13. ” –јѓЌј ¬ —»—“≈ћ≤ ћ≤∆Ќј–ќƒЌ»’ ¬≤ƒЌќ—»Ќ
13.1.¬изначенн¤ ”крањни ¤к субТЇкта м≥жнародних в≥дносин.
13.2.ќсновн≥ засади зовн≥шньоњ пол≥тики ”крањни.
√лобальний характер зм≥н, ¤к≥ безпосередньо позначились на м≥жнародному статус≥ ”крањн≥ й ¤к≥ визначають њњ м≥сце у св≥товому сп≥втовариств≥, обумовлюЇтьс¤ основними факторами: руйнуванн¤м системи балансу сил, що ≥снувала за час≥в Дхолодноњ в≥йниФ; дом≥нуванн¤м —Ўј ¤к Їдиноњ св≥товоњ супердержави п≥сл¤ розпаду –ад¤нського —оюзу й ¬аршавського ƒоговору; збереженн¤м та посиленн¤м Ќј“ќ ¤к системи колективноњ безпеки трансконтинентального характеру ≥ водночас слабкими механ≥змами врегулюванн¤ конфл≥ктних ситуац≥й, ¤кими волод≥ють ™вропейський —оюз та ќЅ—™; тенденц≥ю до оформленн¤ багатополюсного контуру, зокрема з метою створенн¤ противаги пол≥тичному та економ≥чному впливов≥ —Ўј, з в≥дм≥нними за пол≥тичною, економ≥чною, в≥йськово-техн≥чною могутн≥стю центрами т¤ж≥нн¤; намаганн¤ми конструюванн¤ загальноЇвропейськоњ Ц трансатлантичноњ Ц Ївраз≥йськоњ системи колективноњ безпеки.
ѕерех≥д до багатополюсного св≥ту в сучасних умовах дом≥нац≥њ —Ўј, ≥ на¤вност≥ низки потенц≥йних центр≥в т¤ж≥нн¤ р≥зноњ пол≥тичноњ, економ≥чноњ, в≥йськовоњ ваги, очевидно можливий лише через системну ≥нтеграц≥ю континентальних та трансконтинентальних державних угруповань. ≤ншими словами, жодна з крањн сучасного св≥ту (за вин¤тком —Ўј) не може отримати статус св≥товоњ держави окремо, не виступаючи складовою певного ≥нтегрованого цив≥л≥зац≥йного утворенн¤. ÷е стосуЇтьс¤ ¤к Ївропейських крањн, так ≥ –ос≥њ, итаю, держав ≥сламського св≥ту.
¬иходу ”крањни на м≥жнародну пол≥тичну арену в ’’ ст. спри¤в процес дез≥нтеграц≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ ≥ рос≥йськ≥ революц≥њ 1917 р. (лютнева та жовтнева). ” перш≥ роки рад¤нськоњ влади склалис¤ спри¤тлив≥ умови дл¤ налагодженн¤ економ≥чних ≥ пол≥тичних в≥дносин ”крањни з ≥ноземними державами. ¬же тод≥ молода украњнська дипломат≥¤ продемонструвала здатн≥сть реально забезпечити встановленн¤ м≥жнародних в≥дносин з ≥ноземними державами. ” 1920-1922 рр. јвстр≥¤, ѕольща, ≤тал≥¤, Ќ≥меччина, ‘ранц≥¤, “уреччина, „ехословаччина, Ѕолгар≥¤, ”горщина визнають де-юре ≥ де-факто народний ур¤д ”крањни ≥ встановлюють з ними дипломатичн≥ в≥дносини. “од≥ ж було п≥дписано перш≥ р≥вноправн≥ договори з великими державами ™вропи, ”крањна уклала чи† приЇдналас¤ до понад 60 м≥жнародних угод, ур¤дов≥ делегац≥њ ”крањни вз¤ли участь в р≥зноман≥тних м≥жнародних конференц≥¤х.
ѕ≥сл¤ обТЇднанн¤ в 1922 р. ”крањни з ≥ншими рад¤нськими республ≥ками в —–—– њњ д≥¤льн≥сть на м≥жнародн≥й арен≥ ≥стотно обмежено. ƒогов≥р про створенн¤ —–—– (30 грудн¤ 1922 р.) звузив права союзних республ≥к, у тому числ≥ ”крањни, на зд≥йсненн¤ в≥дносин з ≥ноземними державами та забезпеченн¤ власних зовн≥шньопол≥тичних ≥нтерес≥в, ¤к≥ передавалис¤ загальносоюзним зовн≥шньопол≥тичним органам. ѕредставник≥в ”крањни введено до складу колег≥њ Ќаркомату ≥ноземних справ —–—– з правом на участь у зд≥йсненн≥ зовн≥шньопол≥тичного курсу —–—–, а також Ц на реал≥зац≥ю конкретних питань, що стосувалис¤ специф≥чних ≥нтерес≥в ”крањни у тих чи ≥нших ≥ноземних державах. ѕ≥зн≥ше на територ≥њ ”крањни запроваджено ≥нститут уповноваженого ћ≥н≥стерства закордонних справ —–—–; натом≥сть представник≥в ”крањни виведено з складу союзних дипломатичних м≥с≥й в јвстр≥њ, ≤тал≥њ, јнгл≥њ, анад≥, Ќ≥меччин≥, ѕольщ≥, “уреччин≥, Ћитв≥. ≤ з 1930-х рр., в≥дколи –ад¤нський —оюз фактично став ун≥тарною державою з надзвичайно централ≥зованими владними повноваженн¤ми ћоскви, союзн≥ республ≥ки позбавлено будь-¤кого впливу на зовн≥шньопол≥тичну д≥¤льн≥сть —–—–.
