¬ попередньому розд≥л≥ була дана характеристика демократичного пол≥тичного режиму та форм правл≥нн¤ в демократичних сусп≥льствах. Ќаголошено, що демократичн≥ ц≥нност≥ усп≥шно реал≥зуютьс¤ в багатьох крањнах, однак демократ≥њ ще не стали дом≥нуючими в сучасному св≥т≥, де переважають або традиц≥йн≥ автарк≥њ (типу абсолютиських монарх≥й), або р≥зноман≥тн≥ сучасн≥ форми недемократичних режим≥в.
¬они под≥л¤ютьс¤ на два п≥дтипи: тотал≥тарн≥ ≥ авторитарн≥, що в свою чергу мають своњ особливост≥ та р≥зновиди.
“отал≥таризм Ц деспотичний, диктаторський режим, ¤кий в перш≥й половин≥ ’’ стол≥тт¤ встановлюЇтьс¤ в багатьох крањнах ™вропи, јз≥њ та Ћатинськоњ јмерики.
ѕершою тотал≥тарною державою п≥сл¤ жовтневого перевороту 1917 року став –ад¤нський —оюз. ¬ 20-30-т≥ роки тотал≥таризм утверджуЇтьс¤ в ≤тал≥њ, Ќ≥меччин≥, ёгослав≥њ, √рец≥њ, ≤спан≥њ, ѕортугал≥њ, –умун≥њ, Ѕолгар≥њ, √ватемал≥, —альвадор≥, япон≥њ. «годом, п≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни, п≥д тиском –ад¤нського —оюзу тотал≥тарн≥ режими комун≥стичного зразка сформувалис¤ в ѕольщ≥, ”горщин≥, „ехословаччин≥, Ѕолгар≥њ, –умун≥њ, ёгослав≥њ, Ќƒ–, итањ, ¬ТЇтнам≥, ѕ≥вн≥чн≥й орењ, Ћаос≥, амбодж≥ ≥ на уб≥.
„им же Ї тотал≥таризм ( в≥д лат. totalis - весь, ц≥лий, повний)? ¬≥дпов≥дь на це питанн¤ дають досл≥дженн¤ багатьох пол≥толог≥в та соц≥олог≥в (’.јренд, ‘.√аЇк, .‘р≥др≥х, «.Ѕжез≥нський, Ћ.Ўап≥ро та ≥нш≥), ¤к≥ прийшли до висновку, що пон¤тт¤ тотал≥таризму стосуЇтьс¤ не лише пол≥тичноњ влади чи держави. ¬оно характеризуЇ стан вс≥Їњ соц≥альноњ системи. ¬тручаючись в ус≥ сфери життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства ( до приватного житт¤ громад¤н включно) режим встановлюЇ над ним тотал≥тарний контроль ≥ намагаЇтьс¤ перебудувати сусп≥льство у в≥дпов≥дност≥ до своЇњ доктрини.
“аким чином, тотал≥таризм- це певний пол≥тичний режим ≥ сусп≥льна система, ¤к≥ характеризуютьс¤ насильницьким пол≥тичним, економ≥чним та ≥деолог≥чним пануванн¤м правл¤чоњ ел≥ти, орган≥зованоњ в ц≥л≥сний бюрократичний парт≥йно-державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, кауд≥льо) , тотальним контролем над сусп≥льством ≥ особист≥стю, н≥чим не обмеженим втручанн¤м в ус≥ сфери житт¤ громад¤н.
ƒл¤ тотал≥тарного пол≥тичного режиму притаманн≥ наступн≥ ознаки:
ќсновною ланкою в пол≥тичн≥й структур≥ тотал≥тарного сусп≥льства виступаЇ Їдина, добре орган≥зована, побудована за ≥Їрарх≥чним принципом масова пол≥тична парт≥¤ на чол≥ з л≥дером. ¬≥дбуваЇтьс¤ зрощенн¤ парт≥њ з державою. ѕол≥тизуючи вс≥ органи державноњ влади (через контроль за призначенн¤м на посади) парт≥¤ п≥дпор¤дковуЇ њх, перетворюЇтьс¤ в Упарт≥ю-державуФ шл¤хом злитт¤ з державними ≥нститутами, ¤к≥ переход¤ть п≥д повний парт≥йний контроль. ѕол≥тична опозиц≥¤ знищуЇтьс¤. ѕарт≥¤ встановлюЇ всеохоплюючий контроль над вс≥ма сферами сусп≥льного ≥ приватного житт¤ громад¤н.
ѕануванн¤ тотал≥тарноњ ел≥ти (номенклатури, партократ≥њ) спираЇтьс¤ на тотал≥тарну економ≥ку з системою жорсткого централ≥зованого контролю ≥ управл≥нн¤ вс≥ма њњ галуз¤ми та на пол≥тизовану соц≥альну ≥Їрарх≥ю, у ¤к≥й кожна група маЇ св≥й наб≥р прив≥лењв, залежно в≥д њњ статусу. ѕротивники режиму ≥з соц≥альноњ структури виключаютьс¤, ≥золюютьс¤, втрачають прив≥лењ або й засоби до житт¤. ѕ≥рам≥да тотал≥тарноњ влади складаЇтьс¤ з дек≥лькох вертикальних структур Ц пол≥тичноњ, господарськоњ, в≥йськовоњ, ≥деолог≥чноњ, нагл¤довоњ ≥ каральноњ. ¬с≥ вони замикаютьс¤ на ф≥гур≥ вожд¤, в руках ¤кого зосереджена вс¤ повнота влади.
Ќа¤вн≥сть парт≥йно-державноњ, обовТ¤зковоњ дл¤ вс≥х ≥деолог≥њ, в≥дкрита незгода з ¤кою караЇтьс¤ ¤к найт¤жчий злочин. “отал≥тарна ≥деолог≥¤, що базуЇтьс¤ на соц≥альних м≥фах (чи то про кер≥вну роль роб≥тничого класу, чи то про зверхн≥сть ар≥йськоњ раси ) видаЇтьс¤ режимом ¤к Їдино в≥рне вченн¤. ÷¤ ≥деолог≥¤ служить засобом лег≥тимац≥њ режиму. —аме за њњ допомогою в≥н намагаЇтьс¤ виправдати репрес≥њ ≥ обгрунтувати своЇ право на ≥снуванн¤. “отал≥тарн≥ ≥деолог≥њ, ¤к правило, в≥дкидають минуле ≥ сучасне в ≥мТ¤ Увеликого ≥ св≥тлого майбутньогоФ.
