4. Ћюдина ≥ пол≥тика

4.1. ѕол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ особи.

4.2. ѕол≥тична участь ¤к насл≥док пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ.

4.1. †ѕол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ особи.

Ћюдина Ї не лише метою пол≥тики, а й њњ творцем. ¬≥д пол≥тичноњ активност≥ й компетентност≥ людей, њх ставленн¤ до ≥нституц≥й пол≥тичноњ влади, усв≥домленн¤ можливост≥ свого впливу на зм≥ст ≥ напр¤мок пол≥тичного процесу в значн≥й м≥р≥ залежать результати функц≥онуванн¤ пол≥тичноњ системи. Ѕеручи активну участь у пол≥тичному житт≥, особа здатна, в≥дпов≥дно до своњх ≥нтерес≥в, впливати на повед≥нку ≥ становище ≥нших людей, спри¤ти певним зм≥нам у пол≥тичних в≥дносинах. ¬ демократичному сусп≥льств≥ пол≥тична активн≥сть Ї одним з аспект≥в самореал≥зац≥њ особистост≥. ѕерех≥д ”крањни в≥д тотал≥таризму до демократ≥њ викликав значне зростанн¤ к≥лькост≥ людей, що беруть участь у пол≥тиц≥, прагнучи зробити св≥й внесок у процес розбудови правовоњ демократичноњ держави в ”крањн≥.

¬одночас, людина в≥дчуваЇ вплив сусп≥льноњ ≥ пол≥тичноњ системи. “ака взаЇмозалежн≥сть про¤вл¤Їтьс¤ у вимогах системи до продукуванн¤ ≥ндив≥д≥в з певними соц≥альними характеристиками, ¤к≥ набуваютьс¤ у процес≥ соц≥ал≥зац≥њ.

Ѕеручи участь у пол≥тичному процес≥, людина прагне реал≥зувати своњ ≥нтереси, ¤к≥ вона сп≥вставл¤Ї з ≥нтересами певноњ групи (нац≥њ, етносу, соц≥альноњ верстви, парт≥њ, рел≥г≥йноњ групи та ≥н.), при цьому опираючись на певн≥ сусп≥льн≥ норми, правила повед≥нки, культурн≥ ц≥нност≥, традиц≥њ даного сусп≥льства, що спр¤мовують активн≥сть особи в соц≥ально визначеному напр¤мку. ѕри цьому сусп≥льство виступаЇ ¤к Унавчальна системаФ, а сам процес Унавчанн¤Ф Ц Ї соц≥ал≥зац≥Їю.

ќтже, соц≥ал≥зац≥¤ Ц процес входженн¤ людини в сусп≥льство, п≥д час ¤кого людина навчаЇтьс¤ думати ≥ поводитис¤ соц≥ально припустимим чином. ¬ умовах сп≥лкуванн¤ особи з ≥ншими людьми, соц≥альними групами, що в≥дбуваЇтьс¤ у р≥зноман≥тних сферах людськоњ життЇд≥¤льност≥, в≥дбуваЇтьс¤ засвоЇнн¤ ≥ активне в≥дтворенн¤ ≥ндив≥дом соц≥ального досв≥ду. –езультатом пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ, ¤ка зд≥йснюЇтьс¤ в рамках загальноњ соц≥ал≥зац≥њ, Ї пол≥тична повед≥нка та д≥¤льн≥сть людини у сфер≥ пол≥тичного сп≥лкуванн¤.

ќтже, пол≥тичну соц≥ал≥зац≥ю можна визначити наступним чином Ц це процес засвоЇнн¤ притаманних даному сусп≥льству пол≥тичних ц≥нностей, настанов, переконань, моделей повед≥нки, що в≥дбуваЇтьс¤ прот¤гом становленн¤ та еволюц≥њ ≥ндив≥да ¤к члена пол≥тичноњ сп≥льноти ≥ спр¤мований на забезпеченн¤ його св≥домоњ участ≥ в пол≥тичному житт≥ сусп≥льства.

ќпираючись на загальносоц≥олог≥чну теор≥ю соц≥ал≥зац≥њ, науковц≥ опрацювали теор≥ю пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ, ¤ка враховуЇ специф≥ку пол≥тичноњ сфери. —еред них найб≥льш в≥домими Ї:

ролева теор≥¤ трактуЇ процес пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ ¤к виконанн¤ певних пол≥тичних ролей, засвоЇнн¤ Управил гриФ у в≥дносинах з владними ≥нституц≥¤ми, ¤к≥ набуваютьс¤ в ход≥ тренуванн¤ ≥ндив≥да (–. Ћ≥птон, “. ѕарсонс);

б≥гейв≥ористська теор≥¤ повТ¤зуЇ процес пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ з≥ становленн¤м ≥ндив≥дуальноњ пол≥тичноњ св≥домост≥ на основ≥ ц≥нностей та емоц≥њ, або успадкованих (¬. —к≥нер), або соц≥ально набутих (ј. ћасоу, –. ”олтерс, –. Ћейн);

психоанал≥тична теор≥¤ розгл¤даЇ пол≥тичну соц≥ал≥зац≥ю на основ≥ анал≥зу п≥дсв≥домих та ≥ррац≥ональних мотив≥в пол≥тичноњ повед≥нки особи (≈. ≈р≥ксон, ≈. ‘ромм).

¬ ход≥ пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ в≥дбуваЇтьс¤ взаЇмод≥¤ ≥ндив≥да з пол≥тичним середовищем, внасл≥док ¤коњ особист≥сть набуваЇ або втрачаЇ певн≥ соц≥альн≥ властивост≥, ¤к≥ характеризують њњ ¤к Улюдину пол≥тичнуФ. ÷¤ взаЇмод≥¤ Ї двосторонн≥м процессом ≥ включаЇ в себе ≥нтер≥оризац≥ю та екстер≥оризац≥ю. ≤нтер≥оризац≥¤ передбачаЇ перех≥д у внутр≥шню структуру людини вимог соц≥ально-пол≥тичноњ системи. ≈кстер≥оризац≥¤ Ц це перенесенн¤ у пол≥тичне середовище набутих ≥ндив≥дом рис.