ѕосиленн¤ рол≥ –ад¤нського —оюзу на завершальному етап≥ другоњ св≥товоњ в≥йни призвело до поновленн¤ на початку 1944 р. участ≥ ”крањни в м≥жнародних в≥дносинах. ƒо компетенц≥њ ѕрезид≥њ ¬ерховноњ –ади ”крањнськоњ –—– ≥ республ≥канського ур¤ду в≥днесено дещо ширш≥ повноваженн¤, зокрема представництво у м≥жнародних в≥дносинах. ”крањнська –—– стала одн≥Їю з держав-засновниць ќрган≥зац≥њ ќбТЇднаних Ќац≥й, стала членом њњ важливих спец≥ал≥зованих установ: ёЌ≈— ќ, ћј√ј“≈ (м≥жнародного агентства з атомноњ енерг≥њ), ёЌ≤ƒќ (орган≥зац≥њ з питань промислового розвитку), ћќѕ (м≥жнародноњ орган≥зац≥њ прац≥). Ѕули заснован≥ пост≥йн≥ представництва ”крањни при ќќЌ у Ќью-…орку, при в≥дд≥ленн¤х ќќЌ у ∆енев≥ та ѕариж≥. ѕост≥йна особиста участь представник≥в ≥ делегац≥й ”крањни в д≥¤льност≥ асамблей, конгрес≥в ≥ конференц≥й ќќЌ, м≥жнародних орган≥зац≥й, асоц≥ац≥й, обТЇднань та ≥нших м≥жнародних форум≥в мала важливе значенн¤ дл¤ розширенн¤ м≥жнародних звТ¤зк≥в. ѕочинаючи ≥з середини 1940-х рр., ”крањна пост≥йно брала участь ≥ в м≥жнародно-догов≥рних в≥дносинах, п≥дписавши майже 170 м≥жнародних угод. јле двосторонн≥ м≥жнародн≥ договори й угоди ”крањна фактично не укладала, тому що на двосторонн≥й основ≥ пол≥тичн≥, зовн≥шньоторговельн≥, правов≥ й ≥нш≥ в≥дносини з ≥ноземними державами зд≥йснювали виключно в≥дпов≥дн≥ органи —оюзу –—–. ’оча на територ≥њ ”крањни, ¤к≥ в≥домо, функц≥онували окрем≥ ≥ноземн≥ консульства. јле, ¤к в≥домо,† њх акредитовано при ћ≥н≥стерств≥ закордонних справ —–—–, а не при ћ≥н≥стерств≥ закордонних справ ”крањнськоњ –—–. “акож ”крањна не обм≥нювалас¤ дипломатичними ≥ консульськими представництвами з жодною крањною св≥ту.
ќтже ”крањнська –—– була позбавлена можливост≥ зд≥йснювати безпосередн≥ дипломатичн≥ ≥ консульськ≥ в≥дносини з ≥ноземними державами. ’оча, зг≥дно ст. 74 онституц≥њ ”крањнськоњ –—–, республ≥ка мала право на встановленн¤ своњх представництв на консульському р≥вн≥ в окремих державах, а також Ц при м≥жнародних орган≥зац≥¤х. ардинальн≥ зм≥ни, повТ¤зан≥ з концептуальним визначенн¤м повноважень республ≥ки в сфер≥ зовн≥шньоњ пол≥тики, почались у пер≥од рад¤нськоњ перебудови 1985-1991 рр.
¬ажливий крок на шл¤ху здобутт¤ ”крањною незалежност≥ зроблено дл¤ входженн¤ в чинну систему м≥жнародних в≥дносин. Ѕезпосередн¤ практика зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ започаткована ом≥с≥Їю у закордонних справах ¬ерховноњ –ади. —аме вона зобовТ¤зала ћ≥н≥стерство закордонних справ ”крањнськоњ –—– у двотижневий строк п≥дготувати ≥ внести на розгл¤д ом≥с≥њ пропозиц≥њ законодавчого забезпеченн¤ зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ ”крањнськоњ –—–. ÷¤ ж ком≥с≥¤ рекомендувала призначити на посаду ћ≥н≥стра закордонних справ ”крањнськоњ –—– јнатол≥¤ «ленка. —ес≥¤ ¬ерховноњ –ади ”крањнськоњ –—– прийн¤ла в≥дпов≥дне р≥шенн¤.
≤дењ та пропозиц≥њ, нагромаджен≥ в процес≥ обговоренн¤ питань, повТ¤заних ≥з зовн≥шньопол≥тичною д≥¤льн≥стю ”крањнськоњ –—–, створили п≥дірунт¤ дл¤ п≥дготовки ≥ прийн¤тт¤ ƒекларац≥њ про державний суверен≥тет ”крањни (16 липн¤ 1990 р.), в ¤к≥й, ¤к в≥домо, наголошувалос¤, що ”крањна визнаЇ перевагу загальнолюдських ц≥нностей над класовими, пр≥оритет загальновизнаних норм м≥жнародного права перед нормами внутр≥шньодержавного права, що в≥дносини з ≥ншими суверенними республ≥ками мають будуватис¤ на основ≥ договор≥в, укладених на принципах р≥вноправност≥, взаЇмоповаги та невтручанн¤ у внутр≥шн≥ справи. ¬ дес¤тому розд≥л≥ документа п≥д назвою Дћ≥жнародн≥ в≥дносиниФ зазначено: ”крањна ¤к субТЇкт м≥жнародного права Узд≥йснюЇ безпосередн≥ зносини з ≥ншими державами, укладаЇ з ними договори, обм≥нюЇтьс¤ дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у д≥¤льност≥ м≥жнародних орган≥зац≥й в обс¤з≥, необх≥дному дл¤ забезпеченн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в у пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й, еколог≥чн≥й, ≥нформац≥йн≥й, техн≥чн≥й ≥ спортивн≥й сферах. ”крањна виступаЇ р≥вноправним учасником м≥жнародного сп≥лкуванн¤, активно спри¤Ї зм≥цненню загального миру ≥ м≥жнародноњ безпеки, бере участь у загальноЇвропейському процес≥ та в Ївропейських структурахФ. ≤ншим важливим зовн≥шньопол≥тичним актом ”крањни цього пер≥оду стала ѕостанова ¬ерховноњ –ади Дѕро чинн≥сть м≥жнародних договор≥в на територ≥њ ”крањниФ (10 грудн¤ 1991 р.), ¤кою проголошено перед ус≥м св≥том, що Дукладен≥ ≥ ратиф≥кован≥ ”крањною м≥жнародн≥ угоди становл¤ть нев≥дТЇмну частину нац≥онального законодавстваФ (див.: —хема 13.1).
