—пециф≥ка ”крањни пол¤гаЇ в тому, що через ≥сторичн≥ обставини пол≥тична думка тут досить п≥зно почала перетворюватись у спец≥ал≥зоване пол≥толог≥чне знанн¤. ќск≥льки прот¤гом стол≥ть ”крањна не мала своЇњ державностей, пр≥оритетними дл¤ њњ мислител≥в завжди були проблеми обірунтуванн¤ нац≥ональних прав украњнського народу на самост≥йний розвиток ≥ власну державн≥сть, пошуки шл¤х≥в здобутт¤ ≥ захисту незалежност≥. ≤нш≥ проблеми в≥дходили на другий план.
„ужоземна влада, ¤ка робила все, щоб заблокувати поширенн¤ визвольних ≥ державницьких ≥дей серед украњнського народу, перешкоджала формуванню ≥дейно-пол≥тичних теч≥й ≥ пол≥тичних шк≥л, але не змогла все ж таки повн≥стю спинити розвиток пол≥тичноњ думки в ”крањн≥, без ¤коњ немислиме жодне б≥льш-менш розвинене сусп≥льство. ќкр≥м того, в украњнськ≥й ≥стор≥њ маЇмо державницьк≥ пер≥оди: кн¤жоњ держави (≤’ - ’≤V ст.), козацькоњ держави ≥ √етьманщини (’VII - ’VIII ст.), ”Ќ– та «”Ќ– у 1918-1921 рр. ¬≥дпов≥дно й пол≥тична думка бере св≥й початок ще з час≥в ињвськоњ –ус≥. ” пер≥оди, коли форми нац≥ональноњ державност≥ набували обрис≥в та коли украњнськ≥ мислител≥ мали можлив≥сть контактувати ≥з зах≥дноЇвропейською наукою, у њхн≥х творах формулювалис¤ передов≥ погл¤ди на природу пол≥тичноњ влади, розробл¤лис¤ концепц≥њ пол≥тичного устрою ”крањни, њњ м≥жнародних стосунк≥в.
” ≤’ - ’II ст. в ињвськ≥й –ус≥ в≥дбулос¤ формуванн¤ феодального сусп≥льства ≥, зв≥сно, стали розвиватис¤ держава ≥ право, пол≥тичн≥ погл¤ди, наука, л≥тература, ф≥лософ≥¤ тощо. ¬ажливу роль у цьому процес≥, ¤к ≥ у всьому житт≥, в≥д≥гравало христи¤нство, ¤ке спри¤ло розвитков≥ духовного житт¤, економ≥чних ≥ культурних зв'¤зк≥в ињвськоњ –ус≥ з ¬≥зант≥Їю та ≥ншими Ївропейськими крањнами. ¬одночас пер≥од ’ - ’≤≤ ст. в ≥стор≥њ ињвськоњ –ус≥ збагачувавс¤ розвитком ориг≥нальноњ л≥тератури, ¤ка в≥дображала р≥зн≥ сторони тогочасного житт¤, ≥ насамперед прагненн¤ зм≥цнити феодальний лад та обірунтувати впливове становище ињвськоњ держави на м≥жнародн≥й арен≥.
ѕол≥тична думка ињвськоњ держави розвивалас¤ п≥д впливом пол≥тичноњ думки ¬≥зант≥њ. ќсновними творами, в ¤ких в≥дображен≥ пол≥тичн≥ ≥дењ, були Д—лово про закон ≥ благодатьФ митрополита ≤лар≥она, Д–уська ѕравдаФ ярослава ћудрого, Дѕовчанн¤ д≥т¤мФ ¬олодимира ћономаха, Дѕов≥сть минулих л≥тФ л≥тописц¤ Ќестора, Д≤зборник 1076 р.Ф та ≥н.
” сусп≥льно-пол≥тичн≥й думц≥ ињвськоњ –ус≥ того пер≥оду висувалис¤ ≥дењ об'Їднанн¤ уд≥льних кн¤з≥вств навколо престолу великого кињвського кн¤з¤, самост≥йност≥ ≥ незалежност≥ –ус≥ тощо.
ƒвома головними концепц≥¤ми сусп≥льно-пол≥тичноњ думки кн¤жих час≥в була концепц≥¤ "богоугодного володар¤ ≥ концепц≥¤ Дкн¤з≥вського одновладд¤Ф (представники - митрополити ≤лар≥он та . —мол¤тич). јвтори першоњ концепц≥њ сформулювали ≥дею "духовного проводу над св≥тською владою", ≥дею необх≥дност≥ об'Їднанн¤ кињвських кн¤з≥в навколо церкви, а не навколо великокн¤з≥вського престолу, а також ≥дею божественноњ природи влади.
ињвський митрополит ≤лар≥он вбачав у сильн≥й монарх≥чн≥й влад≥ кн¤з¤ запоруку територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держави; церква, на його думку, повинна служити держав≥, охорон¤ючи загальнодержавний централ≥зм. ¬≥н вважав, що "закон" ≥ "благодать" суперечать одне одному: закон роз'ЇднуЇ народ, бо п≥дносить одних й принижуЇ ≥нших, а благодать подарована всьому людству. Ќа думку митрополита ≤лар≥она, христи¤нство повинно служити консол≥дац≥њ крањни, а церква - держав≥ та володарю.
ќдин ≥з найдавн≥ших документ≥в русько-украњнськоњ писемност≥, в ¤кому робилис¤ спроби обірунтувати ц≥ ≥дењ, -Д—лово про закон ≥ благодать" (’I ст.) кињвського митрополита ≤лар≥она. ¬≥дкидаючи твердженн¤ про ≥снуванн¤ у св≥т≥ того чи ≥ншого ДбогообраногоФ народу, ¤к ≥ ≥дењ католицькоњ ≥ в≥зант≥йськоњ церков про необх≥дн≥сть всепоглинаючоњ Двселенськоњ" ≥мпер≥њ ≥ церкви. —оц≥олог≥чними та сусп≥льно-пол≥тичними ≥де¤ми були пройн¤т≥ ≥ л≥тописи. ¬еликою ц≥нн≥стю Ї Дѕов≥сть минулих л≥т" (XII ст.) л≥тописц¤ Ќестора, де подаютьс¤ в≥домост≥ про д≥¤льн≥сть кн¤з≥в, про боротьбу ≥з зовн≥шн≥ми ворогами, про народн≥ повстанн¤ у ињвськ≥й –ус≥. ќсновна пол≥тична ≥де¤ - велич, Їдн≥сть ≥ незалежн≥сть –ус≥. јдже зм≥цненн¤ пол≥тичноњ влади великого кињвського кн¤з¤ ≥ згуртуванн¤ навколо нього ус≥х кн¤з≥в - це запорука припиненн¤ кн¤жих м≥жусобиць ≥ руйнуванн¤ держави.
“алановитим св≥тським письменником у ињвськ≥й –ус≥ був кн¤зь ¬олодимир ћономах, ¤кий залишив нащадкам один ≥з своњх найвизначн≥ших л≥тературних твор≥в Ц Уѕовчанн¤ своњм д≥т¤мФ (’II ст.). ћономах застер≥гав своњх син≥в-кн¤з≥в не т≥льки не чинити самим, а й заборонити Дслуживим" творити беззаконн¤. н¤зь ¤к державний муж Ї нос≥Їм закону ≥ законност≥, на цьому ірунтуЇтьс¤ його д≥¤льн≥сть, у цьому сила його кн¤з≥вськоњ влади. ћономах повчав, що кн¤зь повинен бути дл¤ своњх п≥дданих не т≥льки справедливим, зг≥дно з законом, а й гуманним, милосердним, а тому в≥н мусить зобов'¤зати ≥ своњх Дслуживих отрок≥в" дотримуватис¤ закону, вимог милосерд¤, щоб вони не злод≥¤ли, не кривдили людей, бо це п≥дриваЇ авторитет держави, кн¤з¤ та й самих ДслуживихФ.