¬ ход≥ ≥нтер≥оризац≥њ формуЇтьс¤ система особист≥сноњ мотивац≥њ пол≥тичноњ повед≥нки кожноњ особи, ¤ку можна у¤вити ¤к систему за≥нтересованих ≥ примусових мотив≥в пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ.

Ѕеручи до уваги за≥нтересован≥ мотиви пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ, пол≥тологи формують наступн≥ модел≥:

Умодель переконаност≥Ф повТ¤зана з усв≥домленим бажанн¤м людини в≥дпов≥дати вимогам пол≥тичноњ системи зг≥дно з внутр≥шн≥ми переконанн¤ми, через почутт¤ обовТ¤зку, що виникаЇ на основ≥ в≥ри в ефективн≥сть ≥ справедлив≥сть ≥снуючого сусп≥льно-пол≥тичного ладу. ÷¤ модель базуЇтьс¤ на в≥р≥ в оптимальност≥ ≥снуючоњ влади у в≥дпов≥дност≥ пол≥тичних ≥дей, пол≥тичних ≥нституц≥й та пол≥тичного кер≥вництва до вимог даного сусп≥льства;

Умодель ≥нтересуФ розгл¤даЇ людину ¤к в≥льну особу, ¤ка керуЇтьс¤ в своњй пол≥тичн≥й д≥¤льност≥ перш за все особистим ≥нтересом. ¬ обм≥н на п≥дкоренн¤ людина маЇ можлив≥сть отримувати певн≥ блага, прив≥лењ, вигоди. ÷¤ модель передбачаЇ рац≥ональне усв≥домленн¤ ≥ндив≥дом можливост≥ отримати вигоду в≥д участ≥ у пол≥тиц≥. Ќа думку пол≥толог≥в, ор≥Їнтац≥¤ на модель ≥нтересу притаманна населенню —Ўј. јмериканський прагматизм, що став своЇр≥дною нац≥ональною рел≥г≥Їю американц≥в, про¤вл¤Їтьс¤ ≥ в процес≥ пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ, спонукаючи субТЇкта пол≥тичноњ д≥њ керуватис¤ насамперед своњми ≥нтересами, бажанн¤м забезпечити особисте благо та отримати користь ≥ вигоду в≥д пол≥тичноњ д≥¤льност≥. ѕри цьому пол≥тика трактуЇтьс¤ ¤к свого роду б≥знес, а пол≥тики Ц ¤к б≥знесмени.

ќкр≥м моделей пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ, в основ≥ ¤ких лежить переконанн¤ та за≥нтересован≥сть, ≥снуЇ модель, ¤ка ірунтуЇтьс¤ на примусових мотивах пристосуванн¤ до потреб пол≥тичноњ системи. ÷е так звана Умодель п≥дкоренн¤Ф. “ака модель взаЇмов≥дносин особи ≥ пол≥тичноњ влади виходить з того, що людина Ц це недосконала ≥стота, нездатна самост≥йно приймати р≥шенн¤, пасивний обТЇкт пол≥тики, УгвинтикФ у систем≥. ƒл¤ приборканн¤ антисусп≥льних схильностей ≥ бажань ≥ндив≥да необх≥дна надособова сила, ¤кою виступаЇ пол≥тична влада. ≤ндив≥д за таких умов пристосовуЇтьс¤ до вимог пол≥тичноњ системи. ѕол≥тична повед≥нка особи мотивуЇтьс¤ обережн≥стю, поступлив≥стю п≥д тиском заборон, обмежень, покарань, страхом перед можлив≥стю застосуванн¤ пол≥тичною владою насильства, терору. ѕ≥дкоренн¤ людини держав≥, парт≥њ, ел≥т≥ обмежуЇ участь у пол≥тичному процес≥, що призводить до в≥дмови в≥д широкого використанн¤ активност≥ особи у п≥дтримц≥ пол≥тичноњ системи (див. схему є 4.1.).

¬ ц≥лому, пол≥тична влада використовуЇ вс≥ мотивац≥йн≥ модел≥. ожна з цих мотивац≥й несе певне пол≥тичне навантаженн¤ ≥ маЇ своњ меж≥. –озвиток демократ≥њ, що впливаЇ на х≥д цив≥л≥зац≥йного процесу, вимагаЇ обмеженн¤ фактору примусу та розширенн¤ сфери використанн¤ мотив≥в переконаност≥ та ≥нтересу в систем≥ мотивац≥њ людськоњ д≥¤льност≥.

‘ункц≥Їю процесу ≥нтер≥оризац≥њ Ї вихованн¤ певного типу громад¤нина, що базуЇтьс¤ на формуванн≥ системи особист≥сноњ мотивац≥њ пол≥тичноњ повед≥нки. ѕеретворенн¤ засвоЇного особою пол≥тичного досв≥ду в пол≥тичну д≥йсн≥сть, тобто процес екстер≥оризац≥њ також маЇ своњ функц≥њ. —еред них варто назвати наступн≥:

- узгодженн¤ пол≥тичноњ повед≥нки особи з вимогами пол≥тичноњ системи, дос¤гненн¤ сусп≥льного ≥ нац≥онального консенсусу;

- функц≥¤ ц≥нн≥сноњ ор≥Їнтац≥њ передбачаЇ формуванн¤ в особи позитивного ставленн¤ до основних принцип≥в пол≥тичноњ сп≥льноти, таких ¤к свобода, справедлив≥сть, р≥вн≥сть, захищен≥сть особистих прав ≥ свобод;

- прагматична, ≥нструментальна функц≥¤ повТ¤зана з практичними потребами особи, участю у пол≥тичному житт≥, можлив≥стю використовувати своњ права ≥ виконувати обовТ¤зки, вм≥нн¤м ор≥Їнтуватис¤ у складних сусп≥льно-пол≥тичних реал≥¤х, застосовувати р≥зн≥ типи ≥ форми пол≥тичноњ активност≥.

