7. ƒержава та громад¤нське сусп≥льство

7.1. ƒержава ¤к пол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства: сутн≥сть, походженн¤ та функц≥њ.

7.2. ‘орми держави.

7.3. ѕравова держава ≥ громад¤нське сусп≥льство.

7.4. ƒержава ¤к пол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства: сутн≥сть, походженн¤ та функц≥њ.

ѕроголошенн¤ 24 серпн¤ 1991 р. незалежност≥ ”крањни актуал≥зувало необх≥дн≥сть вивченн¤ проблем, повТ¤заних з державою ¤к пол≥тичною формою орган≥зац≥њ сусп≥льства.

¬ивченн¤ держави передбачаЇ, перед ус≥м, зТ¤суванн¤ притаманних њй ознак, функц≥й, прерогатив, структури, форм. Ќе менш важливим Ї ознайомленн¤ з теор≥¤ми походженн¤ держави, концепц≥¤ми сучасноњ держави, ознаками правовоњ держави та механ≥змами њњ сп≥вв≥дношенн¤ з громадським сусп≥льством.

Ќа сьогодн≥ у св≥т≥ ≥снуЇ близько 200 держав, ¤к≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ одна в≥д одноњ своЇю ≥стор≥Їю, р≥внем соц≥ально-економ≥чного та культурного розвитку, соц≥ально-пол≥тичною орган≥зац≥Їю, величиною територ≥њ, чисельним та ¤к≥сним складом населенн¤, ступенем впливу на м≥жнародн≥й арен≥. ќднак, кожна з цих держав Ї найголовн≥шим системоутворюючим елементом пол≥тичноњ системи, њњ ¤дром, що включаЇ в себе сукупн≥сть безпосередн≥х субТЇкт≥в пол≥тики.

ƒосл≥дники р≥зних епох демонстрували сталий ≥нтерес до природи держави, при чому погл¤ди на державу зм≥нювались ≥сторично. ¬ крањнах —тародавнього —ходу держава розгл¤далась ¤к щось св¤те, що виникаЇ внасл≥док Ѕожоњ вол≥, а тому потребуЇ беззаперечного п≥дкоренн¤. ƒо початку ’’ стол≥тт¤ таке розум≥нн¤ збереглось в сусп≥льствах з одноособовою (монарх≥чною) формою влади, що передавалась в спадок. ѕроте, ще у —тародавн≥й √рец≥њ р≥зн≥ ф≥лософи та ф≥лософськ≥ теч≥њ починають повТ¤зувати державу з вимогами справедливост≥ (п≥фагор≥йц≥), законност≥ (—ократ), турботи про сусп≥льне благо (ƒемокр≥т). јр≥стотель трактував державу ¤к вищу форму сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми. Ќа думку јр≥стотел¤, держава виникаЇ не лише дл¤ господарського обм≥ну ≥ протид≥њ несправедливост≥. Д¬она з'¤вл¤Їтьс¤ т≥льки тод≥, коли створюЇтьс¤ сп≥лкуванн¤ заради благого житт¤ м≥ж с≥мТ¤ми ≥ родинами, заради досконалого ≥ достатнього дл¤ себе самого житт¤Ф. ” своњй багатотомн≥й прац≥ Дѕол≥тикаФ. јр≥стотель описав 158 грецьких ≥ варварських державних устроњв. Ќайб≥льш вдалою формою держави в≥н вважав конституц≥йну пом≥рковано-демократичну республ≥ку (пол≥т≥ю), що спираЇтьс¤ на середн≥ верстви сусп≥льства, на в≥льних людей середнього статку ≥ передбачаЇ правл≥нн¤ б≥льшост≥ в ≥нтересах всього сусп≥льства.

–озвиток ≥сторичноњ думки призв≥в до по¤ви значноњ к≥лькост≥ ≥нод≥ нав≥ть протилежних думок про походженн¤, суть та основне призначенн¤ держави. ¬ середн≥ в≥ки, коли визначальну роль в житт≥ сусп≥льства в≥д≥гравала ÷ерква, пан≥вною була теолог≥чна теор≥¤, ¤ка трактувала виникненн¤ держави та державноњ влади з Ѕожоњ вол≥. «в≥дси випливаЇ св¤т≥сть, недоторканн≥сть держави, покора вс≥х п≥дданих державн≥й влад≥. ѕатр≥архальна теор≥¤ обірунтовуЇ патр≥архально-патернал≥стичну концепц≥ю держави, зг≥дно ¤коњ держава - це результат ≥сторичного розвитку с≥мТњ. ѕриродний процес розростанн¤ с≥мТњ у роди, пот≥м у племена призводить до по¤ви великих сп≥льнот, ¤кими ≥ стали держави. «а ц≥Їю теор≥Їю, спадковий монарх це нащадок плем≥нних вожд≥в, ¤к≥ ведуть св≥й родов≥д в≥д јдама.

” ’V≤≤- ’V≤≤≤ стол≥тт¤х великоњ попул¤рност≥ набуваЇ теор≥¤ сусп≥льного договору, ¤ка доводить, що держава виникаЇ на певному етап≥ ≥сторичного розвитку людства ¤к насл≥док укладанн¤ угоди м≥ж народом ≥ правителем. ƒержава тут виступаЇ ¤к орган загального примиренн¤ людей, ¤к≥ перебували у природному стан≥, коли йшла Дв≥йна вс≥х проти вс≥хФ. онцепц≥¤ сусп≥льного договору ≥снувала у двох р≥зновидах. ” першому випадку наголос на тому, що народ добров≥льно в≥ддав право керувати сусп≥льством монархов≥ ≥ тому маЇ добров≥льно п≥дкор¤тись, виправдовував абсолютизм. ≤нша концепц≥¤ наголошувала на тому, що в раз≥ невиконанн¤ правителем своњх обов'¤зк≥в, занедбаност≥ умов угоди народ маЇ право на супротив правителю.

≤снують ≥ ≥нш≥ теор≥њ походженн¤ держави. «окрема, орган≥чна трактуЇ виникненн¤ держави ¤к насл≥док природноњ диференц≥ац≥њ орган≥в Дсусп≥льного орган≥змуФ; психолог≥чна по¤снюЇ походженн¤ держави особливими властивост¤ми псих≥ки визначних ос≥б; теор≥¤ завоюванн¤ трактуЇ по¤ву держави ¤к результат завоюванн¤ та поневоленн¤ одних племен ≥ншими ≥ встановленн¤ на завойован≥й територ≥њ влади завойовника; класова теор≥¤ повТ¤зуЇ по¤ву держави з под≥лом, внасл≥док майнового розшаруванн¤ сусп≥льства на класи, з ¤ких один пануЇ, а ≥нш≥ п≥дкор¤ютьс¤. —учасна загальна теор≥¤ походженн¤ держави Ї юридичною. ¬она повТ¤зуЇ виникненн¤ держави з правами людини, розгл¤даЇ ¤к правову форму орган≥зац≥њ ≥ функц≥онуванн¤ пол≥тичноњ влади.

—ьогодн≥, коли ≥сторичний метод в пол≥тичних досл≥дженн¤х не в≥д≥граЇ важливоњ рол≥, дискус≥њ навколо проблеми виникненн¤ держави припинилис¤. Ќа думку багатьох пол≥толог≥в, держави виникали р≥зними шл¤хами ≥ на њх утворенн¤ впливали р≥зноман≥тн≥ фактори та чинники.

ѕогл¤ди вчених на природу ≥ головне призначенн¤ держави теж в≥др≥зн¤лись неоднор≥дн≥стю та суперечлив≥стю. Ќа думку “. ћора, держава Ц це змова багатих проти б≥дних (таке розум≥нн¤ держави п≥зн≥ше було притаманне марксистам та анарх≥стам); н≥мецький ф≥лософ √. √егель трактував державу ¤к вт≥ленн¤ моральноњ ≥дењ, Добраз ≥ д≥йсн≥сть –озумуФ, Дходу Ѕога в св≥т≥Ф; ≥нший н≥мецький ф≥лософ ≤. ант вважав, що призначенн¤м держави Ї забезпеченн¤ максимальноњ в≥дпов≥дност≥ державного устрою принципам права. Ќа думку . ћаркса ≥ ‘. ≈нгельса, мораль, право ≥ заснована на них держава† у класовому сусп≥льств≥ повинн≥ бути повн≥стю п≥дпор¤дкован≥ ≥нтересам пан≥вного класу. ” розум≥нн≥ √. ельзена держава Ц це Дпозитивний правопор¤док, ¤кий примусово регулюЇ сусп≥льство людейФ, зв≥дси, кожна держава вже за означенн¤м Ї правовою. ¬≥дм≥нною Ї думка украњнського вченого Ѕ. ≥ст¤к≥вського, ¤кий вважав, що на¤вн≥сть закон≥в не Ї п≥дставою дл¤ ототожненн¤ держави з правом ≥ що Дт≥льки маючи справу з уповноваженими особами, котр≥ можуть виставл¤ти правов≥ вимоги до самоњ держави, державна влада ви¤вл¤Їтьс¤ змушеною незм≥нно дотримуватись закон≥вФ. ќтже, розмањтт¤ п≥дход≥в до сутност≥ та призначенн¤ держави даЇ кардинально в≥дм≥нн≥ трактуванн¤. ¬≥д розум≥нн¤ держави ¤к апарату насильства Дчудовиська, що пожираЇ людейФ (“. √обс, ‘. Ќ≥цше, ¬. Ћен≥н) до трактуванн¤ њњ ¤к ≥нструмента зд≥йсненн¤ сол≥дарних план≥в людей, вт≥ленн¤ њх сп≥льноњ вол≥ та дос¤гненн¤ Дзагального благаФ.