¬ажливими в≥хами на шл¤ху утвердженн¤
”крањни ¤к субТЇкта м≥жнародних в≥дносин стало прийн¤тт¤ ¬ерховною –адою
”крањни документа п≥д назвою Дќсновн≥ напр¤ми зовн≥шньоњ пол≥тики ”крањниФ (2
липн¤ 1993 р.), в ¤кому викладено концепц≥ю зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ держави,
а згодом, 28 червн¤ 1996 р., тексту онституц≥њ ”крањни. ¬ ст.18 онституц≥њ
”крањни, зокрема, п≥дкреслюЇтьс¤: Д«овн≥шньопол≥тична д≥¤льн≥сть ”крањни
спр¤мована на забезпеченн¤ њњ нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ безпеки шл¤хом
п≥дтриманн¤ мирного ≥ взаЇмовиг≥дного сп≥вроб≥тництва з членами м≥жнародного
сп≥втовариства за загальновизнаними принципами ≥ нормами м≥жнародного праваФ.
Ќепод≥льною ≥ недоторканою оголошено територ≥ю ”крањни ≥, водночас,†
в≥дсутн≥сть територ≥альних претенз≥й до будь-¤коњ ≥ншоњ держави. ќсновним
законом задекларовано також безТ¤дерний статус крањни, оборонний характер њњ
в≥йськовоњ доктрини, формуванн¤ нац≥ональних «бройних сил на засадах
м≥н≥мальноњ достатност≥. лючову роль у цьому процес≥ в≥д≥грали результати
всенародного референдуму (1 грудн¤ 1991 р.), на ¤кому практично 90 % громад¤н
висловились на п≥дтримку јкту проголошенн¤ державноњ незалежност≥ ”крањни
в≥д 24 серпн¤ 1991 р.
“ри перешкоди необх≥дно було об≥йти на шл¤ху входженн¤ молодоњ суверенноњ держави в м≥жнародн≥ структури, ¤к≥, по-перше, визначали традиц≥йну п≥дпор¤дкован≥сть ћоскв≥; по-друге, становили проблемн≥сть ¤дерного арсеналу, ¤кий залишивс¤ в ”крањн≥ п≥сл¤ розвалу —–—–; по-третЇ, зумовлювали занепокоЇн≥сть «аходу щодо напр¤мк≥в подальшого розвитку нашоњ держави. ”згоджен≥сть духу ≥ букви ƒекларац≥њ про державний суверен≥тет, ќсновних напр¤м≥в зовн≥шньоњ пол≥тики ”крањни ≥ онституц≥њ ”крањни з лог≥кою в≥дносин на м≥жнародн≥й арен≥ зн≥мали застереженн¤ з боку св≥товоњ громадськост≥, крок-за-кроком про¤снюючи перед ус≥м св≥том характер, а також головн≥ вектори спр¤мованост≥ зовн≥шньоњ пол≥тики нашоњ держави. –озгл¤немо њх докладн≥ше.
як в≥домо, за час≥в —–—– ус≥ контакти ≥з «аходом йшли через ћоскву. ќтже, досв≥дчена рос≥йська дипломат≥¤ в односторонньому пор¤дку волод≥ла системою контакт≥в з м≥жнародним сп≥втовариством. ¬≥дпов≥дно Ц молода украњнська зовн≥шньопол≥тична служба була недосконалою ≥ не мала у¤вленн¤ про роль ≥ функц≥њ ”крањни ¤к у пострад¤нському простор≥, так ≥ в глобальному масштаб≥. ўо в п≥дсумку зумовлювало недостатн≥й р≥вень знань про шл¤хи забезпеченн¤ державою своњх геопол≥тичних ≥нтерес≥в. ¬ перш≥й половин≥ 1992 р. ”крањна починаЇ розвивати усе нов≥ узи дипломатичного визнанн¤, ¤к≥ т≥сно Їднають новостворену суверенну державу з≥ св≥том. «а перший р≥к незалежност≥ нас визнало 130 крањн св≥ту. —то одна з них установила з нами дипломатичн≥ в≥дносини. ѕрактично щодн¤ ми отримували пов≥домленн¤ про дипломатичне визнанн¤ ”крањни та пропозиц≥њ встановити контакти. ѕерший м≥н≥стр закордонних справ јнатол≥й «ленко, зокрема св≥дчить: Ући приймали новопризначених ≥ноземних посл≥в, в≥др¤джали власних кер≥вник≥в дипломатичних м≥с≥й, в≥дкривали посольства, готували в≥зит за в≥зитом, темно-син¤ папка У¬изнанн¤ ”крањниФ за л≥чен≥ тижн≥ стала грубезним пошарпаним томом.
Ќаступний крок також дававс¤ не так просто. ¬же з перших м≥с¤ц≥в своЇњ незалежност≥ ”крањна мала справу з низкою зовн≥шньопол≥тичних проблем, визначених рутинною щоденною практикою м≥жнародного житт¤. —каж≥мо, визнаючи украњнську незалежн≥сть, багато румунських пол≥тик≥в при перш≥й-л≥пш≥й нагод≥ нагадували, що не вважають л≥н≥ю украњнсько-румунського кордону У≥сторично справедливоюФ, посилаючись при цьому на так званий ѕакт –≥ббентропа-ћолотова. ” перш≥ роки незалежност≥† в≥д рос≥йських колег також пост≥йно чули, що той чи ≥нший рег≥он ”крањни Узавжди був, по сут≥, рос≥йськимФ. ≤ хоча за¤ви ц≥ робилис¤ дружн≥м ≥ дов≥рливим тоном, супроводжувалис¤ поплескуванн¤м по плечу ≥ при¤тельською м≥м≥кою, сама присутн≥сть под≥бних настроњв серед пол≥тик≥в ≥ простих громад¤н нашого найб≥льшого сус≥да дуже ускладнювала розбудову м≥ждержавних взаЇмин
“ак само на р≥вн≥ рос≥йськоњ академ≥чноњ науки. јнал≥зуючи оф≥ц≥йний документ Уќснови прикордонноњ пол≥тики –ос≥йськоњ ‘едерац≥њФ (ћосква, 1996), у ¤кому сформульовано ц≥лий р¤д загроз нац≥ональним ≥нтересам ≥ безпец≥ –ос≥њ у прикордонному простор≥, рос≥йський пол≥толог Ќ.—.ћироненко, зокрема, називаЇ дв≥: 1) територ≥альн≥ претенз≥њ щодо –ос≥њ, 2) невизначен≥сть м≥жнародно-правового оформленн¤ кордону, ¤к≥, на його думку, на рубежах Ѕр¤нськоњ, урськоњ, ЅЇлгородськоњ, ¬оронезькоњ, –остовськоњ, раснодарськоњ областей конституйован≥ з боку ”крањни достатньо ч≥тко «а певних умов так≥ УхмаринкиФ спроможн≥ швидко розростись у грозов≥ хмари, що принос¤ть бурю. ўо з ус≥Їю очевидн≥стю продемонстрував украњнсько-рос≥йський конфл≥кт навколо острова оса “узла, ¤кий наприк≥нц≥ 2003 р. розгор≥вс¤ в јзовському мор≥.