’оча кожне сусп≥льство намагаЇтьс¤ зробити процес залученн¤ до пол≥тики Умало пом≥тнимФ дл¤ самоњ особи, однак, пол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ Ї до певноњ м≥ри керованим процесом. ўе јр≥стотель писав, що справжн≥м м≥рилом пол≥тичноњ системи Ї той тип громад¤нина, ¤кого вона виховуЇ. ќтже, держава зац≥кавлена у формуванн≥ певного типу громад¤нина, ¤кий найб≥льш адекватно в≥дпов≥датиме запитам та вимогам пол≥тичноњ системи. —учасн≥ пол≥тологи довод¤ть, що ≥ндив≥дуальн≥ ц≥нност≥ людини завжди сп≥вв≥днос¤тьс¤ з моделлю У≥деального громад¤нинаФ, ¤ка ≥снуЇ в масов≥й св≥домост≥ кожноњ конкретноњ держави. ¬ р≥зних типах сусп≥льств це пон¤тт¤ набуваЇ неоднакового зм≥сту. ¬ умовах пануванн¤ тотал≥тарного пол≥тичного режиму превалював тип Убездумного ентуз≥астаФ, ¤кий активно п≥дтримуЇ вс≥ д≥њ ≥ р≥шенн¤ пол≥тичноњ влади, не задумуючись над њх зм≥стом та результатами (тип ѕавлика ћорозова). «овс≥м ≥нший тип У≥деального громад¤нинаФ дом≥нуЇ в крањнах сучасноњ демократ≥њ. ÷е в≥льна, в≥дпов≥дальна ≥ досить пол≥тично активна людина, ¤ка серйозно ≥ в≥дпов≥дально ставитьс¤ до своњх громад¤нських обовТ¤зк≥в, вм≥ло використовуЇ своњ права, дотримуЇтьс¤ закон≥в, регул¤рно бере участь у голосуванн≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д стародавн≥х грек≥в, ¤к≥ повТ¤зували громад¤нство перш за все з в≥дпов≥дальною участю у сусп≥льних справах (кожен, за вин¤тком ж≥нок ≥ раб≥в, м≥г брати участь у обговоренн≥ ≥ прийн¤тт≥ закон≥в), у сучасних демократ≥¤х модель У≥деального громад¤нинаФ менше акцентуЇ на активн≥й участ≥, а швидше робить наголос на готовност≥ ≥ндив≥да брати участь у пол≥тиц≥, на знанн≥ пол≥тики, вм≥нн≥ використовувати ц≥ знанн¤.

«г≥дно концепц≥њ плюрал≥зму сучасн≥ у¤вленн¤ про риси У≥деального громад¤нинаФ включають так≥ характеристики:

- вступаЇ у пол≥тику з ч≥тко усв≥домленими ≥нтересами, ¤к≥ сп≥вв≥дносить з ≥нтересами сусп≥льних груп, з ¤кими себе ≥дентиф≥куЇ;

- маЇ ч≥тко сформован≥ ≥деолог≥чн≥ ор≥Їнтац≥њ, у в≥дпов≥дност≥ до ¤ких зд≥йснюЇ св≥й виб≥р;

- навчений встановлених сусп≥льством Управил пол≥тичноњ гриФ, перш за все терпимост≥ та толерантност≥;

- готовий до активноњ† участ≥ у пол≥тиц≥.

ѕол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ Ї безперервним процесом, ¤кий не зак≥нчуЇтьс¤ з дос¤гненн¤м людиною певного в≥ку чи соц≥ального статусу. —туп≥нь пол≥тичноњ активност≥ людини, њњ пол≥тичн≥ погл¤ди та переконанн¤ можуть зм≥нюватись прот¤гом всього житт¤. ќднак можна вид≥лити наступн≥ стад≥њ пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ.

1. ƒотрудовий пер≥од загальноњ соц≥ал≥зац≥њ. Ќа цьому етап≥ головним чином на емоц≥йному р≥вн≥ формуютьс¤ основи пол≥тичноњ культури. ÷ей пер≥од здеб≥льшого зб≥гаЇтьс¤ з≥ стад≥Їю шк≥льноњ осв≥ти. ¬ цей пер≥од дитина отримуЇ пол≥тичну ≥нформац≥ю в≥д батьк≥в, вчител≥в; в њњ св≥домост≥ в≥дбуваЇтьс¤ персонал≥зац≥¤ пол≥тичних образ≥в (наприклад, образу президента чи пол≥тичного л≥дера), зТ¤вл¤ютьс¤ елементи власного пол≥тичного досв≥ду, формуЇтьс¤ ставленн¤ до влади.

2. јктивна стад≥¤ розпочинаЇтьс¤ ще в дотрудовий пер≥од, коли людина залучаЇтьс¤ до участ≥ у д≥¤льност≥ громадських орган≥зац≥й, пол≥тичних парт≥й ≥ рух≥в, локальних пол≥тичних структур. Ќа цьому етап≥ в≥дбуваЇтьс¤ розширенн¤ власного пол≥тичного досв≥ду людини. ќсоба стаЇ здатною самост≥йно висловлювати ≥ндив≥дуальн≥ пол≥тичн≥ судженн¤, формувати пол≥тичн≥ позиц≥њ, анал≥зувати пол≥тичну ситуац≥ю, в≥дстоювати пол≥тичн≥ ≥деали, протисто¤ти тиску колективноњ думки. Ќе обовТ¤зково активна стад≥¤ пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ маЇ сп≥впадати з трудовим пер≥одом у житт≥ людини. ¬она може розпочатись на дотрудовому етап≥, а ≥нколи п≥к активност≥ людини припадаЇ на пенс≥йний в≥к. —аме в цей пер≥од людина, вже дос¤гнувши певного соц≥ального статусу та маючи достатньо в≥льного часу, часто включаЇтьс¤ у пол≥тичне житт¤, беручи активну участь у вир≥шенн≥ громадських та сусп≥льно-пол≥тичних проблем. ≤ навпаки, молод≥ люди, ¤к≥ розпочинають свою профес≥йну карТЇру, можуть в≥дмовитись в≥д участ≥ у пол≥тиц≥ через бо¤знь втратити престижну роботу. «рештою, внасл≥док негативного ставленн¤ до пол≥тики, людина може н≥коли не дос¤гнути активноњ стад≥њ, залишаючись прот¤гом усього житт¤ пасивною.

3. ѕасивна стад≥¤ пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ передбачаЇ послабленн¤ цього процесу внасл≥док св≥домого або несв≥домого виключенн¤ ≥з системи пол≥тичних в≥дносин. —в≥домий в≥дх≥д в≥д пол≥тики може бути викликаний небажанн¤м людини брати участь у пол≥тиц≥. Ќесв≥доме вилученн¤ часто викликане в≥ковими особливост¤ми (наприклад, похилий в≥к) чи станом здоровТ¤, коли людина вже не може брати участ≥ у пол≥тичн≥й д≥¤льност≥ (див. схему є 4.1.).