« метою систематизац≥њ р≥зноман≥тних п≥дход≥в до розум≥нн¤ сут≥ держави та њњ стосунк≥в з непол≥тичною сферою сусп≥льства в пол≥толог≥њ використовуЇтьс¤ пон¤тт¤ парадигми. ѕарадигма - це концептуальна схема, модель теоретичного осмисленн¤ ¤вища та його сприйн¤тт¤ сусп≥льною св≥дом≥стю. ƒл¤ по¤сненн¤ сут≥ ≥ призначенн¤ держави в сучасн≥й пол≥толог≥њ прийн¤то використовувати три парадигми держави, ¤к≥ вид≥лив ≥спанський пол≥толог ’. арраседо.

ѕарадигма справедливоњ держави Ц традиц≥йна формула технократичних ≥ рац≥онал≥стичних концепц≥й в≥д ѕлатона до √егел¤ ≥ ћаркса на сьогодн≥ практично вт≥лена у крањнах —ходу та в державах ≥сламського св≥ту. онцепц≥¤ Дсправедливоњ державиФ декларуЇ: держава Ц це все, вона над≥лена вищою мудр≥стю, знанн¤м одв≥чних ≥ незм≥нних закон≥в, вона вт≥люЇ в соб≥ ≥ в своњй д≥¤льност≥ абсолютний пор¤док, ¤кий вона встановлюЇ остаточно, а громад¤ни повинн≥ лише безапел¤ц≥йно його виконувати. ƒержава повн≥стю п≥дпор¤дковуЇ соб≥ громад¤нське сусп≥льство, втручаЇтьс¤ ≥ регламентуЇ ус≥ сфери житт¤ сусп≥льства, поширюЇ св≥й вплив на с≥мейн≥ ≥ приватн≥ в≥дносини, на рел≥г≥ю ≥ мораль. ритикувати д≥¤льн≥сть такоњ держави заборонено. Ќе п≥дл¤гають перегл¤ду абсолютн≥ (наприклад класов≥) ≥нтереси, встановлен≥ абсолютн≥ етичн≥ меж≥, ¤к≥ не можна порушувати. “ака держава Ц це наставник, оп≥кун, а њњ пол≥тика це свого роду педагог≥ка. ƒержава вир≥шуЇ вс≥ проблеми своњх п≥дданих чи громад¤н, а останн≥, в свою чергу, завд¤чують ус≥м, чим волод≥ють, держав≥. Ќа практиц≥ така держава т¤ж≥Ї до деспотизму ≥ тотал≥таризму (колишн≥й —–—–). ѓњ в≥дносини з громад¤нами нос¤ть патернал≥стичний характер (в≥д лат. pater - батько), що призводить до того, що держава контролюЇ не лише повед≥нку людей, а ≥ њх думки, переконанн¤, ц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтац≥њ.

ѕарадигма держави пол≥тичного реал≥зму притаманна л≥беральним демократ≥¤м ≥ передбачаЇ м≥н≥мум державност≥, ¤ка Ї гарантом особистоњ свободи кожного члена сусп≥льства у њњ ДнегативномуФ трактуванн≥ (¤к Дсвободи в≥д...Ф, перш за все в≥д втручанн¤ в особисте житт¤) ≥ використовуЇ механ≥зми примусу лише у випадку крайньоњ необх≥дност≥. ћета такоњ держави Ц створенн¤, завжди тимчасовоњ, р≥вноваги м≥ж протилежними ≥нтересами р≥зних сусп≥льних груп, що спри¤Ї запоб≥ганню конфл≥кт≥в. Ќайб≥льшим пол≥тичним дос¤гненн¤м такоњ держави Ї ефективн≥ д≥њ, ¤к≥ дають бажан≥ результати, при цьому пол≥тичн≥ настанови пост≥йно модиф≥куютьс¤, а на шл¤ху дос¤гненн¤ пол≥тичних ц≥лей не ≥снуЇ жодних моральних обмежень. ” сусп≥льств≥ пануЇ прагматичне ставленн¤ до держави, ¤ке опираЇтьс¤ на тезу про етичну нейтральн≥сть влади. райн≥м ви¤вом держави пол≥тичного реал≥зму стала наприк≥нц≥ XVIII Ц в перш≥й половин≥ ’≤’ стол≥тт¤ у —Ўј концепц≥¤ Ддержави Ц н≥чного сторожаФ, ¤ка не втручаЇтьс¤ в повс¤кденн≥ справи громад¤н, а лише обер≥гаЇ њх спок≥й ≥ майно, коли вони спл¤ть.

ѕарадигма Дправовоњ державиФ передбачаЇ рац≥ональне сп≥вв≥дношенн¤ ≥ндив≥дуальноњ та громад¤нськоњ свободи з державною владою, ¤ка функц≥онуЇ зг≥дно з принципом верховенства права, опираючись на устален≥ правов≥ норми, встановлен≥ у визначеному конституц≥Їю пор¤дку, що виникаЇ на основ≥ консенсусу. ѕравова держава не лише гарантуЇ права людини, а й в≥дпов≥даЇ за р≥вном≥рний розпод≥л первинних благ. ћетою державноњ пол≥тики Ї забезпеченн¤ автоном≥њ особи шл¤хом поЇднанн¤ вимог свободи (¤к позитивноњ так ≥ негативноњ) з р≥вн≥стю (права людини в њх динам≥ц≥ та розвитку). ѕравова держава Ц це вища форма державного бутт¤, найдосконал≥ший ступ≥нь державноњ орган≥зац≥њ (див. “аблицю є1).

Ќезважаючи на на¤вн≥сть р≥зноман≥тних теор≥й держави, погл¤д≥в та п≥дход≥в до розум≥нн¤ њњ сут≥ та призначенн¤, пол≥тологи визнають п≥дставов≥ характеристики державноњ орган≥зац≥њ серед ¤ких:

- на¤вн≥сть публ≥чноњ влади, ¤ка не ототожнюЇ себе з сусп≥льством ≥ в розпор¤дженн≥ ¤коњ Ї особлива система орган≥в та установ, що профес≥йно виконують функц≥њ управл≥нн¤ (чиновництво) та захисту населенн¤ (в≥йсько, правоохоронн≥ органи тощо);

- утриманн¤ системи сусп≥льноњ влади ≥ державного апарату управл≥нн¤ за рахунок податк≥в з населенн¤;

- територ≥альна орган≥зац≥¤ населенн¤ ≥ верховенство державноњ влади над даною територ≥Їю;

- на¤вн≥сть системи правових норм, санкц≥онованих державою ≥ обовТ¤зкових дл¤ всього населенн¤;

- право представл¤ти ≥нтереси всього сусп≥льства ≥ виступати в≥д його ≥мен≥ ¤к всередин≥ крањни так ≥ на м≥жнародн≥й арен≥ (суверенн≥сть влади) (див. “аблицю є2).

—уверен≥тет ¤к верховенство державноњ влади вир≥зн¤Ї державу в≥д ≥нших ≥нститут≥в пол≥тичноњ системи, стосовно ¤ких вона Ї самост≥йною ≥ незалежною. Ћише держава представл¤Ї все сусп≥льство, ≥нтереси вс≥х соц≥альних груп, захищаЇ права ≥ свободи громад¤н та забезпечуЇ њх загальносоц≥альн≥ потреби. —уверенн≥сть державноњ влади виражаЇтьс¤ у монопол≥њ на продукуванн¤ загальнодержавних акт≥в, виробленн≥ та реал≥зац≥њ внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики. « ≥ншого боку, диференц≥ац≥¤ сусп≥льства на р≥зн≥ групи, ¤к≥ мають своњ ≥нтереси ≥ прагнуть њх задовольнити шл¤хом оволод≥нн¤ державною владою, призводить до того, що держава ¤к сукупн≥сть владних та адм≥н≥стративних орган≥в може зд≥йснювати управл≥нн¤ в ≥нтересах певноњ групи, найб≥льш наближеноњ до влади або волод≥ючоњ нею монопольно.

ƒержава використовуЇ певн≥ прерогативи до ¤ких належить:

- управл≥нн¤ сусп≥льством з метою стаб≥л≥зац≥њ сусп≥льноњ системи та збереженн¤ ц≥л≥сност≥ сусп≥льства;

- застосуванн¤ орган≥зованого примусу;

- збиранн¤ податк≥в, мита, випуск грошей ≥ регулюванн¤ грошового обм≥ну;

- використанн¤ вс≥х сусп≥льних ресурс≥в дл¤ зд≥йсненн¤ внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики.