¬ажливе значенн¤ у розвитку державно-пол≥тичноњ думки у ињвськ≥й –ус≥ мало Д—лово о полку ≤горев≥мФ (XII ст.), у ¤кому визначне м≥сце пос≥дали актуальн≥ пол≥тичн≥ питанн¤, зокрема проводилас¤ ≥де¤ необх≥дност≥ пол≥тичного об'Їднанн¤ руських земель ≥ припиненн¤ м≥жусобноњ боротьби. ÷≥ мотиви визначали в основному ≥дейну спр¤мован≥сть Д—ловаФ.
” той час ињвська –усь зазнавала щораз в≥дчутн≥ших напад≥в з боку половц≥в, татар, н≥мц≥в-хрестоносц≥в, ¤к≥ њњ ≥стотно ослаблювали. ј кн¤з≥ тим часом д≥¤ли без взаЇмного погодженн¤, без злагоди, на шкоду –ус≥. –уська земл¤ стогнала, народ плакав, слава давн≥х кн¤з≥в згасала.
¬ процес≥ усв≥домленн¤ великоњ небезпеки з боку зовн≥шньоњ навали ≥ необх≥дност≥ об'Їднанн¤ ус≥х сил дл¤ боротьби з нею сформувалас¤ ≥де¤ Їдност≥ руських земель. ¬≥хою в нагромадженн≥ традиц≥й утвердженн¤ украњнськоњ державност≥ була пол≥тична д≥¤льн≥сть ƒанила √алицького (1200-1264 рр.). ” н≥й реал≥зувалис¤ державницьк≥ погл¤ди, що мали неминуче значенн¤ дл¤ дол≥ украњнського народу. ѕередус≥м ч≥тко усв≥домлювалас¤ геопол≥тична та ≥сторична визначен≥сть Ївропейського характеру украњнського народу. ѕр≥оритетн≥ настанови ƒанила √алицького про необх≥дн≥сть збереженн¤ влади ≥ захисту ”крањни ви¤вилис¤ в д≥Їв≥й дипломатичн≥й тактиц≥ щодо Ѕати¤ ≥ в ор≥Їнтац≥њ на об'Їднаному буд≥вництв≥ √алицько-волинського кн¤з≥вства чимало було зроблено дл¤ обмеженн¤ свав≥лл¤ св≥тських ≥ церковних феодал≥в та зм≥цненн¤ верховноњ кн¤з≥вськоњ влади. —творювалас¤ модель державного управл≥нн¤, ¤ка не поступалас¤ кращим тогочасним Ївропейським ≥нститутам. √алицько-волинське кн¤з≥вство перетворилос¤ в могутню Ївропейську державу, що забезпечувала безперервн≥сть державотворчого процесу ¤к ≥сторичного чинника нац≥онального самовизначенн¤.
15.2. ≤дењ нац≥ональноњ державност≥ у пол≥тичн≥й ≥ правов≥й думц≥ пер≥оду козацько-гетьманськоњ держави XVII Ц XVIII ст.
¬ ≥стор≥њ сусп≥льно-пол≥тичноњ боротьби в ”крањн≥ пер≥од, ¤кий об≥ймав к≥нець XVI-початок XVII ст., характеризувавс¤ розвитком прогресивного ≥дейно-пол≥тичного руху, пов'¤заного з соц≥ально-економ≥чним житт¤м ≥ визвольною боротьбою украњнського народу. ¬ ту добу посиливс¤ наступ на його права та свободу з боку польських магнат≥в. ѕ≥дготовка ≥ прийн¤тт¤ церковноњ ун≥њ 1596 р. ще б≥льшою м≥рою посилили й ускладнили цю боротьбу ” пле¤д≥ полем≥ст≥в вид≥л¤Їтьс¤ автор ДапокрисисаФ, що виступав п≥д псевдон≥мом ’ристофор ‘≥ларет - людина св≥тська, др≥бний шл¤хтич, що належав до Друського" народу, здавна жив на ¬олин≥, мав близьк≥ взаЇмини з кн¤зем .ќстрозьким ≥ ’.–адз≥в≥лом - одним ≥з в≥домих кер≥вник≥в протестантського руху в ѕольщ≥. ƒолаючи обмежен≥сть станово-егоњстичних ≥нтерес≥в пан≥вноњ феодальноњ верх≥вки, ‘≥ларет став на захист широких верств народу в њхн≥й боротьб≥ проти соц≥ально-економ≥чного та нац≥онально-рел≥г≥йного гн≥ту.
ДјпокрисисФ був в≥дпов≥ддю на тв≥р польського Їзуњта ѕ.—карги ДSynod brzeskiФ (1597 р.). ” ньому ‘≥ларет обстоював у рел≥г≥йн≥й форм≥ ≥дею р≥вност≥ людей незалежно в≥д м≥сц¤ ≥ становища у житт≥. « цього випливало по¤сненн¤ в≥дносин м≥ж монархом (владою) ≥ народом (п≥дданими): монарх не Ї беззастережно й абсолютно повновладним володарем над своњми п≥дданими. ÷е питанн¤ полем≥ст розгл¤дав у двох аспектах, беручи за основу розум≥нн¤ людини ¤к Їдност≥ душ≥ ≥ т≥ла.
¬изначне м≥сце у розвитку сусп≥льно-пол≥тичноњ думки в ”крањн≥ к≥нц¤ XVI - початку XVII ст. пос≥дав ≤.¬ишенський - визначний мислитель, гуман≥ст ≥ демократ, що за своњм ≥сторичним значенн¤м належав до тих д≥¤ч≥в, ¤к≥ Дсвоњм гар¤чим ≥ чудово-красним словом будили наш народ зо сну, п≥дн≥мали його до св≥домост≥ своЇњ людськоњ ≥ народноњ г≥дност≥Ф.
” погл¤дах ≤.¬ишенського центральною постаттю була людина, але не абстрактна, а конкретна, з њњ муками та стражданн¤ми, ¤ка у реальному житт≥ боретьс¤ за своЇ визволенн¤ та спас≥нн¤. ¬иход¤чи з принципу в≥дношенн¤ Ддух - т≥ло", полем≥ст намагавс¤ знайти обірунтуванн¤ дл¤ вимог свободи, р≥вност≥, справедливост≥, насамперед у сфер≥ духу, а пот≥м покласти це в основу громадського житт¤, життЇд≥¤льност≥ людини ≥ народу. ≤.¬ишенський д≥йшов визнанн¤ основоположност≥ й визначальност≥ перв≥сно-демократичних засад раннього христи¤нства дл¤ церковного житт¤, а на ц≥й п≥дстав≥ - дл¤ св≥тських в≥дносин.
ѕолем≥ст виходив з того, що христи¤нська в≥ра у своњй духовн≥й чистот≥ м≥стить демократичн≥ засади р≥вност≥, братерства, свободи, справедливост≥, а несправедлив≥сть, насильство, деспотизм, тиран≥¤ поход¤ть в≥д абсолютизац≥њ принад св≥тського житт¤, в≥д жадоби багатства й розкош≥, необмеженоњ влади й свавол≥ пануванн¤. ≤.¬ишенський висунув концепц≥ю соборност≥ правл≥нн¤ христи¤нською церквою, засновану на ≥дењ р≥вност≥ вс≥х людей. ÷¤ р≥вн≥сть людей в≥д природи не даЇ н≥кому права самов≥льно ставати вище над ≥ншими. –≥вн≥сть людей перед Ѕогом тим б≥льше не даЇ н≥кому права поневолювати ≥ деспотичне правити, бо вс≥ люди за своЇњ духовною сутност≥ зр≥вн¤н≥ з Ѕогом ≥ р≥вн≥ перед ним ¤к верховним законодавцем правди, свободи ≥ справедливост≥.