« метою ман≥пулюванн¤ масовою св≥дом≥стю встановлюЇтьс¤ монопол≥¤ на засоби масовоњ ≥нформац≥њ, створюютьс¤ потужн≥ системи ≥деолог≥чноњ обробки населенн¤. ћасам пропонуЇтьс¤ лише дозована ≥нформац≥¤ про под≥њ ≥ лише њх оф≥ц≥йна ≥нтерпритац≥¤. –ежим культивуЇ нетерпим≥сть до будь-¤кого ≥накомисленн¤, розгл¤даючи ≥дейних опонент≥в ¤к пол≥тичних противник≥в, вони пересл≥дуютьс¤ ≥ знищуютьс¤.
ƒл¤ тотал≥таризму притаманна зростаюча одном≥рн≥сть пол≥тичного, економ≥чного, соц≥ального ≥ духовного житт¤. ¬≥дсутн≥сть можливостей в≥дкритого про¤ву специф≥чних ≥нтерес≥в р≥зних соц≥альних груп, вит≥сненн¤ з житт¤ сусп≥льства будь-¤коњ альтернативност≥. —усп≥льству пропонуЇтьс¤ один сусп≥льний виб≥р, один тип власност≥, одна парт≥¤, одна ≥деолог≥¤, один вождь тощо.
“отал≥таризму властива так звана Уактивна несвободаФ особи. Ћюд¤м не просто заборон¤ють мати в≥дм≥нн≥ в≥д оф≥ц≥йних погл¤ди та брати участь в опозиц≥йних чи не схвалених владою орган≥зац≥¤х. ѓх пост≥йно примушують демонструвати ло¤льн≥сть до режиму, надавати йому активну п≥дтримку у р≥зного роду моб≥л≥зац≥йних кампан≥¤х, демонстрац≥¤х, м≥тингах тощо. Ќесанкц≥онован≥ форми сусп≥льноњ активност≥ заборон¤ютьс¤. ≤нститути громад¤нського сусп≥льства руйнуютьс¤
¬изначальною ознакою тотал≥таризму Ї застосуванн¤ особливоњ системи насильництва ≥ масового терору ¤к специф≥чного засобу контролю над сусп≥льством. ƒ≥¤льн≥сть величезного нагл¤дового ≥ карного апарату заснована на свавол≥, беззаконн≥ та псевдосудочинств≥. ¬≥дбуваЇтьс¤ зрощенн¤ парт≥йно-державного апарату з репресивною системою. “отал≥тарний режим встановлюЇ контроль над зброЇю, монопол≥ю на засоби збройноњ боротьби, м≥л≥таризуючи вс≥ сфери сусп≥льного житт¤.
—оц≥ально-психолог≥чним п≥дгрунт¤м дл¤ репрес≥й стало формуванн¤ режимами Уобразу ворогаФ ≥ на ц≥й основ≥ Ц агресивноњ пол≥тичноњ св≥домост≥. Ќ≥мецький нацизм, що будував свою ≥деолог≥ю на засадах крайнього шов≥н≥зму ≥ расизму, зверхност≥ ар≥йськоњ раси, оголосив ворогами ус≥ У неар≥йськ≥Ф меншини Ќ≥меччини ( насамперед Їврењв ≥ циган ), а пот≥м ≥ решту нац≥й, що в≥дкинули претенз≥њ Уар≥йськоњ расиФ на кер≥вництво св≥том. Ѕ≥льшовизм же оголосив ворогами вс≥х, хто не належав до Дпередового роб≥тничого класуФ.
ѕересл≥дував комун≥стичний режим ≥ за нац≥ональною ознакою, депортуючи з њхн≥х етн≥чних територ≥й ц≥л≥ народи: н≥мц≥в ѕоволжж¤, кримських татар, народи ѕ≥вн≥чного авказу.
«лочини тотал≥тарних режим≥в незл≥ченн≥. “а особливо жахливими серед них були: холокост Ц посл≥довне ≥ суц≥льне знищенн¤ нацистами Їврењв в Ќ≥меччин≥ ≥ на захоплених нею територ≥¤х† в 1933-1945рр та орган≥зований б≥льшовицьким режимом штучний голодомор 1932-1933 рок≥в в ”крањн≥- акт геноциду украњнського народу.
’олокост ( в≥д грец. Holocaustosis- жертва всеспаленн¤ ) був вираженн¤м фашистськоњ ≥деолог≥њ ≥ пол≥тики державного антисем≥тизму, доведеного до свого крайнього, практичного вт≥ленн¤ Ц геноциду значноњ частини Їврейського народу. ¬ нациських кат≥вн¤х загинуло 6 млн. Їврењв- 1/3 св≥тового Їврейства.†
Ќацистська ≥деолог≥¤ бачила в Їврењ† Унедостойну званн¤ людини антитезуФ германського ар≥йц¤. ÷¤ парано¤ в≥д ≥деолог≥њ людиноненависництва повинна була виправдати винищенн¤ Урасово неповноц≥нних нелюдейФ, юдофоб≥ю та антисем≥тизм, що стали в Ќ≥меччин≥ державною пол≥тикою .
ќсобливо величезними були жертви холокосту на територ≥њ ѕольщ≥, ¬ ќсвенц≥м≥, ћайданеку, “ребл≥нц≥, —обибор≥, Ѕельжец≥ та ≥нших концтаборах було знищено понад 3 млн Їврењв. ¬ ”крањн≥ за роки другоњ св≥товоњ в≥йни нацистами було винищено п≥втора† м≥льйона Їврењв.