ѕ≥дсумовуючи сказане, можемо дати наступне визначенн¤ держави:

держава Ц це структурована ≥ правовим шл¤хом, унормована суверенна сусп≥льна (публ≥чна) влада, що зд≥йснюЇ контроль над даною територ≥Їю ≥ виступаЇ в≥д ≥мен≥ всього сусп≥льства при вир≥шенн≥ внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х питань. ¬она Ї основним системоутворюючим елементом пол≥тичноњ системи.

—воЇ сусп≥льне призначенн¤ держава зд≥йснюЇ через виконанн¤ своњх функц≥й, ¤к≥ традиц≥йно под≥л¤ютьс¤ на внутр≥шн≥ ≥ зовн≥шн≥. “акий под≥л до певноњ м≥ри Ї умовним, оск≥льки кожна функц≥¤ держави включаЇ в соб≥ ≥ внутр≥шн≥, ≥ зовн≥шн≥ аспекти.

ƒо зовн≥шн≥х функц≥й в≥дноситьс¤:

- оборонна функц≥¤, ¤ка забезпечуЇ ц≥л≥сн≥сть держави, њњ безпеку, розвиток в≥йськового потенц≥алу;

- дипломатична, ¤ка спр¤мована на створенн¤ та забезпеченн¤ спри¤тливих умов дл¤ розвитку держави в систем≥ м≥жнародних в≥дносин, розвиток сп≥вроб≥тництва з ≥ншими крањнами, ≥нтеграц≥ю у св≥тове сп≥втовариство.

¬иконуючи зовн≥шн≥ функц≥њ, держава прагне забезпечити реал≥зац≥ю нац≥ональних ≥нтерес≥в на м≥жнародн≥й арен≥.

—еред внутр≥шн≥х функц≥й вид≥л¤ють:

- адм≥н≥стративно-управл≥нську;

- нормотворчу;

- правозахисну;

- виконанн¤ загальносусп≥льних роб≥т;

- розвТ¤занн¤ конфл≥кт≥в ≥ стаб≥л≥зац≥ю сусп≥льних в≥дносин;

- зд≥йсненн¤ пол≥тичного керуванн¤;

- ≥нтеграц≥йну;

- нац≥онально-консол≥дуючу та ≥нш≥.

¬ ”крањн≥, ¤ка прот¤гом к≥лькох стол≥ть була пошматована ≥ перебувала у склад≥ ≥нших держав, розвиток нац≥ональноњ св≥домост≥ ≥ культури проходив п≥д впливом ≥мперських центр≥в. —аме тому, п≥сл¤ проголошенн¤ незалежност≥, особливого значенн¤ дл¤ украњнськоњ держави набула нац≥онально-консол≥дуюча функц≥¤. ¬она про¤вл¤Їтьс¤ в тому, що держава:

- обТЇднуючи вс≥ приналежн≥ до даноњ держави територ≥њ, визначаЇ зовн≥шн≥ рамки, в ¤ких в≥дбуваютьс¤ процеси економ≥чноњ, мовноњ, культурноњ ≥нтеграц≥њ;

- обумовлюЇ сп≥льн≥сть ≥сторичноњ дол≥ та традиц≥њ, зокрема у в≥дносинах з ≥ншими народами;

- спри¤Ї творенню Їдиноњ дл¤ вс≥Їњ нац≥њ системи ц≥нностей, в ¤ких в≥дображена специф≥ка нац≥онального поступу ≥ ¤к≥ водночас виступають ор≥Їнтиром дл¤ подальшого вир≥шенн¤ сусп≥льних проблем;

- спри¤Ї розвитку нац≥ональноњ культури (нац≥ональна система осв≥ти, нац≥ональна наука, мистецтво, л≥тература);

- часто ≥н≥ц≥юЇ створенн¤ нац≥ональноњ рел≥г≥њ (јнгл≥канська церква у јнгл≥њ, ≥н≥ц≥юванн¤ екумен≥чного руху в ”крањн≥).

7.2. ‘орми держави.

јдекватне виконанн¤ п≥дставових функц≥й передбачаЇ на¤вн≥сть системи владних орган≥в, ¤к≥ утворюють структуру держави. ƒо нењ вход¤ть:

за ознакою под≥лу влади Ц система законодавчих (представницьких) установ, виконавч≥ та судов≥ органи;

за ознакою виконанн¤ функц≥й:

а) органи, що зд≥йснюють внутр≥шн≥ функц≥њ:

Ч адм≥н≥стративного управл≥нн¤ (чиновницько-бюрократичний апарат);

Ч органи охорони правопор¤дку та безпеки (пол≥ц≥¤, суд, прокуратура);

Ч органи соц≥ально-економ≥чного регулюванн¤ (ф≥нансово-податковий апарат, органи звТ¤зку, комун≥кац≥њ, транспорту);

Ч духовне виробництво (осв≥та, наука, культура, «ћ≤).

б) органи, що зд≥йснюють зовн≥шн≥ функц≥њ:

Ч збройн≥ сили;

Ч розв≥дка;

Ч органи м≥ждержавних в≥дносин (див. “аблицю є2).

¬ р≥зних державах ц≥ структури мають переважно однакове призначенн¤, однак практична реал≥зац≥¤ њх впливу на особисте ≥ сусп≥льне житт¤ громад¤н маЇ р≥зн≥ насл≥дки ≥ часто Ї зовс≥м в≥дм≥нною у р≥зних крањнах. “ому в пол≥тичн≥й науц≥ ≥снуЇ пон¤тт¤ форми держави, у ¤кому в≥дбиваЇтьс¤ специф≥ка державноњ орган≥зац≥њ, ¤ка складаЇтьс¤ п≥д впливом ≥сторичних, географ≥чних, соц≥окультурних та ≥нших умов розвитку окремих крањн.

Ќа творенн¤ певноњ форми держави маЇ вплив ц≥лий р¤д чинник≥в, серед ¤ких:

а) сп≥вв≥дношенн¤ пол≥тичних сил. ¬ умовах встановленн¤ р≥вноваги м≥ж головними пол≥тичними силами, жодна з ¤ких не може забезпечити соб≥ пол≥тичного пануванн¤, часто виникаЇ цезаристська (особиста) диктатура;

б) ≥сторичн≥ традиц≥њ, пол≥тична культура, сукупн≥сть ≥нститут≥в минулого, що перейшли у спадщину. Ќаприклад, притаманн≥ американському сусп≥льству демократичн≥ традиц≥њ не дозволили проникнути у —Ўј ≥де¤м фашизму чи комун≥зму;

в) геопол≥тичне становище крањни. “ак, в≥ддален≥сть в≥д потенц≥йних ворог≥в, природна захищен≥сть кордон≥в держави забезпечуЇ њњ мирний розвиток, спри¤Ї демократизац≥њ;

г) особа державного л≥дера теж може справити значний вплив на форму держави. Ќаприклад так≥ особистост≥ ¤к ƒж. ¬аш≥нгтон,† “. ƒжеферсон, ј. Ћ≥нкольн в≥д≥грали велику роль у становленн≥ президентськоњ форми правл≥нн¤ у —Ўј.

ќск≥льки терм≥н Дформа державиФ Ї складним, синтетичним пон¤тт¤м, то в≥н розкриваЇтьс¤ через три вужч≥ характеристики, так≥ ¤к:

Ч форма державного правл≥нн¤;

Ч державно-територ≥альний устр≥й;

Ч пол≥тичний режим.

‘орма державного правл≥нн¤ Ц це певний спос≥б орган≥зац≥њ верховноњ влади в держав≥, ¤ка визначаЇтьс¤ њњ джерелами, пор¤дком формуванн¤ та правовим статусом вищих орган≥в влади та обумовлюЇ њх структуру, принципи взаЇмов≥дносин ≥ сп≥вв≥дношенн¤ сфер компетенц≥њ кожного з них.

‘орма державного вр¤дуванн¤ вказуЇ на те, ¤ким чином орган≥зована верховна влада в держав≥, в ¤кий спос≥б утворюютьс¤ њњ центральн≥ органи, ¤кою Ї ≥Їрарх≥¤ њх п≥дпор¤дкуванн¤ один одному, та ¤к будуютьс¤ стосунки м≥ж ними на зразок:

Ч Дпарламент - ур¤дФ,

Ч Дпарламент - президентФ,

Ч Дпарламент Ц верховний судФ,

Ч Дглава держави Ц верховний судФ.

≤снуЇ дв≥ основн≥ форми державного правл≥нн¤ Ц монарх≥¤ та республ≥ка, кожна з ¤ких маЇ дек≥лька п≥двид≥в. ќхарактеризуЇмо њх б≥льш детально.

ћонарх≥¤ Ц це така форма правл≥нн¤, за ¤коњ найвища державна влада повн≥стю або частково зосереджена в руках одн≥Їњ особи (монарха), Ї спадковою ≥ не Ї пох≥дною в≥д будь-¤коњ ≥ншоњ влади.

