськових навчальних заклад≥в / «а ред. √етьманчука ћ.ѕ. Ц Ћьв≥в: ¬≥йськовий ≥нститут, 2003.

7. ѕол≥тичн≥ парт≥њ”крањни / «а ред. ¬. ћ. якушина. Ц ., 1996.

8. яблонський ¬. —учасн≥ пол≥тичн≥ парт≥њ ”крањни. ƒов≥дник Ц ., 1996.

9. ѕраво вибору. ѕол≥тичн≥ парт≥њ та виборч≥ блоки. Ц ., 1998

10. —ловник-дов≥дник пол≥толог≥чних терм≥н≥в / за ред. √етьманчука ћ.ѕ. Ц Ћьв≥в: ¬≥йськовий ≥нститут, 2003.