—имволами холокосту в ”крањн≥ стали так≥ м≥сц¤ знищенн¤ Їврењв ¤к УЅабин ярФ у иЇв≥-160 тис., Уƒробицький ярФ у ’арков≥- 16 тис., У√остра могилаФ у Ћуганську- 10 тис. та ≥н. —трах≥тливою була трагед≥¤ галицького Їврейства. «а переписом 1931р на територ≥њ —х≥дноњ √аличини проживало близько 1 млн Їврењв ( дл¤ пор≥вн¤нн¤ Ц в довоЇнн≥й Ќ≥меччин≥- б≥л¤ 500 тис.). ћайже вс≥ вони були знищен≥. « вересн¤ 1941 р по червень 1943 року в п≥вн≥чн≥й частин≥ м≥ста Ћьвова функц≥онувало Їврейське гетто, в ¤кому загинуло 136 тис. чол., в основному старик≥в, ж≥нок ≥ д≥тей. ¬ ≥ншому льв≥вському концтабор≥, так званому ян≥вському, було л≥кв≥довано 200 тис. чолов≥к, б≥льш≥сть з них, понад 100 тис¤ч, були Ївре¤ми.
’олокост Ї загальнолюдською, а не лише вузьконац≥ональною Їврейською трагед≥Їю. ¬≥н зТ¤вивс¤ в≥дображенн¤м кризового стану вс≥Їњ системи сучасноњ цив≥л≥зац≥њ, њњ пол≥тичних, правових ≥ моральних структур, що допустили виникненн¤ фашизму. ≤ про це людство повинно пост≥йно памТ¤тати.
—тал≥н≥зм, керуючись теор≥Їю класовоњ боротьби, спр¤мував свою пол≥тику масових репрес≥й на непролетарськ≥ верстви. ѕосл≥довно нищилась буржуаз≥¤, двор¤нство, духовенство, так звана УбуржуазнаФ ≥ Унац≥онал≥стичнаФ ≥нтел≥генц≥¤. Ќаприк≥нц≥ 20-х- початку 30-х рок≥в ворогами була оголошена найчисельн≥ша соц≥альна† верства крањни Ц трудове сел¤нство, ¤ке мужньо протисто¤ло б≥льшовицьк≥й пол≥тиц≥ примусовоњ колектив≥зац≥њ. —початку репрес≥њ спр¤мовувались проти економ≥чно незалежноњ, заможноњ частини сел¤нства (так званих Укуркул≥вФ ≥ Уп≥дкуркульник≥вФ ), а пот≥м , щоб остаточно зламати супротив сел¤н, значна його частина була виморина штучно створеним б≥льшовицьким режимом голодом 1932-1933рр., ¤кий став ≥нструментом масового пол≥тичного терору.
¬себ≥чне досл≥дженн¤ причин голоду переконливо св≥дчить, що в≥н був не т≥льки ≥ не ст≥льки насл≥дком недостатнього врожаю 1932 року чи просто примусових† хл≥бозагот≥вель, хоча њх розм≥ри ≥ були дуже завищен≥, голод був орган≥зований тотал≥тарним режимом. “ерор голодом при цьому зд≥йснювавс¤† ¤к за класовими так ≥ за нац≥ональними критер≥¤ми. Ќадзвичайн≥ загот≥вельн≥ ком≥с≥њ особливо лютували в ”крањн≥ ≥ на убан≥, де дв≥ третини населенн¤ було украњнським. —аме тут на сел¤н ( так званих Уборжник≥вФ ≥ Усаботажник≥вФ) накладалис¤ натуральн≥ штрафи. ѕри невиконанн≥ план≥в хл≥бозагот≥вель до сел¤нських с≥мей застосовувалис¤ так≥ нелюдськ≥ санкц≥њ ¤к конф≥скац≥¤ вс≥х продовольчих запас≥в, в тому числ≥ ≥ незернових. —в≥дки тих жахливих под≥й розпов≥дають:Ф ј ¤к≥ запаси у нас були, то власт≥ забрали. ¬игр≥бали все, де квасолинку ¤ку, чи крупи, нишпорили по вс≥х закутках, родина прир≥калас¤ на голодну смерть.Ф ÷е була пол≥тика творенн¤ голодомору.
Ќац≥ональний вим≥р голодомору 1932-33 рок≥в в ”крањн≥ переконливо св≥дчить, що терор голодом був не т≥льки одним з метод≥в прискоренн¤ суц≥льноњ колектив≥зац≥њ украњнського сел¤нства та примусу до њх сумл≥нноњ прац≥ в колгоспах, але й методом пол≥тичного упокоЇнн¤ украњнц≥в. “обто украњнц≥в нищили ≥ ¤к сел¤н, що опиралис¤ колектив≥зац≥њ та хл≥бозагот≥вл¤м ≥ ¤к громад¤н республ≥ки з≥ ст≥йкими традиц≥¤ми визвольноњ боротьби. ¬лада ≥ не приховувала ц≥Їњ мети. “ак секретар ÷ ѕ (б) ” ѕостишев в с≥чн≥ 1934 року в≥дверто за¤вив: У”краинський голодомор 1933 года был годом поражени¤ украинской националистической контрреволюции. ѕарти¤ проделала гераклов труд по ликвидации националистических елементов на ”краинеФ (÷ит.за журн.¬≥че.-2003-N3, с.34.). —в≥дченн¤м такоњ мети було ≥ те, що голодомор не випадково зб≥гс¤ з масовим знищенн¤м нац≥ональноњ ≥нтел≥генц≥њ. ќрганами державноњ безпеки в ”крањн≥ було заарештовано за 1932 ≥ 1933 роки 199 тис. ос≥б проти 115 тис. в три попередн≥ роки. Ќе випадково 30-т≥ роки минулого стол≥тт¤ назвали роками розстр≥л¤ного нац≥онального в≥дродженн¤.
Ќасл≥дки голодомору були жахливими. «а р≥зними п≥драхунками в ”крањн≥ загинуло в≥д 7 до 10 млн. чолов≥к. ÷е була трагед≥¤ вселенського масштабу. Ћюдськ≥ втрати ”крањни дор≥внювали населенню таких Ївропейських крањн ¤к Ѕолгар≥¤, ”горщина чи Ѕельг≥¤. √олодомор 1932-33 рр. був визнаний м≥жнародною громадк≥стю актом геноциду украњнського народу. ¬ 1988 р. онгрес —Ўј на п≥дстав≥ висновк≥в спец≥альноњ ком≥с≥њ визнав, що —тал≥н та його оточенн¤ зд≥йснило геноцид проти украњнц≥в в 1932-33 роках. ƒо такого ж висновку ще в часи ≥снуванн¤ –ад¤нського —оюзу прийшла м≥жнародна ком≥с≥¤ юрист≥в. ¬ травн≥ 2003р. на спец≥альному зас≥данн≥ щодо вшануванн¤ памТ¤т≥ жертв голодомору ¬ерховна –ада ”крањни в своЇму зверненн≥ за¤вила: Ф√олодомор 1932-1933 був св≥домо орган≥зований стал≥нським режимом ≥ повинен бути публ≥чно засуджений украњнським сусп≥льством та м≥жнародним сп≥втовариством ¤к один ≥з найб≥льших за к≥льк≥стю жертв у св≥тов≥й ≥стор≥њ факт геноцидуФ. Ќа пропозиц≥ю ”крањни в листопад≥ 2003 року генеральна асамбле¤ ќќЌ визнала винним в орган≥зац≥њ голодомору 1932-33 рок≥в в ”крањн≥ тотал≥тарний стал≥нський режим.