√лава монарх≥чноњ держави (цар, король, падишах) реал≥зуЇ своњ повноваженн¤ за власним правом, а не за дорученн¤м ¤когось ≥ншого органу влади. ¬лада монарха Ї безстроковою ≥ безв≥дпов≥дальною. ћонарх≥чна держава переважно будуЇтьс¤ не за нац≥ональним принципом, а за династ≥йним, а монарх Ї нос≥Їм державного суверен≥тету, символом держави.

ћонарх≥њ под≥л¤ютьс¤ на необмежен≥, або абсолютн≥ (напр. ‘ранц≥¤ пер≥оду правл≥нн¤ Ћюдов≥ка XV, ¤кий за¤вив Ддержава Ц це ¤Ф) та обмежен≥, коли в компетенц≥њ монарха Ї лише т≥ повноваженн¤, ¤к≥ визначен≥ за ним конституц≥Їю. ”с≥ обмежен≥ монарх≥њ оф≥ц≥йно прийн¤то називати конституц≥йними, однак в залежност≥ в≥д обс¤гу повноважень монарха њх, в свою чергу, под≥л¤ють на дуал≥стичн≥ ≥ парламентськ≥. ¬ дуал≥стичних монарх≥¤х (…ордан≥¤, увейт, ћарокко) повноваженн¤ монарха обмежуютьс¤ стосовно сфери законодавства. ќднак в≥н може видавати власн≥ укази, що мають силу закону та в≥дхил¤ти закони, прийн¤т≥ парламентом. ѕовноваженн¤ монарха у виконавч≥й сфер≥ дещо ширш≥. “ак, у компетенц≥њ монарха Ї призначенн¤ ур¤ду, ¤кий в≥н може зв≥льнити у будь-кий час. ѕри чому, ур¤д водночас Ї в≥дпов≥дальний ≥ перед монархом, ≥ перед парламентом.

Ќаступним р≥зновидом обмеженоњ монарх≥њ Ї парламентська монарх≥¤ (¬еликобритан≥¤, Ѕельг≥¤, ≤спан≥¤, Ўвец≥¤, япон≥¤ ≥ т.д.). ¬ даному випадку обс¤г повноважень корол¤ чи ≥мператора Ї наст≥льки незначним, що швидше можна говорити про збереженн¤ Дсимволу монарх≥њФ, н≥ж про монарх≥чну форму державного правл≥нн¤. —истема правл≥нн¤ в парламентських монарх≥¤х нагадуЇ спос≥б ур¤дуванн¤ в парламентськ≥й республ≥ц≥ (його буде розгл¤нуто нижче).

Ќайпоширен≥шою формою державного вр¤дуванн¤ в сучасному св≥т≥ Ї республ≥ка.

–еспубл≥ка Ц це форма правл≥нн¤, за ¤коњ найвища державна влада зд≥йснюЇтьс¤ виборними органами, що обираютьс¤ населенн¤м на певний визначений терм≥н.

ѕредставницьк≥ повноваженн¤ обраного глави держави виконуютьс¤ за дорученн¤м виборц≥в, парламенту або ≥ншого органу, перед ¤кими в≥н Ї в≥дпов≥дальним. ѕовноваженн¤ глави держави Ї обмежен≥ в час≥.

–озр≥зн¤ють три види республ≥к:

Ч президентська,

Ч парламентська,

Ч парламентсько-президентська (зм≥шана).

ѕрезидентська республ≥ка. ƒл¤ нењ характерна незалежн≥сть орган≥в законодавчоњ та судовоњ влад, њх взаЇмна неп≥дпор¤дкован≥сть ≥ нев≥дпов≥дальн≥сть одна перед одною, при на¤вност≥ механ≥зм≥в стримувань ≥ противаг. “ут не ≥снуЇ пон¤тт¤ вищого державного органу, ¤кий над≥л¤в би повноваженн¤ми ≥нш≥ державн≥ органи. ѕрезидент обираЇтьс¤ шл¤хом всенародного голосуванн¤ ≥ Ї главою держави. ¬одночас, в≥н Ї главою виконавчоњ влади, що дозвол¤Ї йому самост≥йно утворювати ур¤д, очолювати його та водночас нести персональну в≥дпов≥дальн≥сть за д≥¤льн≥сть ур¤ду. ¬есь апарат державного управл≥нн¤ Ї п≥дпор¤дкований та п≥дзв≥тний президенту. –≥шенн¤ приймаютьс¤ президентом ≥ реал≥зуютьс¤ м≥н≥стерством за його дорученн¤м.

Ќа¤вн≥сть сильноњ виконавчоњ структури у президентськ≥й республ≥ц≥ вр≥вноважуЇтьс¤ на¤вн≥стю такого ж сильного ≥ незалежного законодавчого органу влади.

«авд¤ки ≥снуванню механ≥зм≥в взаЇмного контролю, стримувань ≥ противаг, у президентськ≥й республ≥ц≥ на¤вний ч≥ткий под≥л влад та њх збалансован≥сть. ƒл¤ кращого розум≥нн¤ механ≥зму стримувань ≥ противаг наведемо дек≥лька приклад≥в:

ѕрезидент не волод≥Ї правом законодавчоњ ≥н≥ц≥ативи, але маЇ право в≥дкладального вето щодо закон≥в, прийн¤тих парламентом, ¤кому належить законодавча влада. ѕодоланн¤ в≥дкладального вето потребуЇ 2/3 або 3/4 голос≥в на п≥дтвердженн¤ попереднього р≥шенн¤ парламенту. ќск≥льки з≥брати таку к≥льк≥сть голос≥в вдаЇтьс¤ не завжди, то суперечн≥сть м≥ж двома г≥лками влади переважно розвТ¤зуЇтьс¤ шл¤хом компром≥су.

ѕрезидент ≥н≥ц≥юЇ нац≥ональн≥ програми, але питанн¤ про њх ф≥нансове забезпеченн¤ Ї компетенц≥Їю парламенту.

«акони приймаЇ парламент, а президент та виконавч≥ структури Ц виконавч≥ розпор¤дженн¤. ѕроте, право ухваленн¤ р≥шенн¤ стосовно њх конституц≥йност≥ Ї прерогативою ¬ерховного ( онституц≥йного) —уду, р≥шенн¤ ¤кого мають обовТ¤зковий характер дл¤ обох г≥лок влади Ц законодавчоњ та виконавчоњ.

ѕарламентська республ≥ка. ¬ерховна влада у н≥й належить парламенту-представницькому законодавчому органу, ¤кий волод≥Ї делегованим йому виборц¤ми суверен≥тетом ≥ опираючись на нього формуЇ в≥дпов≥дальний перед ним ур¤д. ” випадку втрати дов≥ри до створеного парламентом ур¤ду, йому може бути висловлений вотум недов≥ри ≥, ¤кщо за це питанн¤ проголошуЇ б≥льш≥сть, ур¤д змушений п≥ти у в≥дставку.

“аким чином, виконавча г≥лка влади у парламентськ≥й республ≥ц≥ не Ї самост≥йною, а Ї продовженн¤м законодавчоњ влади з ¤коњ вона виводитьс¤. еруЇ виконавчою владою премТЇр м≥н≥стр. ѕрезидент Ї главою держави ≥ реал≥зуЇ представницьк≥† повноваженн¤. ≤нколи президент бере участь у розвТ¤занн≥ конфл≥кт≥в м≥ж каб≥нетом м≥н≥стр≥в ≥ парламентом. ¬≥н може приймати в≥дставку ур¤ду ≥ доручати формуванн¤ нового каб≥нету. ” раз≥ прийн¤тт¤ в≥дставки, президент може оголосити про розпуск парламенту ≥ призначити достроков≥ вибори. ѕрезидент не Ї сувереном, оск≥льки за такоњ форми вр¤дуванн¤ обираЇтьс¤ парламентом (у де¤ких крањнах-спец≥альними зборами).

«м≥шана, президентсько-парламентська республ≥ка поЇднуЇ в соб≥ ознаки президентськоњ ≥ парламентськоњ форм правл≥нн¤. «а ц≥Їњ форми правл≥нн¤ президент обираЇтьс¤ всенародним голосуванн¤м, Ї главою держави, неп≥дзв≥тний парламенту ≥ над≥лений широкими законодавчими та виконавчими повноваженн¤ми. ѕрезидент пропонуЇ на затвердженн¤ парламенту кандидатуру премТЇр м≥н≥стра, за поданн¤м ¤кого призначаЇ м≥н≥стр≥в ≥ зв≥льн¤Ї њх. ѕремТЇр м≥н≥стр очолюЇ ур¤д, ¤кий працюЇ п≥д кер≥вництвом президента ≥ Ї водночас п≥дзв≥тний ¤к президенту, так ≥ парламенту.

”р¤д може подати у в≥дставку в раз≥ втрати премТЇр м≥н≥стром п≥дтримки б≥льшост≥ парламенту.