ѕрагнучи зробити св≥й вклад у процес ¤дерного роззброЇнн¤, йдучи посл≥довно до безТ¤дерного статусу, ”крањна першою на земн≥й кул≥ за¤вила про в≥дмову в≥д ¤дерноњ зброњ:† спочатку п≥дписала угоду —Ќƒ з питань ¤дерних озброЇнь (грудень 1991), а згодом Ц Ћ≥сабонський протокол (травень 1992 р.). ѕоказово, що весь арсенал моб≥льних ¤дерних ракет було передано –ос≥њ ран≥ше передбаченого терм≥ну ≥ задовго до п≥дписанн¤ Ћ≥сабонського протоколу. «г≥дно з московською «а¤вою президент≥в —Ўј, –ос≥њ й ”крањни в≥д 14 с≥чн¤ 1994 р., наша держава вз¤ла на себе зобовТ¤занн¤ прот¤гом семи рок≥в л≥кв≥дувати всю розташовану на њњ територ≥њ ¤дерну зброю, одержавши в≥дпов≥дне матер≥альне в≥дшкодуванн¤ ≥ гарант≥њ своЇњ безпеки спочатку в≥д —Ўј ≥ –ос≥њ, а пот≥м ≥ Ќ–. ƒобров≥льна в≥дмова третьоњ за своњм ¤дерним арсеналом держави в≥д ц≥Їњ зброњ масового знищенн¤ не маЇ прецедент≥в ≥ наочно демонструЇ перед ус≥м св≥том глибоко миролюбну сутн≥сть украњнськоњ держави. ѕриЇднанн¤ п≥сл¤ цього ”крањни до ”годи про нерозповсюдженн¤ ¤дерноњ зброњ укр≥пило позитивний ≥м≥дж нашоњ держави. ”крањна виступила за безстрокове продовженн¤ д≥њ цього договору. ¬≥дпов≥дне р≥шенн¤ було одностайно прийн¤те на м≥жнародн≥й конференц≥њ в Ќью-…орку в травн≥ 1995 р.
ѕроголошенн¤ принцип≥в без¤дерност≥ ≥ позаблоковост≥ було далеко не найг≥ршим ≥з ус≥х можливих р≥шень. ≤нша справа, що п≥сл¤ ¤дерних випробувань у ≤нд≥њ та ѕакистан≥ (травень 1998 року) в ”крањн≥ зрозум≥ли, що волод≥нн¤ ¤дерною зброЇю Ї важливим в≥йськово-пол≥тичним фактором захисту нац≥ональноњ безпеки та суверен≥тету. «вичайно, ¤кщо дл¤ цього ≥снують в≥дпов≥дн≥ матер≥альн≥ та ≥нтелектуальн≥ ресурси, а також пол≥тична во뤆 (див.: —хема 13.2.). ѕроблема ¤дерного роззброЇнн¤ стала дл¤ ”крањни своЇр≥дним ключем, ¤ким можна було в≥дкрити двер≥ у зах≥дний св≥т. ¬же на початку свого незалежного ≥снуванн¤, в≥дмовившись в≥д успадкованого ¤дерного потенц≥алу, ц≥лком законом≥рно наша республ≥ка вважала, що за такий крок можна було оч≥кувати в≥д м≥жнародного сп≥втовариства твердих гарант≥й своЇњ безпеки ≥ територ≥альноњ ц≥л≥сност≥.
р≥м того, у масов≥й св≥домост≥ украњнц≥в панувала в≥драза лише про згадку можливост≥ збереженн¤ ¤дерноњ зброњ. « плином часу субТЇктивно визначене ставленн¤ до ц≥Їњ проблеми стратег≥чного значенн¤ доповнило усв≥домленн¤ неможливост≥ власними силами ”крањни утримувати в бойов≥й готовност≥ величезний ¤дерний потенц≥ал. јдже дл¤ цього сл≥д проводити широкомасштабн≥ проф≥лактичн≥ роботи, звТ¤зан≥ з використанн¤м промислових потужностей, технолог≥й, спец≥ал≥ст≥в, ¤кими ”крањна достатньою м≥рою не волод≥ла. ј додавши пост≥йну потребу в модерн≥зац≥њ, проведенн¤ чергових випробувань, а також своЇчасноњ утил≥зац≥њ продукт≥в ¤дерного виробництва ≥ озброЇнь, то перед ”крањною поставали завданн¤, ¤к≥ власними силами вона усп≥шно вир≥шити не могла.
—м≥лив≥ р≥шенн¤ ≥ д≥њ украњнського кер≥вництва стимулювали пров≥дних св≥тових потуг до висновку, що виникненн¤ у центр≥ ™вропи новоњ незалежноњ держави не створить нових загроз м≥жнародн≥й безпец≥. ” випадку ”крањни безТ¤дерний статус та позаблоков≥сть спри¤ли вир≥шенню завданн¤ м≥жнародного визнанн¤ њњ незалежност≥.
¬≥дправним моментом у процес≥ переходу зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ республ≥ки на рейки самост≥йноњ ≥ р≥вноправноњ участ≥ в м≥жнародних в≥дносинах стало визнанн¤ ”крањни м≥жнародним сп≥втовариством. ”продовж 1992 р. ”крањну визнали 132 держави. « ¤ких 106 в≥дразу встановили дипломатичн≥ звТ¤зки з ”крањною. —таном на 1 с≥чна 1997 р. ”крањну визнали 154 держави. ¬ажливе значенн¤ дл¤ м≥жнародного визнанн¤ ”крањни мав вступ до впливових м≥ждержавних орган≥зац≥й. —таном на 1 с≥чн¤ 1997 р. ”крањна була членом 47 м≥жнародних м≥жур¤дових орган≥зац≥й.
13.2. ќсновн≥ засади зовн≥шньоњ пол≥тики ”крањни.