≤.¬ишенський звернув увагу на роль правосудд¤ у житт≥ сусп≥льства: суд повинен охорон¤ти закон ≥ справедлив≥сть, утверджувати й захищати громад¤нськ≥ права ≥ свободи. ≤.¬ишенський за¤вив, що н≥хто ≥ н≥що не зламаЇ вол≥ украњнського народу, жодн≥ насильства, хоч би ¤кими страшними вони були, не поставл¤ть його на кол≥на перед тиранами. —усп≥льно-пол≥тичн≥ погл¤ди ≤.¬ишенського т≥сно поЇднувалис¤ з його сусп≥льною позиц≥Їю, що визначалас¤ становищем трудового, пригнобленого сел¤нства.
ƒуже ранн≥м було обірунтуванн¤ засад правовоњ держави у творах —тан≥слава ќр≥ховського - –оксолана (1513-1566). ” своЇму твор≥ ДЌапученн¤ королев≥ польському —иг≥змунду-јвгустуФ в≥н наголошуЇ на вин¤тков≥й рол≥ моральност≥ та осв≥ченост≥ монарха, конечн≥й необх≥дност≥ врахуванн¤ ним дос¤гнень науки про керуванн¤ державою та принципу справедливост≥, а також п≥дпор¤дкуванн¤ законов≥.
Ќа запитанн¤ Дщо в держав≥ б≥льше: закон чи король?Ф —.ќр≥ховський в≥дпов≥даЇ: Д...корол¤ вибирають задл¤ держави, а не держава заради корол¤ ≥снуЇ. Ќа ц≥й п≥дстав≥ гадаЇмо, що держава набагато шл¤хетн≥ша ≥ достойн≥ша за корол¤ - «акон же, коли в≥н Ї душею ≥ розумом держави, Ї тому далеко кращим за непевну державу ≥ б≥льшим за корол¤Ф, ¤кий ДЇ вухами законуФ.
ѕевна р≥ч, це ще не була розвинута теор≥¤ правовоњ держави, ¤ка формуватиметьс¤ у ™вроп≥ прот¤гом ’”Ћ-’”Ћ≤ ст. Ќа основ≥ концепц≥й громадськоњ угоди, под≥лу влади та народного суверен≥тету. ќднак дл¤ свого часу, коли в найрозвинен≥ших крањнах «ах≥дноњ ™вропи основн≥ зусилл¤ зосереджувались на теоретичному обірунтуванн≥ абсолютизму, позиц≥¤ ќр≥ховського була дуже прогресивна. ÷ьому, очевидно спри¤ли ¤к пол≥тичний устр≥й польськоњ держави, до ¤коњ тод≥ належала б≥льша частина украњнських земель, так ≥ правов≥ й демократичн≥ традиц≥њ ”крањни-–ус≥.
≤ншою видатною пам'¤ткою пол≥тичноњ думки була конституц≥¤ ѕилипа ќрлика та низка ≥нших твор≥в цього неперес≥чного мислител¤ Ївропейського р≥вн¤. ѕилип ќрлик (1672-1742) був генеральним писарем за гетьмана ≤.ћазепи, а по його смерт≥ в Ѕендерах був обраний на гетьмана. Д”года й онституц≥¤ прав ≥ свобод ¬≥йська «апор≥зькогоФ (1710 р.), ¤ка мала зд≥йснюватись п≥сл¤ здобутт¤ ”крањною незалежност≥, була спр¤мована на те, щоб не допустити остаточного зруйнуванн¤ козацьких прав та вольностей ≥ Дна народ в≥льний козацький накласти нев≥льниче ¤рмоФ. ¬она передбачала виборн≥сть вищоњ влади в ”крањн≥ та обмежен≥сть гетьманських прав пост≥йною участю в управл≥нн≥ генеральськоњ старшини, а також √енеральною радою (свого роду козацьким парламентом) - Дщоб за прикладом московських цар≥в в≥н не м≥г д≥¤ти свав≥льно, зг≥дно з принципом Дтак хочу, так повел≥ваюФ. ” онституц≥њ спец≥ально було застережено право √енеральноњ старшини критикувати гетьмана та ур¤д, а сам гетьман зобов'¤зувавс¤ боронити простих козак≥в ≥ сел¤н в≥д утиск≥в старшини, внасл≥док ¤ких Длюди кидають своњ осел≥ й т≥кають ≥з р≥дних околиць". ÷е був свого роду механ≥зм ур≥вноваженн¤ г≥лок влади.
якщо Д”года й онституц≥¤" стосувалас¤ здеб≥льшого внутр≥шнього устрою ”крањни, то два ≥нш≥ документи ѕ. ќрлика Ц Д¬ив≥д прав ”крањниФ та Дћан≥фестФ були спр¤мован≥ на м≥жнародне визнанн¤ ”крањни Дв≥льним кн¤з≥вствомФ. ќрлик апелюЇ у них до ≥дей нац≥онального суверен≥тету ≥ природних прав, стверджуючи, що у протиборств≥ з ћосквою козаки мають за собою право людське й природне, одним ≥з головних принцип≥в котрого Ї: Днарод завжди маЇ право протестувати проти гн≥ту ≥ привернути уживанн¤ своњх стародавн≥х прав, коли матиме на це слушний часФ. ÷е було написано приблизно за 65 рок≥в до прийн¤тт¤ Дƒекларац≥њ незалежност≥ —ЎјФ ≥ майже за 80 рок≥в до прийн¤тт¤ ‘ранцузькоњ Дƒекларац≥њ прав людини ≥ громад¤нинаФ - документ≥в, що також спиралис¤ на ≥дењ народного суверен≥тету ≥ природних прав людини. ќрлик був також глибоким анал≥тиком м≥жнародних в≥дносин. ¬≥н подаЇ усеб≥чний анал≥з геопол≥тичного положенн¤ ”крањни, доводить, що њњ незалежн≥сть позитивно вплине на м≥жнародне становище в ™вроп≥ з багатьох причин.
≤дењ та концепц≥њ ’VI - ’VIII ст. охоплювали проблеми сусп≥льного устрою, системи державного правл≥нн¤, в≥дносин з ≥ншими, особливо сус≥дн≥ми державами, ≥ розв'¤зували њх на демократичних п≥дставах, спираючись на передову Ївропейську думку того часу.
≤нша р≥ч, що цей ранн≥й, можливо, нав≥ть передчасний демократизм, ¤кий на практиц≥ ≥нод≥ призводив до анарх≥њ, навр¤д чи спри¤в утвердженню державноњ незалежност≥ в умовах, коли в м≥жнародн≥й пол≥тиц≥ гору брали високоцентрал≥зован≥ держави, в ¤ких переважали абсолютистськ≥ тенденц≥њ, а сус≥д≥в ”крањни н≥коли не полишало бажанн¤ њњ поневолити.
15.3. ѕроблеми держави та пол≥тичних в≥дносин у сусп≥льн≥й думц≥ ”крањни пер≥оду нац≥онального в≥дродженн¤ ’I’ поч. - ’’ стол≥тт¤.