Ќаступним чинником що визначаЇ форму держави Ї державно-територ≥альний устр≥й Ц тобто територ≥ально-пол≥тична орган≥зац≥¤ держави, пол≥тико-правовий статус њњ складових частин та принципи њх взаЇмов≥дносин з центральними органами влади ≥ м≥ж собою.

«а типом державно-територ≥ального устрою держави под≥л¤Їтьс¤ на прост≥ або ун≥тарн≥ та складн≥ Ц ≥мпер≥њ, федерац≥њ, конфедерац≥њ.

”н≥тарна Ц Їдина держава, територ≥ально-адм≥н≥стративн≥ частини ¤коњ не мають власного суверен≥тету ≥ пол≥тичноњ самост≥йност≥, Ї найпоширен≥шою формою державно-територ≥ального устрою. ѕод≥л територ≥њ на адм≥н≥стративн≥ одиниц≥, статус керуючих ними орган≥в визначаЇтьс¤ загальнодержавними правовими нормами.

ƒл¤ ун≥тарноњ держави характерна на¤вн≥сть:

- Їдиноњ конституц≥њ ≥ Їдиноњ правовоњ системи, що д≥ють на вс≥й територ≥њ держави;

- Їдиноњ системи орган≥в державного управл≥нн¤;

- Їдиноњ судовоњ системи;

- Їдиного громад¤нства.

- ”н≥тарн≥ держави мають дек≥лька п≥двид≥в:

- держави в ¤ких кер≥вництво на м≥сц¤х зд≥йснюЇтьс¤ призначеними центром ур¤довц¤ми при в≥дсутност≥ виборних м≥сцевих орган≥в;

- держави в ¤ких Ї виборн≥ м≥сцев≥ органи, але њх д≥¤льн≥сть контролюЇтьс¤ представниками центральноњ влади (‘ранц≥¤, япон≥¤);

- держави в ¤ких центральн≥ владн≥ структури зд≥йснюють опосередкований контроль над виборними органами м≥сцевого управл≥нн¤ (¬еликобритан≥¤, Ќова «еланд≥¤);

- держави, де органам м≥сцевого самовр¤дуванн¤ надан≥ найширш≥ повноваженн¤ у розвТ¤занн≥ питань економ≥чного, соц≥ального та культурно-духовного розвитку;

- держави з адм≥н≥стративно-територ≥альними автоном≥¤ми (ƒан≥¤, ≤спан≥¤, ≤тал≥¤, ”крањна).

‘едерац≥¤ Ц союзна держава, ¤ка складаЇтьс¤ з державних утворень, що над≥лен≥ певною пол≥тичною ≥ юридичною самост≥йн≥стю. „лени федерац≥њ мають право в межах своЇњ конституц≥њ створювати парламенти та ур¤ди, видавати закони, встановлювати податки, запроваджувати своЇ громад¤нство. –озпод≥л повноважень м≥ж федерац≥Їю та њњ субТЇктами регламентуЇтьс¤ федеральними законами та конституц≥Їю, ¤к≥ збер≥гають своЇ верховенство в межах федерац≥њ.

‘едеральн≥ органи влади вир≥шують питанн¤ оборони, зовн≥шньоњ пол≥тики, ф≥нансового регулюванн¤, грошовоњ системи, соц≥ального захисту та ≥н.

«деб≥льшого субТЇкти федеративних держав не мають права виходу з федерац≥њ (јвстр≥¤, јвстрал≥¤, ‘–Ќ, —Ўј, –ос≥¤), а ¤кщо таке право ≥ ≥снуЇ ( анада) то механ≥зм виходу дуже складний.

онфедерац≥њ Ц це союзи суверенних держав, що укладаютьс¤ з метою реал≥зац≥њ сп≥льноњ мети, ¤к правило зовн≥шньопол≥тичноњ чи оборонноњ. —убТЇкти конфедерац≥њ збер≥гають основну частину свого суверен≥тету, державну самост≥йн≥сть, делегуючи конфедерац≥њ лише обмежений перел≥к повноважень. –≥шенн¤ кер≥вних орган≥в конфедерац≥њ реал≥зуютьс¤ лише за згоди ≥ через власн≥ ≥нституц≥њ кожноњ держави-учасника союзу. онфедерац≥¤ формуЇ своњ ф≥нанси за рахунок внеск≥в держав-член≥в.

—ьогодн≥ конфедеративн≥ держави Ї р≥дк≥сним ¤вищем, швидше, вони ≥снували ¤к перех≥дна форма до федерац≥њ (Ўвейцар≥¤ до 1848р, —Ўј у 1776-1787рр., Ќ≥мецький союз у 1815-1867 рр.).

ƒе¤к≥ пол≥тологи вважають, що така м≥жнародна орган≥зац≥¤ ¤к ™вропейський союз Ї наближено до конфедерац≥њ (слабкою конфедерац≥Їю).

≤мпер≥њ Ц насильно створен≥ складн≥ держави, що досить часто мають деспотичн≥ форми правл≥нн¤. ¬ залежност≥ в≥д р≥вн¤ розвитку комун≥кац≥й, могутност≥ метропол≥њ, пол≥тичного режиму, здатност≥ п≥длеглих до спротиву обс¤г повноважень складових частин ≥мпер≥њ та ступ≥нь њх ≥нтегрованост≥ може бути р≥зним.

“рет≥м чинником, що визначаЇ форму держави Ї пол≥тичний режим. якщо форми правл≥нн¤ ≥ державно-територ≥ального устрою Ї зовн≥шн≥м виразом державност≥ ≥ характеризують њњ в структурно-орган≥зованому аспект≥, то пон¤тт¤ Дпол≥тичний режимФ розкриваЇ способи, внутр≥шн≥ механ≥зми та принципи функц≥онуванн¤ влади.

ѕол≥тичний режим Ц спос≥б функц≥онуванн¤ державноњ влади, система метод≥в ≥ прийом≥в њњ реал≥зац≥њ, ¤к≥ визначають характер в≥дносин м≥ж владою та народом, р≥вень правовоњ захищеност≥ особи, ви¤вл¤ють ставленн¤ владних структур до правових основ своЇњ д≥¤льност≥. ƒл¤ пол≥тичного режиму характерн≥ динам≥зм та пластичн≥сть. ѕрирода пол≥тичного режиму може зм≥нюватись у рамках т≥Їњ самоњ форми правл≥нн¤. —каж≥мо, ≥ нацистська Ќ≥меччина ≥ —Ўј за формою правл≥нн¤ - республ≥ки, однак у них панували зовс≥м в≥дм≥нн≥ пол≥тичн≥ режими (Ќ≥меччина - тотал≥тарний, —Ўј - демократичний).

¬≥дпов≥дно до способ≥в зд≥йсненн¤ влади вид≥л¤ють так≥ р≥зновиди режим≥в: автократ≥¤, авторитаризм, аристократ≥¤, демократ≥¤, тиран≥¤, ол≥гарх≥¤, деспот≥¤, диктатура, тотал≥таризм та ≥н. Ѕагато з них Ї близькими за значенн¤м. „асом в р≥зних крањнах ≥ в р≥зн≥ епохи вони вживалис¤ дл¤ позначенн¤ однакових або под≥бних ¤вищ. ќднак на п≥дстав≥ сп≥льних рис, характерних певним режимам њх можна типолог≥зувати. «начна частина вчених дотримуЇтьс¤ думки, що вс≥ пол≥тичн≥ режими можна под≥лити на дв≥ велик≥ групи: демократичн≥ ≥ недемократичн≥, кожен з ¤ких маЇ своњ п≥двиди (ƒив. “абл. є7.3.).

7.3. ѕравова держава ≥ громад¤нське сусп≥льство.

ƒемократичний розвиток сусп≥льства в наш час ≥де шл¤хом формуванн¤ правовоњ держави ≥ громад¤нського сусп≥льства. Ќайб≥льша ц≥нн≥сть правовоњ держави пол¤гаЇ у визнанн≥ суверен≥тету народу, ¤кий Ї джерелом влади. ѕравова держава базуЇтьс¤ на принцип≥ гарантуванн¤ прав ≥ свобод особи, п≥дпор¤дкуванн¤ владних структур нормам права. ≤де¤ правовоњ держави була обірунтована ѕлатоном, ¤кий писав, що в≥н бачить близьку загибель т≥Їњ держави, де закон не маЇ сили ≥ перебуваЇ п≥д владою. ѕод≥бн≥ думки висловлювали ÷≥церон та јр≥стотель. «годом, у XVII-XIX ст. ≥де¤ правовоњ держави була розвинута зах≥дноЇвропейськими ф≥лософами ƒж. Ћокком, Ў.-Ћ. ћонтескТЇ, √.¬.-‘. √егелем. ¬ галуз≥ теор≥њ правовоњ держави пл≥дно працювали ≥ украњнськ≥ вчен≥, зокрема: —. ќр≥ховський - –оксолан (XVI ст.), ќлександр ≥ Ѕогдан ≥ст¤к≥вський (XIX Ц перша пол. XX ст.) та ≥нш≥. Ќ≥мецьк≥ правознавц≥ . ¬≥лькер та –.фон ћальу перш≥й половин≥ XIX ст. вперше вжили терм≥н Дправова державаФ у своњх прац¤х.