“отал≥тарний пол≥тичний режим функц≥онував у двох формах: праворадикального тотал≥таризму ( фашизму, нацизму) ≥ л≥воекстрем≥стського тотал≥таризму (комун≥зму, стал≥н≥зму). ѕерший характеризувавс¤ встановленн¤м в≥дкритоњ терористичноњ диктатури, м≥л≥таризац≥Їю вс≥х сфер житт¤, придушенн¤м демократичних свобод, вождиським принципом побудови державного управл≥нн¤, ≥деолог≥чна концепц≥¤ фашизму заснована на шов≥н≥зм≥ ≥ расизм≥. Ћ≥воекстрем≥ська форма тотал≥таризму характеризуЇтьс¤ всевладд¤м бюрократичного парт≥йно-державного апарату ≥ його зрощенн¤м з репресивною системою, економ≥чним ≥ духовним в≥дчуженн¤м людини, люмпел≥зац≥Їю особистост≥, пануванн¤м м≥фолог≥чноњ державноњ ≥деолог≥њ.
“отал≥таризм в обох його р≥зновидах на нин≥шньому етап≥ сусп≥льного розвитку зазнав поразки. јле це ще не означаЇ що в≥н не може в≥дновитис¤ в майбутньому. ѕ≥сл¤ низки невдач на шл¤ху демократизац≥њ посттотал≥тарних сусп≥льств може настати фаза згортанн¤ демократ≥њ. ќкр≥м того ≥снуЇ загроза встановленн¤ тотал≥тарних режим≥в у зах≥дних крањнах. ƒл¤ цього, ¤к вважаЇ ¬ацлав √авел, ≥снують соц≥альн≥ та психолог≥чн≥ передумови, ¤к≥ Ї нев≥дТЇмними характеристиками сучасноњ цив≥л≥зац≥њ. —еред них: бюрократизац≥¤ ≥ некерован≥сть сучасних сусп≥льств; технолог≥чний ≥мператив; можливост≥ сучасних засоб≥в ман≥пул¤ц≥њ ≥ переконанн¤; споживацька зор≥Їнтован≥сть сусп≥льств; пристосуванство (конформ≥зм) ¤к розповсюджена риса ≥ндив≥дуальноњ повед≥нки та ≥нше.
як вже вказувалось ран≥ше, п≥дтипом недемократичних режим≥в Ї авторитарн≥ системи (в≥д лат. autoritas - влада). « тотал≥таризмом њх обТЇднуЇ диктаторський, не обмежений законом характер влади. –азом з тим тотал≥таризм ≥ авторитаризм в≥др≥зн¤ютьс¤ р≥зним ступенем придушенн¤м демократичних свобод ≥† всевладд¤ держави, м≥рою жорсткост≥ державного контролю за житт¤м сусп≥льства, м≥сцем ≥ роллю арм≥њ ≥ каральних орган≥в у зд≥йсненн≥ влади (див. табл.9.1).
“аблиц¤ 9.1.
¬≥дм≥нност≥ тотал≥таризму ≥ авторитаризму.
|
“отал≥таризм |
јвторитаризм |
|
-™дина ≥деолог≥¤ -™дина добре зорган≥зована масова парт≥¤ -ѕол≥тичний плюрал≥зм в≥дсутн≥й
-¬лада не обмежуЇтьс¤ законом, спираЇтьс¤ на терор ≥ масов≥ репрес≥њ - омандна економ≥ка
-УјктивнаФ несвобода особи (держава примушуЇ людину д≥¤ми демонструвати ло¤льн≥сть до режиму) |
-¬≥дсутн≥сть Їдиноњ ≥деолог≥њ -ћожлива багатопарт≥йн≥сть -ƒопускаЇтьс¤ обмежений плюрал≥зм (без реальноњ боротьби за владу) -¬лада не обмежена законом, спираЇтьс¤ на силу ≥ виб≥рков≥ репрес≥њ -ћоже бути ¤к командна так ≥ ринкова економ≥ка -УѕасивнаФ несвобода особи (н≥хто не маЇ права протестувати проти режиму)
|
ќтже, авторитаризм можна визначити ¤к недемократичний спос≥б правл≥нн¤, за ¤кого влада правител¤ або правл¤чого угрупуванн¤ не обмежена законом ≥ не п≥дконтрольна громад¤нам, ¤к≥ усуваютьс¤ в≥д процесу прийн¤тт¤ р≥шень. –еальна конкуренц≥¤ в боротьб≥ за владу не допускаЇтьс¤.
јвторитарн≥ риси режиму знаход¤ть св≥й про¤в в тому, що влада зосереджуЇтьс¤ в руках одн≥Їњ людини ( монарха, диктатора, деспота), або вузькоњ групи ос≥б. ѕравл¤ча ел≥та формуЇтьс¤ не через конкурентн≥ вибори, а самопризначенн¤м. –ежиму не властивий тотал≥тарний контроль над сусп≥льством. ƒопускаЇтьс¤ обмежений плюрал≥зм, громад¤нське сусп≥льство не повн≥стю поглинаЇтьс¤ державою. јвторитарн≥ режими не мають Їдиноњ ≥деолог≥њ. ѕравл¤ча ел≥та готова терп≥ти ≥накомисленн¤, доки воно не зач≥паЇ основ режиму.