Ќав≥ть у XX ст. пол≥тична думка ”крањни представлена не ст≥льки пол≥толог≥Їю, ск≥льки ≥деолог≥Їю, пол≥тичною публ≥цистикою, прац¤ми пол≥тичних д≥¤ч≥в та ≥сторик≥в. ќднак теоретичний доробок украњнц≥в - представник≥в р≥зних галузей пол≥тичних досл≥джень - Ї значний за обс¤гом ≥ фактично охоплюЇ ус≥ впливов≥ напр¤ми сусп≥льно-пол≥тичноњ думки стол≥тт¤.
- народницько-демократичний (його репрезентували ћ.√рушевський, —.Ўелух≥н);
- л≥берально-демократичний (ћ.ƒрагоманов ≥ Ѕ. ≥ст¤к≥вський);
- соц≥ал-демократичиий ≥ нац≥онал-комун≥стичний (≤.‘ранко, ¬.¬инниченко; ћ.’вильовий, ќ.Ўумський, ћ.—крипник);
- консервативно-державницький, започаткований ѕ. ул≥шем ≥ представлений у XX ст. ¬.Ћипинським, —.“омаш≥вським, ¬. учабським.
- нац≥онал≥стичний напр¤м, формуванн¤ ¤кого передус≥м пов'¤зане з ≥менами ћ. ћахновського, ƒ.ƒонцова.
- нац≥онал-демократичний, пов'¤заний у цей пер≥од з ≥мТ¤м ≤.Ѕагр¤ного.
ћихайло √рушевський (1866-1934) - патр≥арх украњнськоњ пол≥тичноњ думки XX ст., талановитий учений-≥сторик, визначний громадський ≥ пол≥тичний д≥¤ч, голова ”крањнськоњ ÷ентральноњ –ади, ѕрезидент ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки, найвидатн≥ший представник народницько-демократичного напр¤му пол≥тичноњ думки. ћ.√рушевський простежував законом≥рний процес формуванн¤ украњнського народу ¤к окремоњ етнокультурноњ сп≥льноти, всеб≥чно обірунтував його природне право на свою ≥стор≥ю, нац≥ональну культуру ≥ власну державн≥сть. Ќародницький зм≥ст св≥тогл¤ду ћ.√рушевського визначають ≥дењ народо≠правства, пр≥оритету ≥нтерес≥в Дмаси народноњ" над ≥нтересами держави. ¬изначаючи ц≥нн≥сть держави Д¤к культурноњ ≥ поступовоњ форми", учений вважав, що њњ можна обстоювати т≥льки тод≥, коли Двона даЇ змогу духовно-моральну, економ≥чну ≥ пол≥тичну розвитков≥ громади". ¬≥н багато зробив у царин≥ розробленн¤ концепц≥њ побудови незалежноњ украњнськоњ держави ¤к демократичноњ республ≥ки, Дгромади-держави", заснованоњ на засадах р≥вност≥, виборност≥ владних структур, розпод≥лу влади, де б громад¤нам були гарантован≥ свободи слова, ≥нформац≥њ, з≥брань, сп≥лок в≥ровизнань, щоб Дне було н≥¤коњ т≥сноти в≥д власт≥ люд¤м". «начне м≥сце в його погл¤дах займаЇ ≥де¤ федерал≥зму та м≥сцевого самовр¤дуванн¤.
ћихайло ƒрагоманов - найвидатн≥ший украњнський пол≥тичний мислитель ≥ громадський д≥¤ч XIX ст., людина Ївропейськоњ ор≥Їнтац≥њ з широким колом наукових зац≥кавлень. оротко його пол≥тичн≥ погл¤ди можна означити ¤к соц≥альний л≥берал≥зм. ћ.ƒрагоманов вважав, що руш≥Їм ус≥Їњ еволюц≥њ Ї окремий людський ≥ндив≥дуум, його душа, вол¤ й ≥нтелект. —уми ≥ндив≥дуальних ≥мпульс≥в твор¤ть масов≥ теч≥њ, настроњ ≥ прагненн¤ народу. ¬чений був переконаний, що т≥льки через св≥дому й активну д≥¤льн≥сть людей можна прийти до кращого житт¤, п≥дкреслював значенн¤ моральних ¤костей пол≥тичних д≥¤ч≥в ≥ заперечував тезу Дмета виправдовуЇ засобиФ. як конституц≥онал≥ст, л≥берал, у певному розум≥нн≥ - соц≥ал≥ст, ћ.ƒрагоманов був еволюц≥он≥стом у трактуванн≥ ≥сторичного процесу, пропагував поступов≥сть реформуванн¤ сусп≥льства на основ≥ п≥днесенн¤ його культури й осв≥ченост≥, а не внасл≥док кривавих повстань.
≤.я.‘ранко - видатний письменник, учений, громадсько-пол≥тичний д≥¤ч, ¤кий зробив величезний внесок у духовну спадщину украњнського народу. ¬ колишн≥й рад¤нськ≥й сусп≥льн≥й л≥тератур≥ характеризувавс¤ ¤к Дутоп≥чний соц≥ал≥стФ, котрий, мовл¤в, не до к≥нц¤ зрозум≥в теор≥ю ћаркса ≥ тому головн≥ над≥њ покладав не на роб≥тник≥в, а на сел¤нство. Ќасправд≥ ≥де¤ми соц≥ал≥зму, зокрема й марксистського, ‘ранко захоплювавс¤ лише в молод≥ роки, надаючи йому, так само, ¤к ≥ ƒрагоманов, радше л≥берально-демократичного, н≥ж революц≥йного зм≥сту. ¬≥н вважав неприйн¤тними ≥дењ Ддиктатури пролетар≥атуФ, централ≥зму, неминучоњ пролетаризац≥њ сел¤н. —усп≥льну власн≥сть ≤.‘ранко у¤вл¤в т≥льки ¤к власн≥сть громад¤н, що сам≥ розпор¤джаютьс¤ нею. ÷ентральними питанн¤ми пол≥тичного житт¤ ≤.‘ранко вважав прагненн¤ до особистоњ свободи громад¤н ≥ нац≥онально-державноњ самост≥йност≥. ÷≥ ≥деали в≥н не лише обірунтував теоретично, а й доклав зусиль до створенн¤ –усько-”крањнськоњ радикальноњ парт≥њ, ¤ка б в≥дстоювала њх на терен≥ практичноњ пол≥тики.
‘ормуванн¤ нац≥онал≥стичного напр¤му в украњнськ≥й пол≥тичн≥й думц≥ пов'¤зане з ≥м'¤м ћ-ћ≥хновського (1875-1924), проте най¤скрав≥шою постаттю серед теоретик≥в украњнського нац≥онал≥зму, безперечно, Ї ƒмитро ƒонцов (1883-1973) - ≥деолог радикальноњ теч≥њ, що д≥стала назву ≥нтегрального, або чинного нац≥онал≥зму.
ƒонцов наголошував на в≥дм≥нност¤х його погл¤д≥в в≥д попередн≥х нац≥онал≥стичних концепц≥й. ¬≥н розгл¤дав нац≥ю ¤к абсолютну ц≥нн≥сть, закликав в≥дкинути Двс≥ с≥ л≥берал≥зми, демократизми, соц≥ал≥зми, всесв≥т¤нство, пациф≥змиФ, що заважають консол≥дац≥њ нац≥њ довкола ≥деалу њњ могутност≥ ≥ всевладност≥. ƒл¤ поширенн¤ нац≥ональних ≥деал≥в в украњнському народ≥ треба було, на думку ƒонцова, перетворити украњнц¤ на людину, готову на жертву в ≥мТ¤ ≥деал≥в руху, ¤ка б гор≥ла майже рел≥г≥йною любов'ю до своЇњ нац≥њ ≥ визнавала етичним лише те, що зм≥цнюЇ њњ силу. јнтидемократичн≥сть ≥нтегрального нац≥онал≥зму знайшла св≥й ви¤в у вождистськ≥й ≥Їрарх≥чн≥й структур≥, жорстк≥й внутр≥шн≥й дисципл≥н≥, л≥кв≥дац≥њ пол≥тичних противник≥в у самому нац≥онал≥стичному табор≥. ÷е, зокрема, змусило митрополита јндре¤ Ўептицького у своЇму пастирському лист≥ 1943 р. звернутис¤ до зах≥дноукрањнськоњ молод≥ ≥з закликом ДЌе убивай". ќсновн≥ його засади були п≥ддан≥ перегл¤ду вже в роки ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. ѕроцес демократизац≥њ украњнського нац≥онал≥стичного руху посиливс¤ п≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни ≥ до початку 60-х рок≥в демократичний напр¤мок зайн¤в у ньому пан≥вн≥ позиц≥њ.