Ќайб≥льш докладно ≥де¤ правовоњ держави була розвинена у прац¤х ≤. анта, ¤кий обірунтував њњ ф≥лософськ≥ основи. –озгл¤даючи державу ¤к обТЇднанн¤ багатьох людей, п≥дпор¤дкованих правовим «аконам, ант п≥дкреслював, що кожен громад¤нин може визнати над собою т≥льки ту владу, ¤ка сама виконуЇ т≥ ж сам≥ закони, ¤к ≥ в≥н. ќтже, ант обстоював необх≥дн≥сть дотриманн¤ принципу взаЇмноњ в≥дпов≥дальност≥ держави ≥ громад¤н за дотриманн¤ закон≥в, обмежен≥сть законом державноњ влади та нев≥дТЇмн≥сть ≥ недоторкан≥сть прав особи.

¬ сьогодн≥шн≥й украњнськ≥й держав≥ значною перешкодою у справ≥ розбудови правовоњ держави Ї деформована правосв≥дом≥сть народу, що д≥сталась нам у спадок в≥д колишнього тотал≥тарного —–—–.

ѕроголошенн¤ держави найвищою ц≥нн≥стю забезпечив њњ примат над правом, ¤ке трактувалось ¤к ≥нструмент державноњ влади. У“ворцемФ закон≥в став владний парт≥йно-державний апарат, ¤кий м≥г будь-коли п≥дм≥нити закон постановою ÷ ѕ–— або ¤коюсь ≥ншою неправовою нормою. „асто роль Утворц¤Ф основного правового документу приписувалась особ≥ вожд¤ ( приклад —тал≥нська онституц≥¤ 1936р.) √ромад¤нськ≥ права трактувались ¤к УдарФ держави народов≥. ѕри чому, держава могла не лише Унадати громад¤нам широке коло правФ, а й значно њх обмежити або й в≥д≥брати зовс≥м (наприклад право власност≥, свободи в≥роспов≥данн¤ та ≥н).

¬ сучасному св≥т≥ формуванн¤ правовоњ держави Ї загальносв≥товою тенденц≥Їю ≥ передбачаЇ посл≥довне впровадженн¤ у практику наступних важливих принцип≥в:

- верховенство права у вс≥х сферах життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства;

- п≥дзаконн≥сть державноњ влади, обмежен≥сть сфери њњ д≥¤льност≥ та невтручанн¤ держави у справи громад¤нського сусп≥льства;

- реальн≥сть та гарантован≥сть нев≥дТЇмних прав людини та громад¤нських свобод, визнанн¤ њх пр≥оритетност≥; на¤вн≥сть механ≥зму њх захисту;

- р≥вн≥сть закону дл¤ вс≥х ≥ р≥вн≥сть ус≥х перед законом;

- взаЇмна в≥дпов≥дальн≥сть держави ≥ особи, правова в≥дпов≥дальн≥сть оф≥ц≥йних ос≥б за д≥њ, ¤к≥ вони чин¤ть в≥д ≥мен≥ держави;

- под≥л влади на законодавчу, виконавчу ≥ судову при умов≥ њх взаЇмноњ вр≥вноваженост≥ та в≥дкритост≥;

- на¤вн≥сть ефективноњ системи захисту, незалежн≥сть суд≥в ≥ судд≥в;

- на¤вн≥сть ефективних форм контролю за дотриманн¤м закон≥в.

≈фективн≥сть контролю та реал≥зац≥¤ вс≥х ≥нших принцип≥в правовоњ держави можлив≥ лише на основ≥ под≥лу влади. ѕринцип под≥лу влад вимагаЇ, щоб кожна з г≥лок влади (законодавча, виконавча, судова) в≥дпов≥дно до своЇњ природи, характеру функц≥й ≥ призначенн¤ займала своЇ, ч≥тко визначене м≥сце у систем≥ державного управл≥нн¤ ≥ виконувала повноваженн¤ властив≥ т≥льки њй. ѕраво у вигл¤д≥ закон≥в та ≥нших нормативно-юридичних акт≥в формулюЇ законодавча влада, виконавч≥ органи виконують закони, контроль за конституц≥йн≥стю акт≥в законодавчоњ влади, законн≥стю ≥ правом≥рн≥стю ур¤дових р≥шень, дотриманн¤м закон≥в ус≥ма субТЇктами зд≥йснюЇ незалежний суд.

ѕод≥л влад не означаЇ њх ≥зольованост≥, а швидше, њх взаЇмод≥ю, взаЇмоконтроль, систему стримувань ≥ противаг, що маЇ на мет≥ утримати кожну г≥лку влади у межах њњ компетенц≥њ ≥ забезпечити њњ незалежн≥сть в≥д ≥нших г≥лок влади. —истема под≥лу влад не допускаЇ њх поЇднанн¤, наданн¤ виконавчим органам нормотворчих повноважень, що в свою чергу не допускаЇ узурпац≥њ влади, унеможливлюЇ перетворенн¤ державноњ адм≥н≥страц≥њ у такий орган державноњ влади, ¤кий стоњть над ус≥ма ≥ншими владними структурами.

ѕравова держава Ї правовою формою зд≥йсненн¤ державного суверен≥тету народу. «авд¤ки народному представництву ≥ правам особи ≥ громад¤нина, що гарантують пол≥тичну самод≥¤льн≥сть ¤к особи, так ≥ сусп≥льних груп, нормальне виконанн¤ державних функц≥й залежить в≥д самод≥¤льност≥ народу. Ќарод несе в≥дпов≥дальн≥сть за функц≥онуванн¤ правового пор¤дку ≥ державних установ. ¬≥дносини правовоњ держави з ≥ншими елементами пол≥тичноњ системи будуютьс¤ на основ≥ консенсусу, партнерства, взаЇмод≥њ, пол≥тичного плюрал≥зму. ¬ умовах розвиненоњ демократ≥њ пол≥тичн≥ парт≥њ, сусп≥льн≥ орган≥зац≥њ, рухи можуть бути в опозиц≥њ до парламенту, ур¤ду, президента ≥ т.д. јле жоден з субТЇкт≥в пол≥тичноњ системи, ¤к ≥ жоден громад¤нин не мають права порушувати конституц≥ю ≥ закон. ƒержава зобовТ¤зана захищати закон ≥ маЇ право застосовувати санкц≥њ ≥ примус у раз≥ його порушенн¤. ƒл¤ побудови правовоњ держави необх≥дн≥: економ≥чний фундамент, високий р≥вень демократ≥њ, правовоњ культури ≥ правосв≥домост≥ населенн¤, перетворенн¤ закону у головний важ≥ль управл≥нн¤ вс≥ма сферами життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства.

ƒл¤ правовоњ держави характерн≥ р≥зн≥ принципи правовоњ повед≥нки громад¤н ≥ державноњ влади. якщо громад¤нам дозволено все, що не заборонено законом, то владним структурам, навпаки, дозволено лише те, що передбачено законом.

ќтже, виход¤чи з вищесказаного можемо дати наступне визначенн¤ правовоњ держави.

ѕравова держава - це така форма орган≥зац≥њ ≥ д≥¤льност≥ публ≥чно Ц пол≥тичноњ влади, ¤ка функц≥онуЇ зг≥дно з принципом верховенства права, за ¤коњ д≥ють устален≥ правов≥ норми, встановлен≥ у визначеному онституц≥Їю пор¤дку, гарантуютьс¤ права ≥ свободи людини, а владн≥ структури не втручаютьс¤ у сфери громад¤нського сусп≥льства.

ѕон¤тт¤ Угромадське сусп≥льствоФ зТ¤вилос¤ в XVII стол≥тт≥ у прац¤х “.√оббса ≥ ƒж. Ћокка. ѕ≥зн≥ше концепц≥¤ громад¤нського сусп≥льства, њњ основн≥ положенн¤ були опрацьован≥ у творах таких мислител≥в ¤к ≤. ант, √.¬.-‘. √егель, ј де “окв≥ль.

«начну увагу розробц≥ теор≥њ громад¤нського сусп≥льства присв¤тили украњнськ≥ вчен≥: ћ. ƒрагоманов, ћ. √рушевський, Ѕ. ≥ст¤к≥вський, ≤. ‘ранко та ≥н. ќсновними положенн¤ми теор≥њ громад¤нського сусп≥льства Ї: автономн≥сть та ≥ндив≥дуальна свобода громад¤н, њх здатн≥сть в≥дстоювати ≥ захищати своњ ≥нтереси, протисто¤ти свавол≥ влади, обмеженн¤ компетенц≥њ держави пол≥тичною сферою, невтручанн¤ держави в житт¤ громад¤нського сусп≥льства.