як в≥домо, ”крањна Ц руб≥жна крањна, ¤ка знаходитьс¤ на заход≥ ¬еликого Ївраз≥йського степу, на межах зах≥дноЇвропейськоњ, словТ¤нськоњ й ≥сламськоњ цив≥л≥зац≥й. ѓњ площа Ц 603,7 тис. км2. «а цим показником вона пос≥даЇ друге м≥сце в ™вроп≥, поступаючись лише –ос≥њ. ¬ ”крањн≥ розташований географ≥чний центр ™вропи. ≥льк≥сть населенн¤ близько 48 млн. чолов≥к, це Ц шосте м≥сце в ™вроп≥ (п≥сл¤ –ос≥њ, Ќ≥меччини, ≤тал≥њ, ¬еликоњ Ѕритан≥њ та ‘ранц≥њ).
”крањна межуЇ на п≥вноч≥ з Ѕ≥лоруссю, на сход≥ Ц з –ос≥Їю, на п≥вденному заход≥ Ц з ћолдовою, –умун≥Їю, ”горщиною, —ловаччиною, на заход≥ Ц з ѕольщею. Ќа п≥вдн≥ омиваЇтьс¤ јзовським та „орним мор¤ми. «агальна довжина сухопутних кордон≥в становить 5662,5 км., а береговоњ л≥н≥њ Ц 1351,6 км. ƒовжина кордон≥в з –ос≥йською ‘едерац≥Їю складаЇ 2484 км., з Ѕ≥лоруссю Ц 952 км., ћолдовою Ц 1194 км., з ѕольщею Ц 542 км., —ловаччиною Ц 98 км., з ”горщиною Ц 135 км., з –умун≥Їю Ц 608 км. „орне море зТЇднуЇ ”крањну морськими кордонами з √руз≥Їю, “уреччиною та Ѕолгар≥Їю.
—учасне геопол≥тичне становище ”крањни характеризують р≥вновелик≥ та суперечлив≥ чинники (див.: —хема. 13.3.). Ќа даному етап≥ ”крањна виступаЇ в св≥т≥ ¤к середн¤ за величиною ≥ р≥внем розвитку держава, ¤к≥й поки що однаково далеко ¤к до найбагатших та найпотужн≥ших, так ≥ до найб≥дн≥ших крањн планети. –уб≥жна† б≥пол¤рн≥сть про¤вл¤Їтьс¤ в на¤вност≥ на територ≥њ ”крањни географ≥чного центру ™вропи в арпатах ≥ Ївраз≥йського геопол≥тичного полюсу в риму. “ака обТЇктивна геопол≥тична реальн≥сть фактично перетворюЇ ”крањну на важливий геопол≥тичний центр, тобто, говор¤чи словами американського стратега «.Ѕжезинського, в державу, значенн¤ ¤коњ дл¤ системи м≥жнародних в≥дносин вит≥каЇ не з сили й мотивац≥њ њњ д≥й, а з одного лише важливого м≥сцеперебуванн¤, що маЇ поважн≥ насл≥дки, з огл¤ду на потенц≥йну вразлив≥сть у цьому рег≥он≥ найб≥льших геостратег≥чних потуг.
”крањна маЇ в своЇму розпор¤дженн≥ майже половину вс≥х св≥тових ресурс≥в родючих чорноземних ірунт≥в, могутн≥й промисловий ≥ науково-техн≥чний потенц≥ал, досить розвинену ≥нфраструктуру й водночас в≥дчуваЇ гостру необх≥дн≥сть структурноњ перебудови економ≥ки, слабк≥сть експортних можливостей, втрату традиц≥йних ринк≥в, розрив зовн≥шньоеконом≥чних звТ¤зк≥в. « одного боку ”крањна межуЇ з –ос≥Їю, з ¤кою њњ Їднають сп≥льн≥сть дол≥, багато в чому зрозум≥л≥ стратег≥чн≥ ≥нтереси, й непокоњть непередбачуван≥сть д≥й сучасних рос≥йських пол≥тик≥в, њхн≥ пост≥йн≥ ≥мперськ≥ амб≥ц≥њ; з ≥ншого боку ”крањна межуЇ з цив≥л≥зованою ™вропою з тамтешн≥ми традиц≥¤ми парламентаризму, економ≥чноњ стаб≥льност≥ й традиц≥йною байдуж≥стю до стану нашоњ держави.
” новому статус≥ незалежноњ держави ”крањна маЇ визначити стратег≥ю свого пол≥тичного та економ≥чного розвитку, пр≥оритети у св≥т≥, зТ¤сувати, в чому пол¤гають њњ реальн≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси та розробити стратег≥ю й тактику њхньоњ реал≥зац≥њ. ¬ теоретичному план≥ це зумовлюЇ необх≥дн≥сть наукових розробок, скерованих на пошук в≥дпов≥дного м≥сц¤ держави у св≥тов≥й глобальн≥й пол≥тичн≥й ≥ економ≥чн≥й системах. ” практичному Ц створенн¤ механ≥зму реал≥зац≥њ нац≥ональних ≥нтерес≥в пол≥тичного ≥ економ≥чного характеру на рег≥ональному ≥ глобальному р≥вн¤х.