¬идатним представником украњнського консерватизму був ¬'¤чеслав Ћипинський, св≥тогл¤д ¤кого сформувавс¤ п≥д впливом пол≥тичних ≥ соц≥олог≥чних концепц≥й ™вропи та ≥дей украњнського визвольного руху. …ому належить розробка концепц≥й украњнськоњ трудовоњ монарх≥њ, заснованоњ на засадах спадкового гетьманства та становоњ представницькоњ влади - класократ≥њ, тобто структурованого, плюрал≥стичного сусп≥льства, руш≥йним фактором ¤кого мала стати аристократична ел≥та; обірунтуванн¤ визначальноњ рол≥ держави у становленн≥ украњнськоњ нац≥њ - на засадах громад¤нства ≥ при активн≥й рол≥ такого чинника, ¤к територ≥альний патр≥отизм, на ірунт≥ ¤кого могли б об'Їднатис¤ ус≥ громад¤ни, незалежно в≥д етн≥чноњ, класовоњ, конфес≥йноњ належност≥ та соц≥ально-культурного р≥вн¤. ¬≥н визначав патр≥отизм ¤к Дсв≥дом≥сть своЇњ територ≥њ, любов до своЇњ земл≥, до вс≥х без вин¤тку њњ мешканц≥вФ, а украњнцем називав кожного, хто хоче, щоб ”крањна перестала бути колон≥Їю, щоб ≥з р≥зних народ≥в ≥ в≥р постала украњнська держава. ѕравл¤чу ел≥ту ¬. Ћипинський бачив ¤к в≥дкриту пол≥тичну структуру, що забезпечуЇ реальний плюрал≥зм ≥дей ≥ погл¤д≥в р≥зних угрупувань, можлив≥сть переданн¤ влади в≥д одн≥Їњ аристократичноњ групи до ≥ншоњ, ¤ка пост≥йно поповнюЇтьс¤ за рахунок Дкращих людейФ в≥д ус≥х сусп≥льних клас≥в. ƒержава мала бути православною з ч≥тким розпод≥лом влад, в ¤к≥й людина - не просто член сусп≥льства ≥ держави, а самоц≥нна варт≥сть. Ѕагато уваги вчений прид≥л¤в проблемам особистост≥, морал≥ та рел≥г≥њ, виступав за р≥вноправн≥сть ус≥х христи¤нських конфес≥й.
—оц≥ал≥стичний напр¤м представлений погл¤дами ¬олодимира ¬инниченка - видатного письменника, л≥дера украњнськоњ соц≥ал-демократ≥њ, одного з кер≥вник≥в ÷ентральноњ –ади ≥ ƒиректор≥њ, а в 1920 роц≥ - ур¤ду ”–—–. ’оч ¬инниченко ≥ був соц≥ал≥стом, однак вважав, що н≥ пол≥тичне, н≥ соц≥альне визволенн¤ не може бути реальним без визволенн¤ нац≥онального. “ому, повернувшись у 1920 роц≥ з ем≥грац≥њ в ”крањну, щоб в≥ддати себе служ≥нню справ≥ украњнськоњ революц≥њ, ¬.¬инниченко обумовлюЇ свою згоду працювати у склад≥ рад¤нського ур¤ду проведенн¤м докор≥нних зм≥н у державних в≥дносинах м≥ж ”крањною ≥ –ос≥Їю, утворенн¤м справжньоњ федерац≥њ ≥ забезпеченн¤м суверен≥тету рад¤нських республ≥к. ѕод≥бних погл¤д≥в дотримувалис¤ ≥ представники нац≥онал-комун≥стичного напр¤му, що сформувавс¤ у 1920-х роках ¤к в≥дображенн¤ погл¤д≥в молодоњ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ та частини комун≥ст≥в, особливо з колишн≥х соц≥ал≥стичних парт≥й, на шл¤хи розвитку украњнськоњ державност≥ та нац≥ональноњ культури в умовах входженн¤ ”крањни до складу —–—– (ћ. ’вильовий, ћ.—крипник, ќ.Ўумський).
ћикола ’вильовий (1893-1933) - один з видатних украњнських рад¤нських письменник≥в, не закликаючи до виходу з —оюзу, посл≥довно в≥дстоював суверен≥тет ”крањни, њњ економ≥чну ≥ культурну незалежн≥сть ≥ в≥рив у те, що самост≥йност≥ ”крањни ДвимагаЇ зал≥зна ≥ непереборна вол¤ ≥сторичних закон≥в". ”сп≥х нац≥онального в≥дродженн¤ ћ.’вильовий бачив у подоланн≥ в украњнському народ≥ виробленого в≥ковою залежн≥стю в≥д ћоскви комплексу неповноц≥нност≥, а в ≥нтел≥генц≥њ - тенденц≥њ бути еп≥гоном рос≥йськоњ культури. «в≥дси його емоц≥йне гасло: Д√еть в≥д ћоскви" ≥ заклик ор≥Їнтуватис¤ на культурн≥ процеси ™вропи. ѕозиц≥¤ ћ. ’вильового знайшла розум≥нн¤ серед частини парт≥йно-державних кер≥вник≥в ”крањни - народних ком≥сар≥в осв≥ти ќ.Ўумського, ћ.—крипника.
ћикола —крипник - один з л≥дер≥в омпарт≥њ ”крањни, що протисто¤в спробам зм≥нити статус ”крањни ¤к самост≥йноњ держави, котра добров≥льно ув≥йшла до федерац≥њ, намагавс¤ в≥дсто¤ти њњ суверен≥тет. ” своЇму виступ≥ на XI з'њзд≥ – ѕ(б) в≥н, зокрема, говорив: Д™дина непод≥льна –ос≥¤ - гасло не наше. ћи н≥чого сп≥льного не можемо мати з цим гаслом... ”крањна Ї самост≥йною державою".
ѕровод¤чи процес украњн≥зац≥њ, в≥н розгл¤дав його ¤к шл¤х зм≥цненн¤ в ”крањн≥ роб≥тничо-сел¤нськоњ державност≥, розвитку й культури ≥ духовного житт¤.
Ќац≥онал-комун≥сти змушен≥ були працювати в умовах жорсткого тиску ≥ репрес≥й з боку парт≥йноњ верх≥вки ≥ в той чи ≥нший спос≥б були знищенн≥ стал≥нським режимом. ¬ умовах пануванн¤ тотал≥тарноњ системи в ”крањн≥ природно-≥сторичний процес розвитку пол≥тичноњ думки був фактично перерваний. ”крањнська пол≥тична ел≥та, зокрема та, що працювала в галуз≥ ≥стор≥њ, права, пол≥тики, соц≥олог≥њ, ем≥грувала або була репресована. Ќове покол≥нн¤ науковц≥в змушене було працювати у вузьких рамках тотал≥тарноњ ≥деолог≥њ, в умовах пануванн¤ класового п≥дходу до анал≥зу сусп≥льно-пол≥тичних ¤вищ, будучи в≥д≥рваним в≥д св≥тового наукового процесу.