‘ормуванн¤ громад¤нського сусп≥льства нерозривно повТ¤зано з формуванн¤м людини ¤к особи, ¤к ≥ндив≥да, ¤кий маЇ певну систему потреб, ≥нтерес≥в, ц≥нностей, прав ≥ свобод, соц≥ально в≥дпов≥даЇ за своњ д≥њ ≥ маЇ можлив≥сть њх реал≥зац≥њ. Ќа¤вн≥сть умов дл¤ реал≥зац≥њ ≥нтерес≥в, прав ≥ свобод перетворюЇ людину в особу, в головного учасника сусп≥льного розвитку, члена громад¤нського сусп≥льства.

ƒержава ≥ громад¤нське сусп≥льство Ц це свого роду антином≥¤, ¤ка допомагаЇ охарактеризувати под≥л ц≥л≥сного сусп≥льного орган≥зму на дв≥ взаЇмоповТ¤зан≥ ≥ взаЇмообумовлен≥ сфери Ц пол≥тичну ≥ соц≥альну. ƒл¤ держави характерн≥ тенденц≥¤ до централ≥зац≥њ, впор¤дкуванн¤ сусп≥льного житт¤, переважанн¤ вертикальних та ≥Їрарх≥чних звТ¤зк≥в. ƒл¤ громад¤нського сусп≥льства властив≥ тенденц≥њ до децентрал≥зац≥њ ≥ свободи особи та дом≥нуванн¤ горизонтальних, невладних звТ¤зк≥в. ÷≥ звТ¤зки утворюють дек≥лька р≥вн≥в. ‘ундамент Ц це в≥дносин, ¤к≥ характеризують систему збереженн¤ життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства. ƒругий прошарок Ц це соц≥окультурн≥ в≥дносини. “рет≥й Ц складають в≥дносини, що повТ¤зан≥ з ≥ндив≥дуальним вибором, пол≥тичними ≥ культурними уподобанн¤ми, ц≥нн≥сними ор≥Їнтац≥¤ми. “ут ми маЇмо р≥зного роду групи ≥нтерес≥в, клуби, пол≥тичн≥ рухи ≥ парт≥њ ≥ т.д.

—труктура громад¤нського сусп≥льства досить складна. ¬она включаЇ ¤к первинн≥ сп≥льност≥ людей (с≥мТњ, господарськ≥ ≥ громадськ≥ орган≥зац≥њ ≥ обТЇднанн¤, соц≥альн≥ сп≥льност≥ та ≥н.) так ≥ недаржавн≥ пол≥тичн≥ в≥дносини (економ≥чн≥, соц≥альн≥, духовн≥, нац≥ональн≥, рел≥г≥йн≥ та ≥н.). ” правов≥й держав≥ вс¤ система громад¤нського сусп≥льства захищена законом в≥д втручанн¤ держави.

ќтже, громад¤нське сусп≥льство - це сфера сп≥лкуванн¤ й сол≥дарност≥, спонтанноњ самоорган≥зац≥њ ≥ самовр¤дуванн¤ в≥льних ≥ндив≥д≥в на основ≥ добров≥льно сформованих асоц≥ац≥й громад¤н, ¤ка захищена необх≥дними законами в≥д пр¤мого втручанн¤ ≥ регламентац≥њ з боку держави.

—убТЇктами, ¤к≥ твор¤ть громад¤нське сусп≥льство Ї:

- в≥льн≥ ≥ р≥вн≥ ≥ндив≥ди;

- створен≥ ними добров≥льн≥ асоц≥ац≥њ, зор≥Їнтован≥ на громадськ≥ справи;

- в≥льна преса ¤к зас≥б комун≥кац≥њ ≥ самовиразу.

ƒо атрибут≥в† громад¤нського сусп≥льства належать;

- на¤вн≥сть публ≥чного простору, засоб≥в ≥ центр≥в комун≥кац≥њ на основ≥ ¤ких формуютьс¤ сфери громадського житт¤ ≥ громадськоњ думки;

- орган≥зоване громадське (публ≥чне) житт¤ в≥льних ≥ р≥вних ≥ндив≥д≥в, чињ права захищен≥ конституц≥Їю ≥ законами;

- добров≥льн≥ асоц≥ац≥њ, автономн≥сть ¤ких† усв≥домлена на ≥ндив≥дуальному ≥ колективному р≥вн≥ ≥ ¤к≥ Ї незалежн≥ в≥д держави;

- кооперац≥¤ ≥ сол≥дарн≥сть м≥ж людьми, сп≥лкуванн¤ на засадах взаЇмноњ дов≥ри ≥ сп≥вроб≥тництва, ¤к≥ Ї насл≥дком д≥¤льност≥, зор≥Їнтованоњ на громадськ≥ ≥нтереси та публ≥чну пол≥тику (ƒив. табл. є 4).

√ромадське сусп≥льство виконуЇ р¤д функц≥й:

- механ≥зму самоорган≥зац≥њ громад¤н дл¤ вир≥шенн¤ сусп≥льних проблем;

- противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпац≥ю влади;

- засобу соц≥ал≥зац≥њ ≥ндив≥д≥в, ор≥Їнтац≥¤ њх на сусп≥льно-корисн≥ справи;

- спри¤тливого сусп≥льного середовища дл¤ формуванн¤ демократичного типу пол≥тичноњ культури, демократизац≥њ пол≥тичного процесу.

–озвинене громад¤нське сусп≥льство можливе лише у правов≥й держав≥, ¤ка повинна реагувати на запити ≥ потреби асоц≥йованого громад¤нства, спри¤ти його розвитку, запоб≥гати виникненню конфл≥кт≥в. ¬заЇмов≥дносини держави ≥ громад¤нського сусп≥льства мають будуватис¤ на основ≥ д≥алогу ≥ сп≥впрац≥, що в свою чергу спри¤тиме демократичному розвитку держави. ѕорушенн¤ р≥вноваги м≥ж державою ≥ громадським сусп≥льством призводить до г≥пертроф≥њ владних структур, диктату держави, в≥дчуженн¤ ≥ пол≥тичного безсилл¤ народу. —аме це продемонстрував досв≥д тотал≥тарних режим≥в, у тому числ≥ ≥ колишн≥й —–—–.

¬ умовах пануванн¤ тотал≥тарного режиму не держава ≥снуЇ дл¤ людей, а люди дл¤ держави. Ћюдина приноситьс¤ у жертву держав≥, перетворюЇтьс¤ на Уабсолютного громад¤нинаФ, а згодом у п≥дданого, безсилого ≥ безпорадного перед апаратом насильства ≥ примусу. Ќарод перетворюЇтьс¤ у масу, населенн¤ набуваЇ ознак натовпу. ћ≥н≥мум громадських орган≥зац≥й, що ≥снував в —–—–, був створений п≥д ег≥дою державно-парт≥йного апарату та повн≥стю йому п≥дпор¤дкований. √ромадськ≥ орган≥зац≥њ служили своЇр≥дним контролем над д≥¤льн≥стю б≥льш-менш† сусп≥льно-пол≥тично активних громад¤н.

” 20-30-х роках громад¤нське сусп≥льство було досить розвинене у «ах≥дн≥й ”крањн≥, ¤ка тод≥ не входила до складу —–—–. ƒ≥¤льн≥сть таких нац≥ональних та економ≥чних товариств ¤к: Уѕросв≥таФ, У–≥дна школаФ, У луб русинокФ, Уƒн≥стерФ, УЌародна торг≥вл¤Ф, У—≥льський господарФ та ≥н. —при¤ла в≥дродженню економ≥чного та державного житт¤ украњнц≥в, зростанню њх нац≥ональноњ св≥домост≥ ≥ г≥дност≥.

ќсобливу роль у зах≥дноукрањнському сусп≥льств≥ в≥д≥гравала ”крањнська √реко- атолицька ÷ерква на чол≥ з митрополитом јндреЇм Ўептицьким. «начна к≥льк≥сть громадських орган≥зац≥й д≥¤ли п≥д ег≥дою ”√ ÷.

ѕ≥сл¤ приЇднанн¤ «ах≥дноњ ”крањни (1939р.) до складу —–—– внасл≥док одержавленн¤ власност≥ зникла обТЇктивна основа дл¤ ≥снуванн¤ незалежних обТЇднань громад¤н ≥ самого громад¤нського сусп≥льства. ƒержава, п≥дпор¤дкувавши соб≥ вс≥ сусп≥льн≥ ≥нституц≥њ, зруйнувала характерн≥ дл¤ ”крањнського сусп≥льства горизонтальн≥ звТ¤зки† у виробнич≥й та культурн≥й сфер≥, знищивши† тим самим механ≥зм зворотного звТ¤зку м≥ж особою ≥ державою. Ќав≥ть саме пон¤тт¤ Угромад¤нське сусп≥льствоФ надовго зникло з рад¤нського сусп≥льства.

ѕроцес в≥дтворенн¤ ≥нституц≥й громад¤нського сусп≥льства почавс¤ лише з л≥берал≥зац≥Їю режиму в пер≥од так званоњ перебудови. ”творенн¤ у Ћьвов≥ таких громадських орган≥зац≥й ¤к У“овариство ЋеваФ, У“овариство украњнськоњ мови ≥м. “.√. ЎевченкаФ, Ућемор≥алФ продемонстрували р≥ст справжньоњ (св≥домоњ), а не показноњ, регламентованоњ зверху громад¤нськоњ активност≥ людей.