”мовою усп≥шноњ соц≥ал≥зац≥њ Ї зм≥на повед≥нки особи в≥дпов≥дно до потреб сусп≥льства ≥ бажанн¤ самого ≥ндив≥да. ћодиф≥кац≥¤ повед≥нки особи зд≥йснюЇтьс¤ п≥д впливом р≥зних чинник≥в, ≥ндив≥дуальних чи колективних субТЇкт≥в, ¤ких називають Уагентами пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њФ. ƒо них в≥дноситьс¤ с≥мТ¤, система осв≥ти, закони, референтн≥ групи, пол≥тичн≥ л≥дери, засоби масовоњ ≥нформац≥њ ≥ т.п. Ќа р≥зних етапах пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ зазначен≥ агенти справл¤ють неоднаковий вплив на особист≥сть. Ѕезумовно, с≥мТ¤ Ї первинним ≥нститутом, в ¤кому розпочинаЇтьс¤ процес пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ ≥ндив≥да, ¤кий проходить в дек≥лькох напр¤мках. ÷е вплив батьк≥в на д≥тей, д≥тей на батьк≥в та соц≥ал≥зуюча взаЇмод≥¤ дорослих член≥в родини. ѕол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ не Ї основним завданн¤м с≥мТњ. «деб≥льшого у родинному кол≥ не вивчають пол≥тичн≥ доктрини, програмн≥ документи пол≥тичних парт≥й, не анал≥зують пол≥тичн≥ ≥деолог≥њ, х≥д пол≥тичного процесу чи д≥¤льн≥сть окремих пол≥тичних л≥дер≥в. ѕол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ мимовол≥, на п≥дсв≥домому р≥вн≥ у процес≥ зд≥йсненн¤ с≥мТЇю ≥нших виховних функц≥й. Ѕатьки, демонструючи своЇ ставленн¤ до сусп≥льно-пол≥тичних под≥й, формують пол≥тичн≥ переконанн¤ д≥тей. ¬ласне с≥мТ¤ виступаЇ тим ф≥льтром, ¤кий в≥дбираЇ та дозуЇ сусп≥льн≥ впливи на ще не сформованого (у громад¤нському план≥) ≥ндив≥да. ќсновним завданн¤м соц≥ал≥зац≥њ на цьому етап≥ Ї прищепленн¤ дитин≥ базових загальнолюдських ц≥нностей, ¤к≥ п≥зн≥ше стануть ор≥Їнтирами у вибор≥ громад¤нськоњ та пол≥тичноњ позиц≥њ особистост≥.

Ќа наступному етап≥ соц≥ал≥зац≥њ молодоњ людини важливу роль в≥д≥грають так≥ УагентиФ, впливу, ¤к школа та групи однол≥тк≥в. Ќа перший погл¤д видаЇтьс¤, що уроки з пол≥тичних знань, наповненн¤ навчальних дисципл≥н ≥де¤ми патр≥отизму та громад¤нства мали б стати основними чинниками пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ школ¤р≥в. ќднак, досв≥д колишнього —–—– та досл≥дженн¤ зах≥дних науковц≥в св≥дчать, що пр¤ма пропаганда не Ї д≥Ївою. ÷≥нност≥, на ¤к≥ ор≥Їнтують д≥тей з одного боку с≥мТ¤, а з ≥ншого, одержавлен≥ сусп≥льн≥ ≥нституц≥њ, дит¤ч≥ пол≥тизован≥ орган≥зац≥њ (жовтен¤та, п≥онери, комсомольц≥) часто вступають в суперечн≥сть, що може викликати дезор≥Їнтац≥ю, УроздвоЇнн¤Ф особистост≥, стати причиною њњ в≥дходу в≥д громадського житт¤. ¬пливовим фактором соц≥ал≥зац≥њ пер≥оду шк≥льноњ осв≥ти можуть бути ставленн¤ вчител≥в до демократ≥њ, зм≥стовний характер п≥дручник≥в з украњнськоњ ≥стор≥њ та культури, шк≥льн≥ ритуали, пол≥тичн≥ учн≥вськ≥ клуби, участь в учн≥вському самовр¤дуванн≥.

—уттЇво зм≥нити або зм≥цнити пол≥тичну позиц≥ю, отриману дитиною в с≥мТњ, можуть угрупуванн¤ однол≥тк≥в. —аме в таких групах п≥дл≥тки вперше, без нагл¤ду дорослих, прагнуть в≥дстоювати власну пол≥тичну позиц≥ю, анал≥зувати своњ пол≥тичн≥ погл¤ди.

Ќа наступних етапах к≥льк≥сть агент≥в пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ зростаЇ. ÷е засоби масовоњ ≥нформац≥њ, громадсько-пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ, профес≥йн≥ групи, рел≥г≥йн≥ громади, етн≥чн≥ групи, ¤к≥ називаютьс¤ референтними групами.

ѕ≥д впливом референтних груп в особистост≥ формуЇтьс¤ власна пол≥тична позиц≥¤, що даЇ њй можлив≥сть оц≥нювати та в≥дбирати впливи р≥зних агент≥в пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ. ѕри тому, чим активн≥ша громад¤нська позиц≥¤ ≥ндив≥да, тим ширшим Ї спектр пол≥тичноњ участ≥ людини, ≥ вона сама може виступати ¤к творець пол≥тичних ц≥нностей та агент соц≥ал≥зац≥њ щодо ≥нших ос≥б (див. схему є1).