15.4. онцепц≥њ державност≥ ≥ нац≥онального в≥дродженн¤ у пол≥тичн≥й думц≥ ”крањни ’’ ст.
Ќе спри¤в формуванню спец≥ал≥зованих галузей пол≥тичних знань ≥ тотал≥тарний комун≥стичний режим у колишньому —–—–. —аме через тривалу в≥дсутн≥сть своЇњ держави, нап≥вколон≥альний статус та пануванн¤ тотал≥таризму в ”–—– ”крањна в≥дстала в галуз≥ теоретичного опрацюванн¤ пол≥тичних проблем в≥д розвинених крањн: —Ўј, ‘ранц≥њ, Ќ≥меччини, а також в≥д своњх ближчих сус≥д≥в - ѕольщ≥, ”горщини. ”крањнська пол≥толог≥¤ перебуваЇ у стад≥њ становленн¤, ступаючи перш≥ кроки в напр¤м≥ актуал≥зац≥њ в≥тчизн¤них ≥ зах≥дних надбань у галуз≥ методолог≥њ анал≥зу пол≥тики, емп≥ричного огл¤ду владних механ≥зм≥в, розробленн¤ напр¤м≥в ≥ способ≥в њх трансформац≥њ, освоЇнн¤ науково обірунтованих пол≥тичних технолог≥й.
ќск≥льки в тотал≥тарному —–—– не могло бути н≥¤ких легальних теч≥й незалежноњ пол≥тичноњ думки, ус≥ опозиц≥йн≥ пол≥тичн≥ ≥дењ зливалис¤ у Їдиний русло дисидентськоњ публ≥цистики, що з'¤вл¤Їтьс¤ в ”крањн≥ переважно Дсамвидавом" у 1960-х роках в умовах Дхрущовськоњ в≥длиги". „и не най¤скрав≥шим твором шестидес¤тник≥в була прац¤ ≤вана ƒзюби ≥нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥њ, написана в к≥нц≥ 1965 р. нига побудована на з≥ставленн≥ теор≥њ ≥ практики нац≥онального питанн¤ у —–—–, показуЇ не зб≥ганн¤ словесних настанов Ћен≥на ≥ њх практичноњ реал≥зац≥њ комун≥стичним режимом. јвтор вимагав в≥д владних структур права на в≥льне й чесне обговоренн¤ стану нац≥ональних в≥дносин в ”крањн≥, забезпеченн¤ права украњнського народу на нац≥ональне самовизначенн¤ ≥ в≥льний нац≥ональний розвиток. Ќа широкому анал≥тичному матер≥ал≥ в≥н переконливо дов≥в, що практична пол≥тика кер≥вництва ѕ–— веде до руйнац≥њ нац≥онального житт¤ у республ≥ках та до њх порос≥йщенн¤. ≤.ƒзюба застер≥гав, що пост≥йне наголошенн¤ пров≥дноњ рол≥ рос≥йського народу, його особливоњ м≥с≥њ в ≥стор≥њ сус≥дн≥х народ≥в не т≥льки далеке в≥д ≥сторичноњ правди, а й веде до формуванн¤ у певноњ частини рос≥¤н почутт¤ нац≥ональноњ вищост≥ й водночас комплексу нац≥ональноњ неповноц≥нност≥ в ≥нших народ≥в –ад¤нського —оюзу.
”сп≥шн≥ше пол≥толог≥чн≥ досл≥дженн¤ могли проводити вчен≥ украњнськоњ д≥аспори, ¤к≥ працювали в ”крањнському в≥льному ун≥верситет≥ у ћюнхен≥, в ”крањнському досл≥дницькому ≥нститут≥ √арвардського ун≥верситету та багатьох ≥нших ун≥верситетах зах≥дних крањн. —еред досл≥дник≥в повоЇнноњ доби, ¤к≥ зробили пл≥дний внесок у розвиток украњнськоњ пол≥тичноњ науки, почесне м≥сце належить в≥домому ≥сториков≥ й пол≥тологу ≤ванов≥ Ћис¤ку-–удницькому. «-п≥д його пера вийшло багато глибоких наукових досл≥джень з ≥стор≥њ украњнського нац≥онального в≥дродженн¤ та розвитку пол≥тичноњ думки в ”крањн≥. ” прац¤х Дћ≥ж ≥стор≥Їю ≥ пол≥тикоюФ, УЌариси з ≥стор≥њ новоњ ”крањниФ та ≥нших учений посл≥довно в≥дстоював самост≥йницьку ≥дею побудови незалежноњ украњнськоњ держави на засадах л≥беральноњ плюрал≥стичноњ демократ≥њ ≥ верховенства закону. ¬ажливе м≥сце в державотворчих процесах ≤.Ћис¤к-–удницький в≥дводив нац≥ональним ел≥там ¤к нос≥¤м нац≥ональноњ св≥домост≥ та культури. ¬≥н наголошував, що нерозвинен≥сть нац≥ональноњ ел≥ти робить нац≥ю неповною, неструктурованою.
”чений глибоко вивчав пол≥тичн≥ та ≥деолог≥чн≥ процеси, ¤к≥ в≥дбувалис¤ у –ад¤нськ≥й ”крањн≥, стежив за розвитком дисидентського руху. ѕрогнозуючи розвиток под≥й, в≥н вважав, що перший ≥мпульс до масового визвольного украњнського руху мав над≥йти ззовн≥ (у вигл¤д≥ боротьби за владу м≥ж державно-парт≥йною верх≥вкою), другим кроком у розгортанн≥ визвольних змагань повинно було стати об'Їднанн¤ опозиц≥йних тотал≥тарному режим≥в сил у широку асоц≥ац≥ю, ¤ка б блискуче п≥дтвердила цей прогноз.
—еред украњнських учених д≥аспори в галуз≥ пол≥тичних досл≥джень ефективно працюють јндр≥й Ѕ≥линський, “арас √унчак, јнатоль ам≥нський, “арас узьо, ќлександр ћотиль, ¬асиль ћаркус, ѕетро ѕот≥чний, –оман Ўпорлюк та ≥нш≥. ” центр≥ њх уваги перебувають питанн¤ становленн¤ незалежноњ украњнськоњ держави, вибору форм правл≥нн¤, державно-територ≥ального устрою, розбудови парт≥йноњ системи, етнопол≥тики тощо. ƒосл≥джуютьс¤ проблеми розвитку украњнськоњ пол≥тичноњ думки у воЇнн≥ й повоЇнн≥ роки. —л≥д, зокрема, в≥дзначити виданн¤ п≥дготовленоњ в≥домими досл≥дниками “.√унчаком та –.—ольчаником тритомноњ прац≥ Д”крањнська соц≥ально-пол≥тична думка в XX стол≥тт≥. ƒокументи ≥ матер≥алиФ.