јвторитарн≥ режими досить поширен≥ ≥ дуже багатоман≥тн≥. —еред них можна вид≥лити наступн≥ р≥зновиди:
“еократичн≥ авторитарн≥ режими, характерн≥ дл¤ крањн, де до влади прийшли рел≥г≥йн≥ клани. ѕрикладом такого режиму Ї пол≥тична система ≤рану, створена ≥сламськими фундаментал≥стами п≥сл¤ революц≥њ 1979 року. ÷ей режим маЇ багато рис, притаманних тотал≥таризму.
¬≥йськово бюрократичн≥ диктатури, що встановлюютьс¤ внасл≥док в≥йськових переворот≥в. « приходом до влади в≥йськових д≥¤льн≥сть представницьких ≥нституц≥й значно обмежуЇтьс¤, або й взагал≥ заборон¤Їтьс¤. “ак було в багатьох крањнах јз≥њ, јфрики та Ћатинськоњ јмерики.
ѕерсональн≥ тиран≥њ, р≥зновидом ¤ких Ї султан≥зм. ѕри такому персон≥ф≥кованому режим≥ влада належить диктатору ≥ спираЇтьс¤ на розгалужений пол≥цейський апарат. ≤нш≥ ≥нститути влади, переважно слабк≥. «а султан≥зму при влад≥ зад≥¤н≥ родич≥ та близьк≥ друз≥ диктатора. ѕерсональна тиран≥¤ була притаманна дл¤ режим≥в Ѕарре в —омал≥, јм≥на в ”ганд≥, —амоси в Ќ≥карагуа.
јбсолютистськ≥ монарх≥њ (—ауд≥вська јрав≥¤, атар, ќман, ќбТЇднан≥ јрабськ≥ ≈м≥рати), в ¤ких монарх над≥лений необмеженою владою, виборн≥ представницьк≥ органи в≥дсутн≥.
Ќеототал≥тарн≥ режими. ¬они формально функц≥онують при на¤вност≥ багатьох парт≥й, опозиц≥й, пер≥одичних вибор≥в, але завд¤ки р≥зного роду ман≥пул¤ц≥¤м влада збер≥гаЇтьс¤ в руках одн≥Їњ масовоњ парт≥њ. “ак≥ режими ≥снують в ћексиц≥ ≥ —ир≥њ (правл¤ч≥ парт≥њ: ≤нституц≥йно-революц≥йна в ћексиц≥ ≥ Ѕјј— у —ир≥њ).
¬ р¤д≥ крањн авторитарна влада показала в≥дносну здатн≥сть усп≥шного розвТ¤занн¤† завдань економ≥чного розвитку („≥л≥, крањни ѕ≥вденно-—х≥дноњ јз≥њ). Ќа ц≥й п≥дстав≥ дехто з анал≥тик≥в обстоюЇ тезу про можлив≥сть (≥ нав≥ть бажан≥сть) стад≥њ авторитарного правл≥нн¤ в посткомун≥стичних крањнах дл¤ б≥льш усп≥шного вир≥шенн¤ завдань переходу до демократ≥њ. Ѕезумовно, дл¤ усп≥шного вир≥шенн¤ завдань трансформац≥њ сусп≥льства потр≥бна ч≥тка орган≥зац≥¤ владноњ системи. јле це не значить, що сильна влада обовТ¤зково повинна набирати авторитарних форм. “а й досв≥д „ех≥њ, Ћатв≥њ, Ћитви, ≈стон≥њ, ¤к≥ зд≥йснили усп≥шний безпосередн≥й перех≥д в≥д тотал≥таризму до демократ≥њ, переконливо доводить, що демократично орган≥зована влада здатна усп≥шно розвТ¤зати надскладн≥ завданн¤ трансформац≥њ. ƒо того ж не виключено, що у авторитарного л≥дера може зТ¤витис¤ спокуса в≥дкинути демократичн≥ механ≥зми зд≥йсненн¤ влади ≥ встановити диктаторський режим. ƒл¤ такого повороту завжди можна знайти виправданн¤: в≥д необх≥дност≥ жорстких Унепопул¤рнихФ крок≥в дл¤ подоланн¤ кризових ¤вищ до звинуваченн¤ парламенту у неконструктивн≥й д≥¤льност≥, а пол≥тичних парт≥й та преси- у переб≥льшен≥й критиц≥ д≥й влади (прикладами Ї Ѕ≥лорус≥¤, азахстан, ”збекистан, “уркмен≥¤).
ѕерех≥дний пер≥од Ц це не лише процес подоланн¤ економ≥чноњ чи ф≥нансовоњ кризи, ¤кими б важливими дл¤ переходу вони не були. ÷е ≥ процес формуванн¤ повноц≥нноњ пол≥тичноњ системи з њњ багатопарт≥йн≥стю, ≥ процес становленн¤ громад¤нського сусп≥льства з≥ складною структурою громадських обТЇднань ≥ асоц≥ац≥й, це ≥ процес формуванн¤ демократичноњ пол≥тичноњ св≥домост≥ ≥ демократичноњ пол≥тичноњ культури. “≥льки авторитарними методами, без широкого залученн¤ демократичних пол≥тичних сил, демократичне сусп≥льство не побудувати. “ак, ¤к не побувши у вод≥, не можна навчитис¤ плавати, так ≥ не розбудовуючи демократ≥ю, не можна перейти до нењ.
9.3.1 √лобальний процес демократизац≥њ
“рансформац≥¤ недемократичних пол≥тичних режим≥в ≥ перех≥д до демократ≥њ значного числа держав Ц це одна з найсуттЇв≥ших складових сучасного св≥тового пол≥тичного процесу, ¤кий переживаЇ третю ≥ саму потужну хвилю демократизац≥њ. (див. табл.9.2).
ќтже, трет¤ хвил¤ демократизац≥њ, ¤ку зараз переживаЇ людство, почалас¤ в середин≥ 70-х рок≥в в крањнах ѕ≥вденноњ ™вропи: ѕортугал≥њ, ≤спан≥њ, √рец≥њ. ѕот≥м, у 80-т≥ роки збанкрутували диктаторськ≥ режими в „≥л≥, јргентин≥, ѕарагвањ, Ѕразил≥њ, ѕ≥вденн≥й орењ, на ‘≥л≥п≥нах тощо. ќсобливе значенн¤ мав 1989 р≥к- р≥к оксамитових ≥ не т≥льки оксамитових ( –умун≥¤ ) революц≥йних переход≥в у крањнах ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи. Ќарешт≥, на початку 90-х рок≥в з тотал≥тарними режимами пок≥нчили крањни —–—–. ”сього з комун≥стичним тотал≥таризмом порвали 28 держав, що входили до складу —–—– ≥ так званого соц≥ал≥стичного табору. Ѕ≥льш≥сть ≥з них обрали шл¤х демократ≥њ.