Ќа переб≥г та зм≥ст пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ особи впливаЇ ≥ приналежн≥сть до певних соц≥альних груп, р≥вень њњ загальноњ† осв≥ти та культури, псих≥чн≥ особливост≥ ≥ндив≥да. ¬плив цих чинник≥в опосередковуЇтьс¤ ≥ регулюЇтьс¤ р≥внем розвитку сусп≥льства та типом пол≥тичного режиму, зокрема, можливим у ньому р≥внем автономност≥ особистост≥, що призводить до р≥зних тип≥в соц≥ал≥зац≥њ, серед ¤ких:

гармон≥йний тип Ц передбачаЇ на¤вн≥сть однор≥дного культурного середовища, зр≥лих демократичних традиц≥й, розвиненого громад¤нського сусп≥льства, ¤к≥ забезпечують д≥алог м≥ж ≥ндив≥дом ≥ пол≥тичною владою на основ≥ њх сп≥льних ≥деал≥в, норм та ц≥нностей, притаманних даному сусп≥льству. “акий тип соц≥ал≥зац≥њ характерний дл¤ британсько-американськоњ культури;

плюрал≥стичний тип, дл¤ ¤кого характерний опосередкований тип взаЇмод≥њ особистост≥ з пол≥тичною владою, на¤вн≥сть значноњ к≥лькост≥ р≥зноман≥тних субкультур, в рамках ¤ких, на основ≥ ≥деал≥в ≥ ц≥нностей свого етносу зд≥йснюЇтьс¤ початкова соц≥ал≥зац≥¤ ≥ндив≥да. ƒинам≥чна р≥вновага ≥ндив≥дуальноњ свободи, конституц≥йне обмеженн¤ влади та високий ступ≥нь розвитку громад¤нського сусп≥льства створюють грунт дл¤ консол≥дованоњ демократ≥њ. “акий тип соц≥ал≥зац≥њ притаманний дл¤ крањн «ах≥дноњ ™вропи;

конфл≥ктний тип, у ¤кому спостер≥гаЇтьс¤ культурна неоднор≥дн≥сть, викликана високим ступенем зм≥шаност≥ сусп≥льства, прихильн≥стю ≥ндив≥да до ц≥нностей роду, племен≥, клану, касти, що в свою чергу утруднюЇ дос¤гненн¤ згоди м≥ж владою ≥ нос≥¤ми р≥зноман≥тних ц≥нностей. ультурна неоднор≥дн≥сть виступаЇ основою ≥снуванн¤ високого ступен¤ пол≥тичного насилл¤. «асвоЇнн¤ традиц≥й проходить у пост≥йн≥й боротьб≥ з нос≥¤ми р≥зних субкультур. “акий тип соц≥ал≥зац≥њ характерний дл¤ крањн јз≥њ та јфрики;

гегемон≥стський тип передбачаЇ входженн¤ людини у пол≥тику через насадженн¤ виключно ц≥нностей певноњ пол≥тичноњ ≥деолог≥њ, класу, певноњ рел≥г≥њ (зокрема, ≤слам). ’арактерний дл¤ закритих пол≥тичних систем тотал≥тарного типу (комун≥стичн≥ крањни), ¤к≥ не визнають ц≥нностей ≥нших систем (див. схему є 4.2.).

ѕол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ виконуЇ наступн≥ функц≥њ:

-†††††††††† п≥дтримка ц≥л≥сност≥ ≥ впор¤дкованост≥ пол≥тичного процесу шл¤хом виконанн¤ громад¤нами певних ролей (виборець, пол≥тичний л≥дер та ≥н.);

-†††††††††† консервац≥¤ пол≥тичного устрою держави через збереженн¤ ≥ передачу пол≥тичного досв≥ду молодому покол≥нню, прищепленн¤ молодим громад¤нам навичок самост≥йного пошуку нових метод≥в вир≥шенн¤ пол≥тичних завдань, формуванн¤ нових елемент≥в пол≥тичноњ культури, що в свою чергу забезпечуЇ прогрес сусп≥льства (див. схему є1).

4.2. ѕол≥тична участь ¤к насл≥док пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ.

–езультатом процесу пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ Ї готовн≥сть людини до участ≥ в пол≥тичному житт≥ сусп≥льства, що ви¤вл¤Їтьс¤ в певному р≥вн≥ њњ пол≥тичноњ моб≥л≥зованост≥. ÷¤ готовн≥сть включаЇ в себе наступн≥ елементи:

- знанн¤, достатн≥ дл¤ св≥домого включенн¤ у пол≥тичний процес, ¤к≥ передбачають у¤вленн¤ про принципи функц≥онуванн¤ пол≥тичноњ системи та насл≥дки участ≥ ≥ндив≥да у пол≥тиц≥;

- визнанн¤ фундаментальних ц≥нностей сусп≥льства на р≥вн≥ п≥знавального, емоц≥йного та вольового аспект≥в;

- пол≥тичн≥ навички, ¤к≥ спри¤ють переходу до пол≥тичноњ д≥¤льност≥.

Ќа¤вн≥сть чи в≥дсутн≥сть цих трьох компонент≥в у внутр≥шн≥й структур≥ особистост≥ спричин¤Ї той чи ≥нший тип пол≥тичноњ повед≥нки особи. ¬перше таке важливе ¤вище ¤к пол≥тична повед≥нка особи в пол≥тичному житт≥ сусп≥льства було розгл¤нуте вченими б≥гейв≥ористами. Ќа њх думку обТЇктом досл≥джень пол≥толог≥њ мають бути д≥њ людей, спр¤мован≥ на дос¤гненн¤ њхн≥х пол≥тичних ц≥лей.

ѕол≥тична повед≥нка Ц та чи ≥нша форма практичноњ взаЇмод≥њ соц≥ального субТЇкта з пол≥тичним† середовищем, через ¤к≥ в≥н виражаЇ своЇ ставленн¤ до пол≥тичноњ або вс≥Їњ сусп≥льноњ системи й ≥нших соц≥альних обТЇкт≥в. ћоже бути активною або пасивною, виражатись у пол≥тичн≥й за≥нтересованост≥ та участ≥, або, навпаки, в пол≥тичн≥й байдужост≥ та неучаст≥. ѕол≥тична повед≥нка Ц це будь-¤ка форма реакц≥њ людини на ≥мпульси, що йдуть в≥д пол≥тичноњ системи, ¤ка може про¤вл¤тись у двох видах: в≥дкритий Ц участь у пол≥тичному житт≥ (пол≥тична д≥¤льн≥сть) ≥ закритий Ц пол≥тична неучасть (безд≥¤льн≥сть) (див. схему є 4.3.).

–озгл¤немо б≥льш детально феномен пол≥тичноњ участ≥. –оль стимулу, ¤кий спонукаЇ людину до пол≥тичноњ д≥¤льност≥ виконують ≥нтереси людей.