Ќа думку б≥льшост≥ украњнських та заруб≥жних пол≥толог≥в, ≥нститути громад¤нського сусп≥льства повинн≥ стати фундаментом демократичного устрою. –озвиток структур громад¤нського сусп≥льства забезпечить впевнен≥сть ≥ в≥дпов≥дальн≥сть окремоњ особи, зростанн¤ самост≥йност≥ приватних ≥ громадських сфер житт¤, стане перешкодою на шл¤ху надм≥рного розростанн¤ функц≥й держави.

Ѕезумовно, розбудова системи громад¤нського сусп≥льства, врегулюванн¤† його взаЇмов≥дносин з державою на законодавчому р≥вн≥ вимагаЇ на¤вност≥ в≥дпов≥дного правового пол¤, ¤ке ≥снуЇ лише в правов≥й держав≥.

—ловник найб≥льш вживаних терм≥н≥в.

√ромад¤нське сусп≥льство Ц сфера сп≥лкуванн¤† й сол≥дарност≥, спонтанноњ самоорган≥зац≥њ ≥ самовр¤дуванн¤ в≥льних ≥ндив≥д≥в на основ≥ добров≥льно сформованих асоц≥ац≥й громад¤н, ¤ка захищена необх≥дними законами в≥д пр¤мого втручанн¤ ≥ регламентац≥њ з боку держави.

ƒержава Ц а) структурована ≥ правовим шл¤хом унормована суверенна (публ≥чна) влада, що зд≥йснюЇ контроль на д певною територ≥Їю ≥ виступаЇ в≥д ≥мен≥ всього сусп≥льства при вир≥шенн≥ внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х питань;

б) пол≥тично орган≥зоване в межах визнаних кордон≥в сусп≥льство з суверенною владою на чол≥.

ƒержавно-територ≥альний устр≥й Ц територ≥ально-пол≥тична орган≥зац≥¤ держави, пол≥тично-правовий† статус њњ складових частин та принципи њх взаЇмов≥дносин з центральними органами влади ≥ м≥ж собою.

ѕравова держава Ц форма орган≥зац≥њ ≥ д≥¤льност≥ публ≥чно-пол≥тичноњ влади, ¤ка функц≥онуЇ зг≥дно з принципом† верховенства права, за ¤коњ д≥ють† устален≥ правов≥ норми, встановлен≥† у визначеному конституц≥Їю пор¤дку, гарантуЇтьс¤ права ≥ свободи людини, владн≥ структури не втручаютьс¤ у сферу громад¤нського сусп≥льства.

–ежим пол≥тичний Ц сукупн≥сть реально вживаних (на в≥дм≥ну в≥д формальних) форм ≥ метод≥в пол≥тичного пануванн¤, ¤к≥ визначають характер в≥дносин м≥ж владою ≥ народом, р≥вень правовоњ захищеност≥ особи, ви¤вл¤ють ставленн¤ владних структур та окремих ос≥б при влад≥ до правових основ своЇњ д≥¤льност≥.

‘орма держави Ц певний спос≥б орган≥зац≥њ ≥ функц≥онуванн¤ вищих орган≥в державноњ влади, що складаютьс¤ п≥д впливом ≥сторичних, географ≥чних соц≥окультурних та ≥нших умов розвитку.

‘орма правл≥нн¤ Ц вид центральних орган≥в державноњ влади, спос≥б њх формуванн¤, обумовлений структурою влади та њњ правовим положенн¤м.

ѕитанн¤ дл¤ самоконтролю

1. як≥ ¬и знаЇте теор≥њ походженн¤ держави? ќхарактеризуйте њх основн≥ положенн¤.

2. ўо таке держава? Ќазв≥ть њњ ознаки.

3. ѕерел≥ч≥ть прерогативи держави ¤к особливоњ системи управл≥нн¤ основними сферами сусп≥льства.

4. ўо в≥дноситьс¤ до

а) внутр≥шн≥х функц≥њ держави;

б) зовн≥шн≥х функц≥й держави?

5. ўо таке форма держави? якими чинниками вона визначаЇтьс¤?

6. як≥ р≥зновиди республ≥ки ¬и знаЇте?

¬изначте ¤кими республ≥ками (за формою правл≥нн¤) Ї:

”крањна;

‘–Ќ;

—Ўј;

≤тал≥¤;

–ос≥¤;

7. ўо таке державно-територ≥альний устр≥й? як≥ ¬и знаЇте його р≥зновиди? ¬изначте державно-територ≥альний устр≥й наступних держав:

”крањна;

ѕольща

‘–Ќ;

–ос≥¤;

Ўвец≥¤;

—Ўј;

“уреччина;

8. Ќазв≥ть в≥домих ¬ам мислител≥в у прац¤х ¤ких було опрацьовано ≥дею громад¤нського сусп≥льства.

9. Ќазв≥ть р≥вн≥ в≥дносин, ¤к≥ утворюють характерн≥ дл¤ громад¤нського сусп≥льства горизонтальн≥, невладн≥ звТ¤зки.

10. як≥ труднощ≥ виникають на шл¤ху розбудови громад¤нського сусп≥льства в ”крањн≥?

11. Ќазв≥ть ф≥лософ≥в у прац¤х ¤ких була сформульована ≥де¤ правовоњ держави. ’то з них розвинув њњ найб≥льш докладно?

12. ƒайте визначенн¤ правовоњ держави. як≥ ознаки њй притаманн≥?

13. як≥ ¬и знаЇте парадигми, що по¤снюють суть ≥ призначенн¤ держави?

—хема є 7.1.

—хема є 7.2.

—хема є 7.3.

—хема є 7.4.

Ћ≥тература

1. ѕол≥толог≥¤ / «а ред. ј. олод≥й. Ц ., 2003.

2. ѕол≥толог≥¤ / «а ред. ќ.Ѕабк≥ноњ. Ц ., 1998.

3. ѕол≥толог≥¤ / «а ред. ≤.ƒзюбка. Ц ., 1997.

4. ѕол≥толог≥¤ / «а ред. ќ.—емк≥ва. Ц Ћьв≥в, 1994.

5. ѕол≥толог≥¤: Ќавчальний пос≥бник дл¤ курсант≥в вищих в≥йськових навчальних заклад≥в / «а ред. –. атиренчука, ћ.√етьманчука. Ц Ћьв≥в, 2000.

6. ѕ≥ча ¬., ’ома Ќ. ѕол≥толог≥¤. онспект лекц≥й. Ц ., 1999.

7. ќснови пол≥толог≥њ . Ц ч. ≤≤. Ц Ћьв≥в, 1993.

8. ѕол≥толог≥¤ у схемах, таблиц¤х та визначенн¤х: Ќавчальний пос≥бник дл¤ курсант≥в та студент≥в вищих в≥йськових навчальних заклад≥в† / «а ред. √етьманчука ћ.ѕ. Ц Ћьв≥в, 2003.

9. ѕол≥тичний енциклопедичний словник . Ц ., 1997.

10. ћала енциклопед≥¤ етнодержавознавства. Ц ., 1996.

11. онституц≥¤ ”крањни. Ц ., 1996.

12. Ћазаренко ќ.¬., Ћазаренко ќ.ќ. “еор≥¤ пол≥толог≥њ. Ц ., 1996.

13. «≥линський ј. Ќарод, нац≥¤, держава // ¬≥че. Ц 1994. Ц є9.

14. Ѕутенко ј. √осударство: его вчерашние и сегодн¤шние трактовки // √осударство и право. Ц 1993. Ц є7.

15. ≥н. ƒж. √ромад¤нське сусп≥льство. —тар≥ образи, нове баченн¤. Ц ., 2000.

16. ≥ст¤к≥вський Ѕ. ƒержава ≥ особист≥сть / ¬ кн..: Ѕ. ≥ст¤к≥вський. ¬ибранс. Ц ., 1996.

17. олод≥й ј. Ќа шл¤ху до громад¤нського сусп≥льства. “еоретичн≥ засади й соц≥окультурн≥ передумови демократичноњ трансформац≥њ в ”крањн≥. Ц Ћьв≥в, 2002.

18. Ќор ¬., —тецюк ѕ. онституц≥¤ Ц ќсновний закон ”крањни в запитанн¤х та в≥дпов≥д¤х. Ц Ћ., 1996.

19. –абинович ѕ. ќснови загальноњ теор≥њ права та держави. Ц ., 1994.

20. –утар —. ƒержава ¤к основний елемент пол≥тичноњ системи // –озбудова держави. Ц 1993. Ц є7.

21. –¤бов —. ѕол≥толог≥чна теор≥¤ держави. Ц ., 1996.

22. „етвертин ¬. ƒемократическое конституционное государство: ¬ведение в теор≥ю. Ц ћ., 1993.

23. Ўановал ¬. ƒержавний лад крањн св≥ту. Ц ., 1999.