“аблиц¤ 9.2
“ри хвил≥ демократизац≥њ за ’ангт≥нтоном
|
ѕерша тривала хвил¤ демократизац≥њ |
1828-1926 |
—Ўј, ‘ранц≥¤, ≤тал≥¤, Ќ≥меччина, јргентина |
|
ѕерша хвил¤ зворотного руху (в≥дкату) |
1922-1942 |
≤тал≥¤, Ќ≥меччина, јргентина |
|
ƒруга короткочасна хвил¤ демократизац≥њ |
1943-1962 |
јвстр≥¤, ‘–Ќ, ≤тал≥¤, япон≥¤, ≤зрањль, јргентина, ѕеру, ≤нд≥¤, ѕ≥вденна оре¤ |
|
ƒруга хвил¤ зворотного руху (в≥дкату) |
1958-1975 |
Ѕразил≥¤, јргентина, „≥л≥ |
|
“рет¤ хвил¤ демократизац≥њ |
“риваЇ з 1974 року |
ѕортугал≥¤, ≤спан≥¤, √рец≥¤, низка крањн Ћатинськоњ јмерики, јз≥њ, јфрики, крањни ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи ≥ колишнього —–—– |
¬ивченн¤ загальних ≥ специф≥чних рис переходу до демократ≥њ у цих крањнах зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ двох теоретичних п≥дход≥в: ≥нституц≥йного ≥ генетичного. ѕерший допомагаЇ одержати в≥дпов≥дь на запитанн¤, ¤к≥ ≥нститути найб≥льше спри¤ють стаб≥л≥зац≥њ демократ≥њ в т≥й чи ≥нш≥й крањн≥, а отже, даЇ змогу окреслити п≥дход¤щий дл¤ нењ ≥нституц≥йний дизайн. ƒругий анал≥зуЇ молоду демократ≥ю, що формуЇтьс¤ в перех≥дних сусп≥льствах, п≥д кутом зору њњ зародженн¤ ≥ розвитку, намагаЇтьс¤ передбачити можлив≥ стад≥њ переходу.
¬ межах теор≥њ переходу анал≥зуютьс¤ сп≥льн≥ та в≥дм≥нн≥ риси процес≥в демократизац≥њ в р≥зних крањнах, стад≥њ та фази трансформац≥њ. ¬раховуЇтьс¤ значенн¤ пол≥тичноњ ≥ правовоњ традиц≥њ, навичок громад¤нського житт¤† дл¤ утвердженн¤ демократичних ≥нститут≥в. ѕропонуютьс¤ найб≥льш п≥дход¤щ≥ форми демократичного правл≥нн¤ та робл¤тьс¤ прогнози щодо майбутнього. ¬чен≥ прагнуть, передус≥м, по¤снити чому перех≥д до демократ≥њ, що починаЇтьс¤ одночасно ≥ при зовн≥ однакових чи дуже под≥бних умовах, в одних крањнах в≥дбуваЇтьс¤ усп≥шно, а в ≥нших н≥; в≥д чого залежить тривал≥сть ≥ специф≥ка руху до демократ≥њ; в чому пол¤гаЇ ≥ в≥д чого залежить њњ остаточний усп≥х.
9.3.2. ƒелег≥тим≥зац≥¤ ≥ л≥берал≥зац≥¤ недемократичних режим≥в ¤к передумова ≥ п≥дготовча стад≥¤ переходу до демократ≥њ.
¬ основ≥ наростанн¤ кризи недемократичних режим≥в лежить втрата пол≥тичною ел≥тою контролю над соц≥ально-економ≥чними процесами ≥ одночасно втрата правочинност≥ њњ пануванн¤ в очах сусп≥льства, тобто делег≥тим≥зац≥¤ влади. « точки зору тривалого ≥ ст≥йкого поступу ¤к тотал≥таризм, так ≥ авторитаризм показали свою нездатн≥сть адекватно реагувати на виклики часу, забезпечувати динам≥чний економ≥чний ≥ соц≥альний розвиток, свою протилежн≥сть природ≥ сучасноњ цив≥л≥зованоњ людини, в≥дверте нехтуванн¤ њњ ≥нтересами. ¬се це переконливо доводить, що вони вичерпали себе ≥ потребують зам≥ни.
’оча процес трансформац≥њ недемократичних режим≥в у демократичн≥ у р≥зних крањнах проходить по р≥зному, з≥ своњми проблемами та труднощами, усп≥хами та перешкодами, йому притаманн≥ ≥ певн≥ сп≥льн≥ риси, що дозвол¤ють визначити його сутн≥сть та вид≥лити стад≥њ ≥ типи переход≥в у р≥зних крањнах. ѕереходом називають такий спос≥б зам≥ни пол≥тичного режиму, ¤кий характеризуЇтьс¤ зламом ≥нститут≥в попереднього режиму при збереженн≥ правовоњ неперервност≥. ≤накше кажучи, перех≥д Ц нереволюц≥йний спос≥б ≥нституц≥йноњ трансформац≥њ.