Ѕазуючись на посл≥довному дотриманн≥ загальновизнаних норм ≥ принцип≥в м≥жнародного права, —татуту ќќЌ, √ельс≥нського заключного акту ќЅ—™ та ≥нших м≥жнародних документ≥в, ”крањна реал≥зуЇ зовн≥шню пол≥тику на засадах в≥дкритоњ зовн≥шньоњ пол≥тики ≥ сп≥вроб≥тництва з ус≥ма зац≥кавленими партнерами, уникненн¤ залежност≥ в≥д окремих держав чи груп держав, розбудови своњх двосторонн≥х та багатосторонн≥х в≥дносин з ≥ншими державами та м≥жнародними орган≥зац≥¤ми на основ≥ принцип≥в добров≥льност≥, взаЇмоповаги, р≥вноправност≥, взаЇмовигоди, невтручанн¤ у внутр≥шн≥ справи, засудженн¤ в≥йни ¤к знар¤дд¤ нац≥ональноњ пол≥тики, незастосуванн¤ сили та загрози силою при вир≥шенн≥ будь-¤ких м≥жнародних суперечок, вир≥шенн¤ њх виключно мирними засобами, в≥дсутност≥ територ≥альних претенз≥й до сус≥дн≥х держав та невизнанн¤ територ≥альних претенз≥й до себе, неухильного дотриманн¤ м≥жнародних стандарт≥в прав людини, забезпеченн¤ прав нац≥ональних меншин на своњй територ≥њ та вжитт¤ належних заход≥в щодо збереженн¤ самобутност≥ заруб≥жних украњнц≥в зг≥дно з нормами м≥жнародного права, додержанн¤ принципу непод≥льност≥ м≥жнародного миру ≥ м≥жнародноњ безпеки, пр≥оритетност≥ загальновизнаних норм м≥жнародного права перед нормами внутр≥шньодержавного права, сумл≥нного виконанн¤ вс≥х своњх м≥жнародних зобовТ¤зань, оперт¤ у своњй зовн≥шн≥й пол≥тиц≥ на фундаментальн≥ людськ≥ ц≥нност≥ та засудженн¤ подв≥йних стандарт≥в у м≥жнародних в≥дносинах, в≥дсутност≥ збройних сил ≥нших держав на украњнськ≥й територ≥њ та нерозм≥щенн¤ ≥ноземних в≥йськ на територ≥њ ≥нших держав без њх ¤сно висловленоњ згоди, кр≥м випадк≥в застосуванн¤† м≥жнародних санкц≥й в≥дпов≥дно до —татуту ќќЌ, зд≥йсненн¤ примусових заход≥в (санкц≥й) т≥льки у випадках м≥жнародних порушень, ¤к≥ завдають шкоди ”крањн≥, застосуванн¤ «бройних сил у раз≥ агрес≥њ чи ≥нших не дружн≥х д≥й (збройних заз≥хань на територ≥альну ц≥л≥сн≥сть та недоторкан≥сть державних кордон≥в), або при виконанн≥ ”крањною своњх м≥жнародних зобовТ¤зань.
” звТ¤зку з особливост¤ми ≥сторичного розвитку та специф≥кою геопол≥тичного ≥ геоеконом≥чного становища ”крањни дом≥нантою двосторонн≥х в≥дносин ≥з прикордонними державами визначено украњно-рос≥йськ≥ в≥дносини. ¬≥д њх налагодженн¤ значною м≥рою залежатиме дол¤ прогресивного розвитку ”крањни ≥ –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ, стаб≥льн≥сть у ™вроп≥ й у всьому св≥т≥. ѕротид≥ючи будь-¤ким територ≥альним домаганн¤м чи спробам втручанн¤ у своњ внутр≥шн≥ справи, ”крањна будуЇ в≥дносини з –ос≥Їю в дус≥ щирого добросус≥дства, взаЇмоповаги ≥ партнерства. ”крањна спр¤мовуЇ своњ зусилл¤ на те, щоб стати над≥йним мостом м≥ж –ос≥Їю ≥ крањнами ÷ентрально-—х≥дноњ ™вропи. « огл¤ду на необх≥дн≥сть п≥дтримки в≥йськово-пол≥тичноњ ≥ соц≥ально-економ≥чноњ стаб≥льност≥ в ÷ентрально-—х≥дн≥й ™вроп≥, а також Ц життЇво важлив≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси ”крањни, в тому числ≥ в сфер≥ безпеки, до головних пр≥оритет≥в належить розвиток т≥сних партнерських в≥дносин ≥з ус≥ма сум≥жними державами.
«ах≥дним державам належить пров≥дна роль у сучасн≥й м≥жнародн≥й систем≥, зокрема, у св≥товому економ≥чному комплекс≥ та в м≥ждержавних ≥нституц≥йних механ≥змах управл≥нн¤ глобальними ≥ рег≥ональними процесами. ¬изначальною рисою зовн≥шньоњ пол≥тики ”крањни у ставленн≥ до цих держав Ї встановленн¤ з ними в≥дносин пол≥тичного ≥ в≥йськового партнерства, взаЇмовиг≥дного економ≥чного сп≥вроб≥тництва, широких культурних, наукових, гуман≥тарних звТ¤зк≥в. ѕобудова в≥дносин ≥з зах≥дноЇвропейськими державами створюЇ умови дл¤ поновленн¤ давн≥х традиц≥й, ¤к≥ склались у св≥товому економ≥чному комплекс≥ та в м≥ждержавних ≥нституц≥йних механ≥змах управл≥нн¤ глобальними ≥ рег≥ональними процесами ≥ в умовах сучасност≥ Ї принаг≥дними дл¤ прискоренн¤ демократизац≥њ, проведенн¤ ринкових реформ ≥ оздоровленн¤ нац≥ональноњ економ≥ки. ќдночасно таке сп≥вроб≥тництво стаЇ п≥дірунт¤м дл¤ розширенн¤ участ≥ ”крањни в ™вропейських структурах, њњ майбутнього ≥нтегруванн¤ в загальноЇвропейський ≥ св≥товий економ≥чний прост≥р. —тратег≥чною метою ”крањни Ї також ≥нтеграц≥¤ до Ївропейських та Ївроатлантичних структур.
ѕриродно, що ”крањна Ї зац≥кавленою у прихильност≥ до нењ —Ўј ¤к великоњ наддержави, статус ¤коњ визначаЇтьс¤ в≥йськовою могутн≥стю, р≥внем економ≥чного розвитку, незаперечним л≥дерством у розробц≥ й запровадженн≥ найсучасн≥ших високих технолог≥й в ус≥х секторах економ≥ки, прит¤гальною силою американського способу житт¤.
ќбТЇктивно —получен≥ Ўтати јмерики також зац≥кавлен≥ в тому, щоб ”крањна розвивалась ¤к демократична крањна, ув≥йшла до Ївропейських структур ¤к держава-партнер. ѕозитивним фактором —получен≥ Ўтати вважають збереженн¤ незалежност≥ ”крањни, адже без ”крањни –ос≥¤ втрачаЇ статус ≥мпер≥њ. ўо стосуЇтьс¤ економ≥чних взаЇмов≥дносин, то украњнський ринок ц≥кавить —Ўј наст≥льки, наск≥льки американський кап≥тал вважаЇ його привабливим. як в≥домо, за р≥внем ≥нвестиц≥й в економ≥ку ”крањни —Ўј займають перше м≥сце. ’оча цей р≥вень Ї незначним пор≥вн¤но з американськими кап≥таловкладенн¤ми в ѕольщу й ”горщину. ѕричини Ц неспри¤тливий ≥нвестиц≥йний кл≥мат в ”крањн≥.