ѕрот¤гом останнього дес¤тир≥чч¤ розширились контакти вчених д≥аспори з украњнськими досл≥дниками - —п≥вроб≥тництво позитивно в≥дбилос¤ на бурхливому процес≥ розгортанн¤ пол≥толог≥чних досл≥джень у незалежн≥й ”крањн≥. Ќаприк≥нц≥ 1990-х рок≥в у систем≥ јЌ ”крањни й поза нею функц≥онуЇ багато досл≥дницьких установ, що займаютьс¤ проблемами пол≥толог≥њ, створено кафедри пол≥толог≥њ у б≥льшост≥ ун≥верситет≥в та ≥нших вищих навчальних заклад≥в, виход¤ть пол≥толог≥чн≥ журнали (Дѕол≥тична думкаФ, Д¬≥чеФ, Уƒержавн≥стьФ, Д”н≥версумФ, Д”крањнськ≥ вар≥антиФ та ≥нш≥.). ќтже, створюютьс¤ умови дл¤ подоланн¤ в≥дставанн¤ пол≥тичноњ науки в ”крањн≥, що склалось через об'Їктивн≥ умови, ≥ дл¤ того, щоб пол≥толог≥¤ спри¤ла зд≥йсненню громад¤нами усв≥домленого вибору пол≥тичного устрою, форм державного правл≥нн¤, спр¤мовувала пол≥тичн≥ процеси в цив≥л≥зоване русло.
«добутком молодоњ пол≥тичноњ думки в ”крањн≥ стали написан≥ за останнЇ дес¤тир≥чч¤ численн≥ п≥дручники та навчальн≥ пос≥бники з пол≥толог≥њ, статт≥ та монограф≥њ украњнських учених, що висв≥тлюють найр≥зноман≥тн≥ш≥ аспекти пол≥тичного житт¤ в ”крањн≥ ≥ розвивають теор≥ю.
як бачимо, представники р≥зних, ≥нод≥ протилежних напр¤м≥в, ≥з принципово в≥дм≥нних ≥деолог≥чних засад, ≥з часом п≥д впливом свого баченн¤ реальних процес≥в у житт≥ ”крањни вже в перш≥ дес¤тир≥чч¤ XX ст. дедал≥ б≥льше схил¤лис¤ до висновку, що державна самост≥йн≥сть, утвердженн¤ пол≥тичне суверенноњ ”крањни Ї вир≥шальним ≥ Їдино можливим чинником нац≥онального в≥дродженн¤ њњ народу.
“аблиц¤ 15.1.
|
≈тапи розвитку пол≥тичноњ думки в ”крањн≥ |
ќсновн≥ ≥дењ та напр¤ми |
|
≤. ѕол≥тична думка
ињвськоњ –ус≥ |
√уман≥зм, державна Їдн≥сть |
|
≤≤. ѕол≥тико-правова думка в ”крањн≥ епохи Ївропейського в≥дродженн¤ |
Ћег≥зм |
|
≤≤≤. ѕол≥тична думка час≥в ≥снуванн¤ козацькоњ державност≥ |
ƒемократично-державницький |
|
ѕросв≥тницько-консервативний |
|
|
Ќац≥онально-просв≥тницький |
|
|
IV. ѕол≥тичн≥ ≥дењ першоњ фази украњнського нац≥онального в≥дродженн¤ |
ћес≥анський соц≥альний демократизм |
|
Ћ≥беральний |
|
|
Ќац≥онально-державницький |
|
|
—оц≥ал-демократичний |
|
|
V. ѕол≥тична думка пер≥оду боротьби за нов≥тню украњнську державн≥сть |
Ќародницько-демократичний напр¤м |
|
—оц≥ал≥стичний напр¤м |
|
|
Ќац≥онально-комун≥стичний напр¤м |
|
|
онсервативний напр¤м |
|
|
Ќац≥онал≥стичний напр¤м |
|
|
Ќац≥онально-державницький напр¤м |
|
|
VI. —учасна пол≥тична думка ≥ становленн¤ пол≥толог≥њ в незалежн≥й ”крањн≥ |
Ћ≥берально-демократичний |
|
Ћ≥берально-консервативний |
|
|
Ќац≥онально-демократичний |
|
|
—оц≥ал≥стичний |
|
|
Ќац≥онал≥стичний |
“аблиц¤ 15.2.
|
ќсновн≥ етапи |
ќсобливост≥ та характерн≥ риси |
ѕредставники |
|
ѕол≥тична думка ињвськоњ держави |
–озвивалась п≥д впливом пол≥тично-правовоњ думки ¬≥зант≥њ у концепц≥¤х Дбогоугодного володар¤Ф (Ддинастичного пануванн¤Ф) та концепц≥њ кн¤з≥вського одновладд¤ |
‘еодос≥й, ≤лар≥он, —мол¤тич |
|
ѕол≥тична думка ’≤≤≤-XIV ст. |
‘ормуванн¤ центр≥в сх≥днословТ¤нськоњ державност≥: |
ё. отермак-ƒрогобич, —.ќр≥ховський |
|
ѕол≥тична думка за умов наступу шл¤хетськоњ ѕольщ≥ |
¬иникненн¤ пол≥тичноњ ≥ культурно-осв≥тньоњ украњнськоњ л≥тератури; перша мала м≥стично-аскетичний зм≥ст, друга будила пол≥тичну св≥дом≥сть |
≤. ¬ишенський, ћ.—мотрицький, —. ≥ Ћ. «изан≥њ, «. опистецький |
|
ѕол≥тичн≥ концепц≥њ у иЇво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ |
—интез традиц≥онал≥зму ≥ новаторства покладений в основу в≥дновленн¤ украњнськоњ державност≥. онституц≥¤ ѕ.ќрлика п≥дтвердила в≥йськово-демократичний устр≥й держави |
ѕ. ћогила, ≤. √≥зель, |
|
ѕол≥тична думка у ’≤’ ст. |
ѕочаток нац≥онального в≥дродженн¤ в програмних документах ирило-ћефод≥њвського товариства. –озробка широкоњ пол≥тичноњ ≥ соц≥ально-пол≥тичноњ програми боротьби за визволенн¤ украњнського народу. ¬≥дмова в≥д культурно-нац≥ональноњ автоном≥њ словТ¤нськоњ федерац≥њ з –ос≥Їю. Д”крањна дл¤ украњнц≥вФ. |
ћ. остомаров, ћ. ƒрагоманов, ≤. ‘ранко, ё. Ѕачинський, ћ. ћ≥хновський, ћ. √рушевський, . Ћевицький |
|
ѕол≥тична думка у ’’ ст. ¬ ”крањн≥ про нац≥ональне в≥дродженн¤ ≥ державн≥сть |
ѕ≥двищенн¤ р≥вн¤ нац≥ональноњ пол≥тичноњ св≥домост≥ та боротьба за нац≥ональне в≥дродженн¤ ≥ державн≥сть, входженн¤ до ун≥тарноњ рад¤нськоњ держави, укладанн¤ в≥йськово-господарського союзу з –ос≥Їю, перетворенн¤ союзу на догов≥рну федерац≥ю тощо. |
ћ. ћ≥хновський, ћ. √рушевський, ¬. ¬инниченко, ѕ. ’ристю, ћ. —крипник |
—Ћќ¬Ќ» Ќј…Ѕ≤Ћ№Ў ”∆»¬јЌ»’ “≈–ћ≤Ќ≤¬
Ќародництво Ц ≥деолог≥¤ та сусп≥льно-пол≥тичний рух украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ в друг≥й половин≥ ’≤’ ст. ѕрихильники народництва виступали проти кр≥пацтва, кап≥тал≥зму, за знищенн¤ самодержавства ≥деалом украњнських народник≥в була ”крањна Дбез холопа ≥ панаФ, ”крањна запор≥зького козацтва. ¬ умовах рос≥йського шов≥н≥зму ≥ царських репрес≥й народництво в ”крањн≥ мало† переважно культурницький, непол≥тичний характер в≥д≥йшовши в≥д республ≥канських ≥дей кириломефод≥Ївц≥в, украњнськ≥ народники головну увагу зосередили на в≥дродженн≥ украњнськоњ мови, л≥тератури, осв≥ти, ≥стор≥њ та ≥н.