ѕроцесов≥ переходу, здеб≥льшого, передуЇ л≥берал≥зац≥¤ старого режиму ¤к п≥дготовча стад≥¤ переходу до демократ≥њ. ≈тапу л≥берал≥зац≥њ притаманн≥ наступн≥ процеси:
- делег≥тим≥зац≥¤ влади ≥ втрата нею авторитету веде до наростанн¤ суперечностей ≥ конфл≥кт≥в в стан≥ староњ правл¤чоњ ел≥ти;
- в ел≥т≥ в≥дбуваЇтьс¤ розкол на прихильник≥в Утвердоњ рукиФ, що виступають за виведенн¤ режиму з кризи шл¤хом жорсткого регулюванн¤ сусп≥льних в≥дносин аж до застосуванн¤ насильства та прихильник≥в УмТ¤коњ л≥н≥њФ, ¤к≥ розум≥ють необх≥дн≥сть реформуванн¤ сусп≥льства ≥ його пол≥тичноњ системи;
- прот¤гом певного часу м≥ж цими частинами ел≥ти ведетьс¤ боротьба за вир≥шальн≥ позиц≥њ у владних структурах;
- п≥сл¤ здобутт¤ переваги над своњми суперниками представники УмТ¤коњ л≥н≥њФ розпочинають л≥берал≥зац≥ю режиму, ¤ка передбачаЇ:
а)†† послабленн¤ контролю над засобами масовоњ ≥нформац≥њ;
б)†† допущенн¤ д≥¤льност≥ неконтрольованих державою громадських орган≥зац≥й;
в)†† примирливе ставленн¤ до страйк≥в, м≥тинг≥в та ≥нших акц≥й масового протесту;
г)†† запровадженн¤ альтернативних вибор≥в тощо.
—початку прихильники УмТ¤коњ л≥н≥њФ пропунують контрольовану л≥берал≥зац≥ю, при ¤к≥й допускаютьс¤ лише де¤к≥ демократичн≥ форми сусп≥льного житт¤ (напр. Угласн≥стьФ), але в пол≥тичн≥й систем≥ принципово ще н≥чого не м≥н¤Їтьс¤, процес прийн¤тт¤ р≥шень залишаЇтьс¤ авторитарним.
“им часом внутр≥шн¤ боротьба в середовищ≥ правл¤чоњ ел≥ти поглиблюЇтьс¤, що послабл¤Ї њњ позиц≥њ. Ќатом≥сть зм≥цнюЇ своњ позиц≥њ контрел≥та, в≥дбуваЇтьс¤ консол≥дац≥¤ новоњ пол≥тичноњ ел≥ти, пожвавлюЇтьс¤ функц≥онуванн¤ ≥нститут≥в громад¤нського сусп≥льства, зТ¤вл¤Їтьс¤ незалежна преса, формуЇтьс¤† в≥дкрита пол≥тична опозиц≥¤.
ѕеред владною ел≥тою постають три можлив≥ способи пол≥тичноњ повед≥нки:
ѕридушенн¤ опозиц≥њ силою. ”такому раз≥, однак, ус≥ проблеми, що призвели до кризи залишаютьс¤. ќдночасно зростаЇ загроза м≥жнародноњ ≥зол¤ц≥њ, реально може постати небезпека повноњ втрати влади.
≤гноруван¤ вимог опозиц≥њ. “ака повед≥нка неминуче призводить до радикал≥зац≥њ пол≥тичноњ опозиц≥њ ≥ подальшого послабленн¤ режиму.
—п≥вроб≥тництво з опозиц≥Їю на п≥дстав≥ поступок та компром≥с≥в. “ака позиц≥¤ стаЇ можливою, коли гору в стар≥й ел≥т≥ беруть реформаторськ≥ елементи.
Ћ≥берал≥зац≥¤ старого режиму, поступово переростаЇ у власне перех≥д до нових в≥дносин. ÷ьому процесов≥ притаманн≥ наступн≥ три стад≥њ:
—тад≥¤ переговор≥в ≥ укладанн¤ угод м≥ж старою ≥ новою ел≥тою. Ќа ц≥й стад≥њ пров≥дну роль все ще в≥д≥граЇ стара ел≥та, але п≥д тиском демократичноњ опозиц≥њ вона змушена йти на все нов≥ ≥ нов≥ поступки реформаторським силам. ¬она допускаЇ конкуренц≥ю в боротьб≥ за владу, погоджуЇтьс¤ на проведенн¤ демократичних вибор≥в на основ≥ нових виборчих закон≥в, допускаЇ формуванн¤ багатопарт≥йноњ системи.
—тад≥¤ прийн¤тт¤ р≥шень ≥ творенн¤ демократичних ≥нститут≥в. Ќа ц≥й стад≥њ пол≥тична опозиц≥¤, ¤ка в результат≥ вибор≥в приходить до влади, перебираЇ на себе ≥н≥ц≥ативу у зд≥йсненн≥ переходу до демократ≥њ. ЌастаЇ вир≥шальна стад≥¤ прийн¤тт¤ р≥шень по зд≥йсненню важливих перетворень у пол≥тичн≥й та економ≥чних сферах: розбудови демократичноњ пол≥тичноњ системи в ус≥х њњ компонентах, приватизац≥њ ≥ створенн¤ ринкових в≥дносин в економ≥ц≥, розвитку громад¤нського сусп≥льства. ¬≥дбуваЇтьс¤ закр≥пленн¤ демократ≥њ через прийн¤тт¤ нових конституц≥й, зд≥йснюЇтьс¤ виб≥р ефективноњ форми державнго правл≥нн¤, забезпечуЇтьс¤ збалансован≥сть владних повноважень вс≥х г≥лок влади, гарантуютьс¤ права ≥ свободи людини ≥ громад¤нина тощо.
ѕерех≥д завершуЇтьс¤ стад≥Їю консол≥дац≥њ демократ≥њ, звикан¤, адаптац≥њ сусп≥льства до нових пол≥тичних механ≥зм≥в ≥ лег≥тим≥зац≥њ нового демократичного режиму.
«авданн¤ми ц≥Їњ стад≥њ Ї :
- забезпеченн¤ ло¤льност≥ т≥Їњ частини староњ ел≥ти, ¤ка здатна посл≥довно перейти на сторону демократ≥њ, включенн¤ њњ в демократичн≥ процеси;
- поступове реформуванн¤ державного апарату, арм≥њ, орган≥в безпеки, внутр≥шн≥х справ з обовТ¤зковим використанн¤м квал≥ф≥кованих спец≥ал≥ст≥в, њх досв≥ду;
- забезпеченн¤ ло¤льност≥ ≥ ц≥л≥сност≥ пол≥тичноњ опозиц≥њ ( ¤к правоњ, так ≥ л≥воњ);
- лег≥тим≥азц≥њ демократичного режиму на р≥вн≥ всього сусп≥льства, через реал≥зац≥ю ≥нтерес≥в соц≥альних груп (обмежен≥сть ресурс≥в вимагаЇ обовТ¤зковоњ черговост≥ д≥й у цьому напр¤мку).