ѕ≥д ≥нтересом розум≥ють спр¤мован≥сть людини чи групи людей на певний обТЇкт або певну д≥¤льн≥сть .”св≥домленн¤ людьми своњх потреб та можливих шл¤х≥в њх задоволенн¤ призводить до формуванн¤ ≥нтересу, ¤кий спонукаЇ субТЇкт до сусп≥льноњ д≥¤льност≥.

«а обТЇктом, на ¤кий спр¤мована д≥¤льн≥сть субТЇкта, сусп≥льн≥ ≥нтереси под≥л¤ютьс¤ на економ≥чн≥, пол≥тичн≥, соц≥альн≥, духовн≥. ¬ласне пол≥тичн≥ ≥нтереси виступають стимулом до пол≥тичноњ д≥¤льност≥ ≥ндив≥да. ” процес≥ реал≥зац≥њ пол≥тичного ≥нтересу особист≥сть самоутверджуЇтьс¤ та демонструЇ своЇ ставленн¤ до пол≥тичноњ влади. ќск≥льки пол≥тика виступаЇ засобом регулюванн¤ сусп≥льного житт¤, то в процес≥ пол≥тичноњ д≥¤льност≥ задовольн¤ютьс¤ ≥ ≥нш≥ види ≥нтерес≥в та потреб: економ≥чн≥, культурн≥, духовн≥, рел≥г≥йн≥. ≤нтерес ≥ндив≥да до пол≥тики можуть викликати будь-¤к≥ незадоволен≥ потреби, ¤кщо њх вир≥шенн¤ залежить в≥д д≥й та р≥шень влади(шк≥льна реформа, р≥вень податк≥в та ≥н.), при цьому ц≥ проблеми можуть набувати пол≥тичного характеру, що в свою чергу значно посилюЇ ступ≥нь пол≥тичноњ активност≥ людей.

ўо ж виступаЇ спонукою до пол≥тичноњ д≥¤льност≥ людини? ” тотал≥тарн≥й держав≥(колишн≥й —–—–) таке питанн¤ взагал≥ не п≥дн≥малось. ¬важалось, що пол≥тика держави сама собою повинна викликати ≥нтерес у кожноњ людини, ¤кий мав про¤вл¤тис¤ у активн≥й п≥дтримц≥ д≥й влади. ќднак, мотиви пол≥тичноњ участ≥ не звод¤тьс¤ до виконанн¤ громад¤нами онституц≥њ чи бездумного ентуз≥азму.

—оц≥олог≥чн≥ досл≥дженн¤ демонструють, що в першу чергу через участь у пол≥тиц≥ людина задовольн¤Ї одну з≥ своњх базових потреб Ц потребу у сп≥лкуванн≥. —п≥лкуванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ на р≥зних р≥вн¤х Ц у с≥мТњ, в товариств≥, в трудовому колектив≥. јле пол≥тика надаЇ змогу людин≥ сп≥лкуватись з великими групами людей, сп≥вставл¤ти своњ ≥нтереси з ≥нтересами групи, впливати на повед≥нку член≥в групи. ¬ такому сп≥лкуванн≥ формуЇтьс¤ громад¤нська ≥дентичн≥сть людини Ц усв≥домленн¤ себе ¤к члена даного сусп≥льства.

≤нколи пол≥тиком стаЇ людина, ¤ка не зум≥ла реал≥зувати себе у с≥мТњ, профес≥йн≥й карТЇр≥. ” такому випадку пол≥тична участь стаЇ засобом компенсац≥њ особистих, профес≥йних або творчих невдач.

ўе одна потреба, ¤ка схил¤Ї людей до активност≥ у пол≥тиц≥ Ц це потреба особистого контролю над переб≥гом пол≥тичних под≥й. ќбТЇктом контролю в даному випадку виступають пол≥тичн≥ ≥нституц≥њ, њх д≥¤льн≥сть та повед≥нка окремих людей ≥ груп у вир≥шальних сусп≥льно-пол≥тичних ситуац≥¤х. ¬чен≥ зазначають, що ¤кщо в процес≥ участ≥ у пол≥тиц≥ не задовольн¤Їтьс¤ потреба у контрол≥, то це призводить або до в≥дчуженн¤ людини в≥д пол≥тики, або њњ участ≥ в пол≥тичних групах екстрем≥стського спр¤муванн¤, ¤к≥ схильн≥ до насильства.

ѕол≥тична участь Ц це форма активноњ повед≥нки громад¤н у сфер≥ пол≥тики, д≥њ перес≥чних громад¤н, ¤к≥ намагаютьс¤ впливати на прийн¤тт¤ владою пол≥тичних р≥шень або на виб≥р пол≥тичних л≥дер≥в.

ѕол≥тична участь може бути б≥льш активною ≥ св≥домою, або б≥льш пасивною(наприклад виконанн¤ чийогось наказу).јле в обох випадках в≥дбуваЇтьс¤ втручанн¤ громад¤н у сферу пол≥тичних в≥дносин. ∆одна сучасна пол≥тична система не обходитьс¤ без такого втручанн¤.

ѕол≥тична участь може бути орган≥зована або неорган≥зована, еп≥зодична або пост≥йна, пр¤ма або опосередкована, санкц≥онована (лег≥тимна), або несанкц≥онована (нелег≥тимна).« огл¤ду на специф≥ку розвитку демократичних форм пол≥тичного житт¤, особливоњ уваги заслуговуЇ розгл¤д таких форм пол≥тичноњ участ≥ ¤к пр¤ма ≥ опосередкована.

ѕр¤ма пол≥тична участь спостер≥гаЇтьс¤ у межах невеликих пол≥тичних сп≥льнот ≥ передбачаЇ прийн¤тт¤ р≥шенн¤ б≥льш≥стю голос≥в на всенародних зборах. Ќа загальнонац≥ональному р≥вн≥ формою пр¤моњ участ≥ виступають референдум та плеб≥сцит.