–озвиток в≥дносин з≥ —полученими Ўтатами не виключаЇ необх≥дност≥ п≥дтримки й усеб≥чного розвитку р≥вноправних взаЇмовиг≥дних в≥дносин з –ос≥йською ‘едерац≥Їю. ѕересл≥дуючи у в≥дносинах з ц≥Їю крањною ≥нтереси зм≥цненн¤ внутр≥шнього становища, не треба забувати про зворотн≥й вплив украњнсько-рос≥йських в≥дносин на процеси у –ос≥њ.
—учасн≥ досл≥дники рол≥ й м≥сц¤ ”крањни в систем≥ м≥жнародних в≥дносин (див.: —хема 13.4.) довод¤ть, що ”крањна виконуЇ чотири функц≥њ у систем≥ Ївропейськоњ безпеки й дв≥ Ц за межами ™вропи, причому значенн¤ останн≥х зростаЇ.
ѕершою функц≥Їю Ї в≥дносно безбол≥сна дл¤ «аходу можлив≥сть Днейтрал≥зуватиФ –ос≥ю з метою усуненн¤ небезпеки дл¤ крањн ÷ентральноњ ™вропи.
ƒруга функц≥¤ Ц це початок Дусв≥домленн¤ –ос≥Їю факту, що ”крањна здобула незалежн≥сть усерйоз ≥ надовгоФ. ќч≥куЇтьс¤, що це дасть можлив≥сть –ос≥йськ≥й ‘едерац≥њ встановити взаЇмовиг≥дн≥ стосунки з сус≥дами, ¤к≥ йдуть на зближенн¤ з ™вропою. ѕроте, ¤кщо ви¤витьс¤, що ”крањна нездатна зберегти суверен≥тет, тод≥ не лише п≥дтвердитьс¤ погл¤д на незалежн≥сть ”крањни ¤к на тимчасове ¤вище, а й посил¤тьс¤ авторитарн≥ й силов≥ п≥дходи, що з таким погл¤дом часто повТ¤зан≥.
« третьою функц≥Їю повТ¤зане питанн¤ життЇздатност≥ незалежноњ ”крањни, що Ц в≥дпов≥дно Ц зменшуЇ значенн¤ рос≥йського чинника у внутр≥шн≥й пол≥тиц≥ ѕольщ≥, ”горщини, „ех≥њ та ≥нших партнер≥в по колишньому ¬аршавському договору. „ерез сприйн¤тт¤ –ос≥њ ¤к крањни географ≥чно в≥ддаленоњ (при цьому буфером виступаЇ ”крањна) на зм≥ни у ÷ентральн≥й ™вроп≥ починають дивитис¤ ¤к на остаточн≥.
„етверта функц≥¤ ”крањни в систем≥ Ївропейськоњ пол≥тики пол¤гаЇ у наступному. —таб≥льн≥сть самоњ ”крањни, що межуЇ з с≥мома крањнами, безумовно виступаЇ конструктивним чинником у рег≥он≥, де збер≥гаЇтьс¤ небезпека виникненн¤ конфл≥кт≥в етн≥чного, географ≥чного й економ≥чного характеру. ≤ особливою зоною напруги Ї в≥дносини м≥ж кримськотатарською громадою ≥ пророс≥йською б≥льш≥стю риму, що ускладнюЇ стосунки м≥ж иЇвом ≥ ћосквою.
ўодо двох м≥жнародних проблем поза ™вропою. ѕо-перше, це аспект розробки паливно-енергетичних ресурс≥в у крањнах —Ќƒ, особливо в рег≥он≥ асп≥йського мор¤. ƒл¤ –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ, де, за влучним висловом колишнього президента –ос≥њ ™льцина, Д асп≥йське море Ц це друга ѕерська затокаФ, боротьба за контроль над шл¤хами транспортуванн¤ енергонос≥њв м≥ж ™вропою ≥ јз≥Їю набуваЇ, окр≥м економ≥чного, й геопол≥тичного значенн¤. јдже ”крањна спроможна надати альтернативний шл¤х дл¤ транспортуванн¤ газу й нафти в ™вропу, до того ж п≥дтримуваний «аходом. «розум≥ло, що в цьому випадку йдетьс¤ про в≥длученн¤ –ос≥њ в≥д касп≥йських контракт≥в. ѕри цьому ”крањн≥ в≥дводитьс¤ одна з ключових ролей, пор¤д з “уреччиною у Ќј“ќ. ѕо-сут≥, йдетьс¤ про зм≥ну вим≥ру Д—х≥д-«ах≥дФ новим Ц Дѕ≥вн≥ч-ѕ≥вденьФ. ¬≥дносини з ”крањною певним чином утримують “уреччину в рамках ™вропи. « розвитком цих в≥дносин дл¤ “уреччини зменшуЇтьс¤ небезпека бути в≥дстороненою на другий план пр≥оритетн≥стю –ос≥њ дл¤ Ќј“ќ.
ќтже, основн≥ критер≥њ геопол≥тичного положенн¤ ”крањни детерм≥нован≥ њњ розташуванн¤м м≥ж к≥лькома полюсами т¤ж≥нн¤, ¤к≥ характеризуютьс¤ р≥зним ступенем пол≥тичноњ, економ≥чноњ та в≥йськовоњ могутност≥.
ѕо-друге, в простор≥ найближчого оточенн¤ (у субрег≥ональному вим≥р≥) за ”крањною залишаЇтьс¤ статус великоњ рег≥ональноњ держави ≥з значним потенц≥алом, що надаЇ њй шанс дл¤ активноњ пол≥тики щодо реал≥зац≥њ власних ≥нтерес≥в. ”крањна, ¤к спадкоЇмиц¤ частини ≥нтерес≥в, ц≥лей ≥ проблем колишнього —–—– у ÷ентральн≥й ≥ ѕ≥вденно-—х≥дн≥й ™вроп≥, в „орноморському рег≥он≥, маЇ в≥д≥гравати тут значну роль в орган≥зац≥њ новоњ системи пор¤дку. ƒл¤ нењ життЇво важливим Ї розвТ¤занн¤ конфл≥ктних ситуац≥й на Ѕалканах, у ѕридн≥стровТњ, у авказькому рег≥он≥, формуванн¤ моделей р≥вноправного партнерства з ѕольщею, “уреччиною, –ос≥Їю ¤к потужними рег≥ональними л≥дерами у ц≥й частин≥ св≥ту.