ƒержавницька ≥де¤ Ц п≥дйомна нац≥онального розвитку, важлива детерм≥нанта пробудженн¤ народу, нац≥онального поступу. √овор¤чи про ”крањнську державн≥сть, сл≥д наголосити на безперервност≥ њњ в≥дродженн¤. “обто ми в≥дновлюЇмо украњнську державу ≥ розбудовуЇмо державн≥сть, повертаючись до власних державницьких традиц≥й йдетьс¤ про незнищен≥сть ≥дей самост≥йноњ ≥ соборноњ ”крањни,† що закр≥пилас¤ в ментальност≥† украњнського народу ц¤ ≥де¤ мала р≥зний вигл¤д. ¬≥добразившись в ≥дею Дкозацькоњ автоном≥њФ; украњнськоњ державност≥ час≥в Ѕ.’мельницького; Дпол≥тичноњ автоном≥њФ в межах федеративного звТ¤зку з –ос≥Їю (÷ентральна –ада); ”Ќ– Ц ¤к незалежноњ держави. ¬ украњнськ≥й пол≥тико-правов≥й думц≥ цей процес отримав назву Дт¤гл≥стьФ, або переЇмн≥сть державницькоњ ≥дењ украњнського державотворенн¤.
онсерватизм Ц (в≥д латинського збер≥гати, охорон¤ти) - пол≥тична ≥деолог≥¤ ≥ практика сусп≥льно-пол≥тичного житт¤, що ор≥ЇнтуЇтьс¤ на збереженн≥ ≥ п≥дтримуванн≥ ≥снуючих форм соц≥альноњ структури, традиц≥йних ц≥нностей ≥ морально-правових засад. ѕопри р≥зн≥ форми, консерватизму притаманн≥ сп≥льн≥ ≥дейн≥ риси; визнанн¤ недосконалост≥ людськоњ природи ≥ обмежених можливостей людини; переконанн¤ про вроджену нер≥вн≥сть людей; ор≥Їнтац≥¤ на загальний морально-рел≥г≥йний пор¤док; ставленн¤ до конституц≥њ ¤к до Ѕогом даного пор¤дку; пануванн¤ закону ≥ законослухн¤ност≥ ¤к форму ≥ндив≥дуальноњ свободи.
Ћ≥берал≥зм Ц (в≥д латинського народ) - пол≥тична та ≥деолог≥чна теч≥¤, що обТЇднуЇ прихильник≥в парламентського ладу, в≥льного п≥дприЇмництва ≥ демократичних свобод. «г≥дно з л≥беральним ≥деалом мета створенн¤ держави Ц збереженн¤ ≥ захист природних прав людини в≥дносин м≥ж людиною повинн≥ мати догов≥рний характер,† а верховенство закону Ї ≥нструментом соц≥ального контролю. ¬плив держави конституц≥йно обмежений, вона не повинна втручатись в економ≥чне житт¤ сусп≥льства. ѕол≥тичному стилю л≥берал≥зму властив≥ прагматизм, рац≥онал≥зм, меркантил≥зм. Ѕ≥льш≥сть парт≥й Ц прихильник≥в л≥берал≥зму (понад 30) у ™вроп≥ обТЇднан≥ в л≥беральний ≥нтернац≥онал створений у 1974 р.
Ќац≥онал≥зм Ц (в≥д латинського народ) - теор≥¤ ≥ практика етн≥чних ≥ соц≥ально-пол≥тичних в≥дносин у сусп≥льств≥, ¤к≥ ірунтуютьс¤ на само ≥дентиф≥кац≥њ нац≥њ у вир≥шенн≥ пол≥тичних, державних та ≥нших проблем сусп≥льного розвитку. —лово нац≥онал≥зм застосовуЇтьс¤: а) у широкому розум≥нн≥ Ц дл¤ позначенн¤ почутт≥в, ≥дей ≥деолог≥й що наголошують на ц≥нност≥ нац≥њ, нац≥ональноњ культури, нац≥ональних ≥нтерес≥в; б) ¤к назва особливоњ пол≥тичноњ ≥деолог≥њ, пор¤д з таким ¤к л≥берал≥зм, консерватизм та ≥н. ¬ украњнському нац≥онал≥зм≥ ¤к пол≥тичн≥й ≥деолог≥њ, маЇмо два р≥зновиди : а) демократичний л≥беральний нац≥онал≥зм; б) ≥нтегральний нац≥онал≥зм.
Ќац≥онал≥зм ≥нтегральний Ц терм≥н ¤к правило, вживаЇтьс¤ по в≥дношенню до одн≥Їњ з теч≥й нац≥онал≥зму або низки його р≥зновид≥в: радикальний, войовничий, правий реакц≥йний екстрем≥стський агресивно-експанс≥он≥стський тощо.
ѕитанн¤ дл¤ самоконтролю
1. ” чому пол¤гаЇ специф≥ка формуванн¤ украњнськоњ пол≥тичноњ думки ?
2. Ќазв≥ть концепц≥њ сусп≥льно-пол≥тичноњ думки кн¤жих час≥в?
3. ѕ≥д впливом ¤ких фактор≥в сформувалась ≥де¤ Їдност≥ руських земель ?
4. Ќазв≥ть пол≥тичн≥ твори пер≥оду козацько-гетьманськоњ держави в ¤ких обірунтовувалась ≥де¤ нац≥ональноњ державност≥ ?
5. Ќазв≥ть представник≥в нац≥онал-демократичного напр¤мку ?
6. Ќазв≥ть представник≥в консервативно-державницького напр¤мку ?
7. Ќазв≥ть представник≥в нац≥онал≥стичного напр¤мку ?
8. Ќазв≥ть представник≥в л≥берально-демократичного напр¤мку ?
9. Ќазв≥ть представник≥в народницько-демократичного напр¤мку ?
10. Ќазв≥ть украњнських учених д≥аспори в галуз≥ пол≥тичних досл≥джень?
1. јнтологи¤ мировой политической мысли. ¬ 5 т. Ц ћ., 1997.
2. јпанович ќ.ћ. √етьмани ”крањни ≥ кошов≥ отамани «апорозькоњ —≥ч≥. Ц ., 1993.
3. ¬еликий украњнець: 36 праць ћихайла √рушевського / ѕередм. Ћ. равчука. Ц ., 1992.
4. √рабовський —., —тавро¤ш —., Ўилер Ћ. Ќариси з ≥стор≥њ украњнського державотворенн¤. Ц ., 1995.
5. ƒонцов ƒ. ≤стор≥¤ розвитку украњнськоњ державноњ ≥дењ. Ц ., 1993.
6. ƒорошенко ƒ.≤. Ќарис ≥стор≥њ ”крањни: ” 2 т. Ц ., 1991.
7. ќрлик ѕ. ¬ив≥д прав ”крањни // јпанович ќ.ћ. √етьмани ”крањни ≥ кошов≥ отамани «апорозькоњ —≥ч≥. Ц ., 1993.
8. ѕол≥толог≥¤: ≥стор≥¤ та методолог≥¤. ѕ≥дручник («а ред. ‘.ћ. ирилюка). Ц ., 2000.
9. —ебайн ƒж., “орсон “. ≤стор≥¤ пол≥тичноњ думки. Ц ., 1997.
10. —киба ¬., √орбатенко ¬., “уренко ¬. ¬ступ до пол≥толог≥њ. Ц ., 1998.
11. ”крањнська пол≥толог≥¤: витоки та еволюц≥¤ / «а ред. ‘.ћ. ирилюка. Ц ., 1995.
12. ’ижн¤к «.≤. иЇво-могил¤нська академ≥¤. Ц ., 1991.
13. Ўл¤хтун ѕ.ѕ. ѕол≥толог≥¤. Ц ., 2002.