–еферендум (в≥д лат. referendum) означаЇ Уте, про що треба спов≥ститиФ. Ћ≥дером у проведенн≥† референдум≥в Ї Ўвейцар≥¤ (з 1945 по 1980рр. було проведено 169 референдум≥в).¬ умовах сучасного пол≥тичного розвитку референдум Ц це безпосереднЇ зверненн¤ до виборц≥в дл¤ остаточного вир≥шенн¤ певного питанн¤. ѕрикладом такого референдуму може слугувати всеукрањнський референдум 1 грудн¤ 1991року на ¤кому 90,92 в≥дсотки голосуючих дали ствердну в≥дпов≥дь на питанн¤: У„и п≥дтверджуЇте ¬и јкт проголошенн¤ незалежност≥ ”крањни?Ф ÷е була р≥шуча перемога демократичних сил, вс≥х украњнц≥в на довгому ≥† тернистому шл¤ху до своЇњ держави. –еферендум може мати ≥ локальний характер, ¤кщо на нього виноситьс¤ питанн¤, що маЇ значенн¤ дл¤ людей, ¤к≥ проживають в певному рег≥он≥.

≤ншою формою пр¤моњ участ≥ громад¤н у пол≥тиц≥ Ї плеб≥сцит Ц опитуванн¤ населенн¤ через голосуванн¤ про приналежн≥сть територ≥њ на ¤к≥й воно проживаЇ, т≥й чи ≥нш≥й держав≥. ѕ≥д час референдуму або плеб≥сциту остаточне р≥шенн¤ з винесеного на голосуванн¤ питанн¤ приймають сам≥ виборц≥.

Ќайб≥льш розповсюдженою та виправданою в сучасних умовах сусп≥льно-пол≥тичного розвитку Ї опосередкована участь, ¤ка зд≥йснюЇтьс¤ у форм≥ представництва. ¬ ход≥ вибор≥в, шл¤хом голосуванн¤ виборц≥ обирають представник≥в† владних структур, ¤к≥ безпосередньо реал≥зовуватимуть пол≥тичн≥ курси та прийматимуть закони. ƒелегуючи захист своњх ≥нтерес≥в представникам, люди в≥дчувають свою причетн≥сть до пол≥тики, прийн¤тт¤ пол≥тичних р≥шень. ќднак, ц¤ форма участ≥ маЇ суттЇв≥ недол≥ки. ¬она допускаЇ можлив≥сть викривленн¤ вол≥ мас, захист представниками влади власних ≥нтерес≥в (¤к≥ не завжди зб≥гаютьс¤ з ≥нтересами виборц≥в) та втрати контролю над своњми представниками.

—еред пол≥толог≥в дедал≥ б≥льшоњ попул¤рност≥ набуваЇ ≥де¤ сполученн¤ пр¤моњ та представницькоњ форм участ≥ громад¤н у пол≥тиц≥. “ак,† на м≥сцевому р≥вн≥ б≥льш ефективними Ї ≥нститути пр¤моњ демократ≥њ, а ≥нститути представницькоњ демократ≥њ у поЇднанн≥ ≥з формами пр¤моњ участ≥ громад¤н б≥льш доц≥льно використовувати на загальнонац≥ональному р≥вн≥.

—кладним† соц≥ально - психолог≥чним феноменом Ї закрита пол≥тична повед≥нка, що про¤вл¤Їтьс¤ у форм≥ пол≥тичноњ неучаст≥ (безд≥¤льност≥). ћотиви в≥дмови громад¤нина в≥д пол≥тичноњ участ≥ можуть бути викликан≥ р≥зними чинниками, структурними компонентами ¤ких Ї :

1. вилучен≥сть ≥з пол≥тичних в≥дносин, спричинена низьким р≥внем розвитку даноњ особи;

2. неучасть у пол≥тиц≥ ¤к результат заорган≥зованост≥ пол≥тичноњ системи, низькоњ ефективност≥ механ≥зм≥в† зворотного† звТ¤зку м≥ж системою ≥ громад¤нським сусп≥льством, розчаруванн¤ у д≥¤льност≥ пол≥тичних ≥нститут≥в, байдужост≥ до њх функц≥онуванн¤;

3. пол≥тична апат≥¤ ¤к форма несприйн¤тт¤† пол≥тичноњ системи, ¤ка виникаЇ внасл≥док чужоземного завоюванн¤ (окупац≥њ), перемоги контрреволюц≥њ, кривавого придушенн¤ масових соц≥альних ≥ пол≥тичних рух≥в;

4. пол≥тичний бойкот ¤к вираз активного† несприйн¤тт¤† даноњ пол≥тичноњ системи та њњ ≥нститут≥в;

5. пол≥тичний нейтрал≥тет ¤к вираз задоволеност≥ станом справ в умовах стаб≥льного розвитку системи (див.† схему є 4.3.).

“аким чином пол≥тична участь ≥ пол≥тична† неучасть Ц це дв≥ р≥зн≥ форми пол≥тичноњ повед≥нки ≥ндив≥да (в≥дпов≥дно в≥дкрита ≥ закрита), два способи практичноњ взаЇмод≥њ соц≥ального субТЇкта з пол≥тичним середовищем, через ¤к≥ особа висловлюЇ своЇ ставленн¤ до пол≥тичноњ ≥ сусп≥льноњ системи та ≥нших соц≥альних субТЇкт≥в.

ќтже, результатом процесу пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ, що маЇ певн≥ етапи, фактори, модел≥ та типи, Ї готовн≥сть особи до участ≥ у пол≥тичн≥й д≥¤льност≥, залученн¤ њњ до пол≥тичного процесу, ¤кий проходить в рамках соц≥ально-пол≥тичноњ системи.

—хема є4.1

—хема є4.2

—хема є4.3

†

—ловник найб≥льш уживаних терм≥н≥в

јгенти пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ Ц структури ≥ середовище, п≥д впливом ¤ких ≥ндив≥д набуваЇ соц≥альних властивостей, необх≥дних йому дл¤ адекватноњ повед≥нки в певному пол≥тично орган≥зованому сусп≥льств≥.

Ѕезд≥¤льн≥сть пол≥тична Ц виключн≥сть особи з ус≥х форм пол≥тичноњ активност≥ внасл≥док р≥зних причин.

√ромад¤нин ≥деальний Ц модель пол≥тично соц≥ал≥зованого ≥ндив≥да, над≥леного певними громад¤нськими чеснотами: зац≥кавленого станом сусп≥льних справ, по≥нформованого про них, готового до захисту своњх прав та ≥нтерес≥в, до виконанн¤ передбачених законом громад¤нських обовТ¤зк≥в, до участ≥ в пол≥тиц≥ ≥ сусп≥льному житт≥.