—учасн≥ досл≥дженн¤ наших вчених визначають так≥ основн≥ геопол≥тичн≥ пр≥оритети ”крањни:
- виживанн¤ ”крањни ¤к суверенноњ незалежноњ держави (зростанн¤ рол≥ фундаментальних ц≥нностей ≥ зм≥цненн¤ ≥нституц≥й, що забезпечують добробут, безпеку ≥ соц≥окультурний прогрес);
- поверненн¤ ”крањни в Ївропейський цив≥л≥зац≥йний прост≥р (всеб≥чна ≥нтеграц≥¤ до Ївропейських ≥ Ївроатлантичних пол≥тичних ≥ соц≥альних структур, а також структур безпеки);
- посиленн¤ Дд≥Їспроможност≥ ”крањниФ в широкому розум≥нн≥ цього терм≥ну (розбудова економ≥чного ≥ пол≥тичного потенц≥ал≥в за рахунок прискоренн¤ внутр≥шнього розвитку, участ≥ в Ївропейських структурах безпеки, укладанн¤ двосторонн≥х ≥ багатосторонн≥х угод, отриманн¤ в≥дпов≥дних гарант≥й безпеки);
- зм≥цненн¤ стратег≥чного партнерства з —Ўј ≥ звТ¤зк≥в з крањнами «ах≥дноњ ™вропи;
- п≥дтримка ≥ розвиток р≥вноправних, взаЇмовиг≥дних економ≥чних, пол≥тичних ≥ соц≥окультурних в≥дносин з –ос≥Їю;
- зм≥цненн¤ та консол≥дац≥¤ особливих в≥дносин ≥з стратег≥чно важливими сус≥дами (ѕольщею, крањнами Ѕалт≥њ, “уреччиною, √руз≥Їю, јзербайджаном та крањнами ¬ишеградськоњ групи;
- спри¤нн¤ формуванню Дпо¤су стаб≥льност≥Ф та рег≥ональних структур безпеки (в≥д Ѕалт≥йського ≥ „орного мор≥в до «акавказз¤ ≥ ÷ентральноњ јз≥њ);
- активна участь у створенн≥ й використанн¤ Ївропейських ≥ Ївраз≥йських транспортних коридор≥в (налагодженн¤ над≥йноњ багатоальтернативноњ системи постачанн¤ енергонос≥њв ≥ стратег≥чно важливоњ сировини);
- протид≥¤ неконтрольованому ≥ноземному економ≥чному проникненню ≥ всеб≥чний захист економ≥чного суверен≥тету (недопущенн¤ встановленн¤ будь-¤ких форм економ≥чноњ ≥ пол≥тичноњ залежност≥);
- блокуванн¤ поточних спроб односторонньоњ ≥ноземноњ соц≥ально-культурноњ та ≥нформац≥йноњ експанс≥њ й дом≥нуванн¤;
- ц≥леспр¤моване формуванн¤ в масов≥й св≥домост≥ ун≥версальних Ївропейськоњ ≥ Ївроатлантичних ц≥нностей ≥ соц≥окультурних ор≥Їнтац≥й.
“аким чином, прийн¤та ¬ерховною –адою зовн≥шньопол≥тична концепц≥¤ ”крањни стала основою њњ зовн≥шньопол≥тичного курсу, вс≥Їњ д≥¤льност≥ њњ владних структур ≥, перш за все, украњнськоњ дипломат≥њ на м≥жнародн≥й арен≥. «а час, що минув з моменту проголошенн¤ незалежност≥, наша держава дос¤гла в м≥жнародних справах значних усп≥х≥в, про що св≥дчить, зокрема, широке м≥жнародне визнанн¤ незалежноњ ”крањни. як крупна Ївропейська держава,† розташована в центр≥ Ївропейського континенту, ”крањна може ≥ повинна в≥д≥гравати роль важливого фактору миру ≥ стаб≥льност≥ в ™вроп≥. ¬раховуючи нов≥ геопол≥тичн≥ реальност≥, що склалис¤ у св≥т≥ ≥ в ™вроп≥ п≥сл¤ зак≥нченн¤ Дхолодноњ в≥йниФ, ”крањна проводить зважену м≥жнародну пол≥тику, прагнучи, з одного боку, розвивати в≥дносини з крањнами «аходу ≥ м≥жнародними орган≥зац≥¤ми в ™вроп≥, а з другого Ц розвивати р≥вноправн≥ добросус≥дськ≥ в≥дносини з –ос≥Їю та з ≥ншими крањнами близького заруб≥жж¤.
—хема 13.1.
—хема 13.2.
Ўл¤х ”крањни до безТ¤дерного статусу
—хема 13.3.
ѕозиц≥¤ основних пол≥тичних сил ”крањни
в≥дносно вибору м≥жнародного курсу крањни
|
Ћ≥в≥ |
÷ентр |
ѕрав≥ |
|
«аперечують ™вропейський виб≥р ”крањни. ѕ”: добров≥льне створенн¤ р≥вноправного союзу братн≥х народ≥в. —ѕ”: зовн≥шн¤ пол≥тика, виг≥дна державним ≥нтересам ”крањни, не допускати перетворенн¤ ”крањни в колон≥ю, в додаток до Ќј“ќ, розвивати добросус≥дськ≥ економ≥чн≥ ≥ пол≥тичн≥ в≥дносини передус≥м з словТ¤нським св≥том. |
≈коном≥чна, пол≥тична, в≥йськова ≥нтеграц≥¤ ”крањни в ™вропу. —тратег≥чна мета Ц ≥нтеграц≥¤ до ™вропейського —оюзу, збалансована пол≥тика щодо –ос≥њ та —Ўј ефективна участь у м≥жнародному под≥л≥ прац≥ з максимальним захистом нац≥ональних ≥нтерес≥в, перетворенн¤ ”крањни в потужну рег≥ональну державу. |
—тратег≥чна мета: роль ”крањни ¤к могутньоњ консол≥дуючоњ сили в межах трьох св≥т≥в Ц ™вропи, јз≥њ, мусульманського —ходу. Ќац≥ональний ДфронтФ: захист нац≥онального ринку в≥д товарно-грошовоњ агрес≥њ з-за кордону, л≥кв≥дац≥¤ залежност≥ в≥д рос≥йських енергонос≥њв. |