ƒ≥¤льн≥сть пол≥тична Ц специф≥чна форма активного ставленн¤† людей до свого сусп≥льного середовища, намаганн¤ його ц≥леспр¤мовано регулювати й зм≥нювати за допомогою фактора влади.

ѕлеб≥сцит Ц а) опитуванн¤ населенн¤ про приналежн≥сть територ≥њ, на ¤к≥й воно проживаЇ, т≥й чи ≥нш≥й держав≥;† б) дорадче опитуванн¤ населенн¤ з питань загальносусп≥льноњ ваги.

ѕовед≥нка пол≥тична Ц та чи ≥нша форма практичноњ взаЇмод≥њ соц≥ального субТЇкта з пол≥тичним середовищем, через ¤кий в≥н виражаЇ своЇ ставленн¤ до пол≥тичноњ або вс≥Їњ сусп≥льноњ системи й ≥нших соц≥альних обТЇкт≥в. ћоже бути активною або пасивною, виражатись у пол≥тичн≥й за≥нтересованост≥ та участ≥(в≥дкрита пол≥тична повед≥нка), або, навпаки, в пол≥тичн≥й байдужост≥ та неучаст≥(закрита пол≥тична повед≥нка, безд≥¤льн≥сть).

–еферендум Ц всенародне голосуванн¤ з важливих питань† державного† ≥ сусп≥льного житт¤, ¤к правило, заради остаточного њх вир≥шенн¤.

—оц≥ал≥зац≥¤ Ц процес, завд¤ки ¤кому люди навчаютьс¤ думати ≥ вести себе соц≥ально-припустимим чином.

—оц≥ал≥зац≥¤ пол≥тична Ц форма взаЇмод≥њ пол≥тично орган≥зованоњ сп≥льноти та ≥ндив≥да, внасл≥док ¤коњ† людина засвоюЇ притаманн≥ даному сусп≥льству пол≥тичн≥ ц≥нност≥, переконанн¤, модел≥ повед≥нки.

”часть пол≥тична Ц а) форма активноњ повед≥нки громад¤н у сфер≥ пол≥тики; б) д≥њ перес≥чних громад¤н, ¤к≥ намагаютьс¤ впливати на прийн¤тт¤ владою пол≥тичних р≥шень або на виб≥р пол≥тичних† л≥дер≥в.

ѕитанн¤ дл¤ самоконтролю

1 ўо таке пол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ особи? Ќазв≥ть основн≥ њњ етапи.

2 як≥ агенти пол≥тичноњ соц≥ал≥з≥ц≥њ Ї дом≥нуючими на р≥зних њњ етапах?

3 як≥ ¬и знаЇте типи пол≥тичноњ соц≥ал≥зац≥њ? Ќазв≥ть њх основн≥ ознаки.

4 як≥ риси, набут≥ в ход≥ соц≥ал≥зац≥њ, притаманн≥ громад¤нину

а) в демократичному сусп≥льств≥;

б) в недемократичному сусп≥льств≥?

5 ўо таке пол≥тична повед≥нка особи? як≥ типи пол≥тичноњ повед≥нки ¬и знаЇте?

6 „им може бути викликаний УзакритийФ тип пол≥тичноњ повед≥нки (пол≥тична безд≥¤льн≥сть)?

7 Ќазв≥ть р≥вн≥ Ув≥дкритогоФ типу пол≥тичноњ повед≥нки (пол≥тичноњ участ≥).

8 ’то такий пол≥тичний л≥дер? як≥ типи пол≥тичного л≥дера ¬ам в≥дом≥?

9 Ќазв≥ть та охарактеризуйте функц≥њ пол≥тичного л≥дера.

10 як≥ ¬и знаЇте системи в≥дбору пол≥тичних л≥дер≥в?

11 яка з систем добору пол≥тичних л≥дер≥в найчаст≥ше застосовуЇтьс¤

а) в демократичному сусп≥льств≥;

б) в недемократичному сусп≥льств≥?

Ћ≥тература

1. Ѕ≥лей ќ. ћашина спрощенн¤ / —оц≥альна у¤ва ≥ пол≥тична повед≥нка у пострад¤нськ≥й ”крањн≥ // ѕол≥тична думка. Ц 2000.-є2.

2. √оловаха ™., ѕухл¤к ¬., ѕол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ в посткомун≥стичн≥й ”крањн≥ // ѕол≥тична думка. Ц 1994.-є2.

3. анетти Ё. ¬ласть и личность // —оцис. Ц 1986. - є4.

4. Ћазоренко ќ.¬., Ћазоренко ќ.ќ. †“еор≥¤ пол≥толог≥њ. ƒл¤ тих хто прагне усп≥ху. Ц ., 1996.

5. ћакеЇв —. —учасна ”крањна: громад¤нська св≥дом≥сть ≥ пол≥тична участь населенн¤ // ѕол≥тична думка. Ц 2000.- є2.

6. ѕолохало ¬ —ередн≥й украњнець Ц соц≥альна основа негромад¤нського сусп≥льства // ѕол≥тична думка. Ц 1999. - є4.

7. ѕойченко ј. ѕсихолог≥¤ пол≥тики // ¬≥че. Ц 1993. - є 11.

8. Ўестопал Ё. Ћичность и политика. ритический очерк современных западных концепций политической социализации. Ц ћ., 1988.

9. ѕетрунько ќ. ћотиви в≥дчуженн¤ сучасноњ молод≥ ”крањни в≥д активноњ пол≥тичноњ д≥¤льност≥ // ѕедагог≥ка ≥ психолог≥¤. Ц 1996.- є1.

10. яременко ќ., ћ≥щенко. ѕол≥тичн≥ уподобанн¤ украњнц≥в ¤к чинник впливу на пол≥тичн≥ процеси// ѕол≥тична думка. Ц 2000. - є1.

11. ™хало ¬. —оц≥одраматична концепц≥¤ соц≥ал≥зац≥њ особистост≥ // —оц≥олог≥¤: теор≥њ, методи, маркетинг. Ц 1999. - є2.