ќсоблив≥сть останнього етапу, нав≥ть його певна небезпека пол¤гаЇ у масовому наростанн≥ оч≥кувань. “ому ур¤д маЇ за будь-¤ку ц≥ну довести свою ефективн≥сть, не чекаючи, поки настане розчаруванн¤ мас в новому режим≥. Ћег≥тим≥зац≥¤ маЇ зд≥йснюватис¤ посл≥довно, на грунт≥ реал≥стичноњ пол≥тики, що даЇ довготривалий ефект. «р≥ла демократ≥¤ встановлюЇтьс¤ не в≥дразу, а через одне-два покол≥нн¤. ѕроте, на етап≥ демократичноњ консол≥дац≥њ долаЇтьс¤ ≥нституц≥йна криза, лег≥тим≥зуЇтьс¤ влада, в≥дновлюЇтьс¤ ефективн≥сть пол≥тичноњ системи, зростаЇ пол≥тична стаб≥льн≥сть. “ому цей етап вважають завершальною стад≥Їю переходу.
ќтже за загальними правилами, трансформац≥¤ недемократичного режиму в демократичний проходить чотири посл≥довн≥ стад≥њ:
- Ћ≥берал≥зац≥њ недемократичного режиму;
- ѕереговор≥в ≥ укладанн¤ угод;
- ѕрийн¤тт¤ р≥шень;
- онсол≥дац≥њ демократичних ≥нститут≥в, звиканн¤ сусп≥льства до нових пол≥тичних механ≥зм≥в.
ѕерша з них Ї п≥дготовчою, а три наступн≥ своњм зм≥стом мають власне перех≥д, тобто вони характеризуютьс¤ дом≥нуванн¤м демократичних процедур та ≥нститут≥в, ¤к≥, проте, ще не Ї ст≥йкими. « набутт¤м ними ст≥йкост≥ перех≥дний пер≥од зак≥чуЇтьс¤ ≥ держава стаЇ демократичною.
ѕосл≥довн≥сть стад≥й посттотал≥тарноњ трансформац≥њ Ї приблизно однаковою в ус≥х крањнах, але њх тривал≥сть та ≥нтенсивн≥сть великою м≥рою залежить в≥д типу переходу, а останн≥й в свою чергу залежить в≥д типу (способу) ≥ швидкост≥ зам≥ни старих ел≥т новими.
ƒосл≥дники розр≥зн¤ють два основних типи переходу до демократ≥њ:
- –озрив з минулим, коли в≥дбуваЇтьс¤ зам≥на пол≥тичних ел≥т контр-ел≥тами.
- ѕерех≥д шл¤хом компром≥с≥в ≥ взаЇмних уступок, коли дос¤гаЇтьс¤ порозум≥нн¤ м≥ж ел≥тою ≥ контр-ел≥тою.
“ип переходу не Ї дов≥льним вибором субТЇкт≥в пол≥тичного процесу. ¬≥н детерм≥нований глибиною ≥ гостротою кризи владних структур, ступенем делег≥тим≥зац≥њ староњ ел≥ти, на¤вн≥стю ≥нститут≥в громад¤нського сусп≥льства та масових рух≥в, силою ≥ згуртован≥стю новоњ ел≥ти, њњ авторитетом та здатн≥стю очолити процес трансформац≥њ.
ѕерший тип переходу притаманний крањнам, в ¤ких стара ел≥та повн≥стю втратила лег≥тимн≥сть. «а таких умов под≥њ можуть розгортатис¤ двома шл¤хами:
- або стара ел≥та вимушено в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д влади, погоджуючись на њњ передачу опозиц≥њ, ≥ тод≥ перех≥д в≥дбуваЇтьс¤ шл¤хом абдикац≥њ (в≥дреченн¤);
-
або вона
вперто намагаЇтьс¤ зберегти своњ позиц≥њ, ≥ тод≥ в≥дбуваютьс¤ насильницьк≥
зм≥ни Ц маси Узм≥таютьФ стару ел≥ту революц≥йним способом.
Ќа в≥дм≥ну в≥д переходу, революц≥њ повТ¤зан≥ з≥ зламом не т≥льки ≥нститут≥в, але й правових та пол≥тичних норм, величезними матер≥альними та та людськими втратами. ƒо того ж революц≥њ ’’ стол≥тт¤ в –ос≥њ 1917р., итањ 1949р., ≤ран≥ 1979р., що привели до утвердженн¤ в цих державах ще б≥льш жорстоких режим≥в, переконують у безперспективност≥ спод≥вань на утвердженн¤ демократ≥њ революц≥йними методами. “ому усп≥х трансформац≥њ може бути гарантований лише у випадку посл≥довного ≥ глибокого реформуванн¤ ус≥х стор≥н сусп≥льного житт¤.
Ўл¤хом абдикац≥њ були зд≥йснен≥ трансформац≥йн≥ процеси у √рец≥њ, јргентин≥, ≤спан≥њ, Ќƒ–, „——–. ¬имушшено Ув≥др≥кс¤Ф в≥д влади ћ. √орбачов. јбдикац≥¤ прискорюЇ ≥ полегшуЇ перех≥д до демократ≥њ, робить його б≥льш орган≥зованим ≥ посл≥довним, оск≥льки з часу в≥дреченн¤ перех≥д зд≥йснюЇтьс¤ п≥д кер≥вництвом новоњ пол≥тичноњ ел≥ти. ѕроте абдикац≥¤ не Ї надто розповсюдженим способом переходу.
ƒругий тип переходу з допомогою компром≥с≥в ≥ взаЇмних уступок (характеристика його стад≥й була дана вище) в≥дбуваЇтьс¤ також двома шл¤хами:
- або через перемогу на виборах нових ел≥т ≥ њх наступн≥ переговори з≥ старою ел≥тою, ¤ка ще збер≥гаЇ значн≥ позиц≥њ;
- або через Увростанн¤Ф старих ел≥т† у нов≥ структури та в≥дносини, њх поступову траснформац≥ю ≥ формуванн¤ УновихФ ел≥т з≥ значною дом≥шкою старих кадр≥в. ќстанн≥й шл¤х найтривал≥ший ≥ найважчий, бо стара ел≥та довго збер≥гаючи кер≥вн≥ позиц≥њ, справл¤Ї гальм≥вний вплив на процес трансформац≥њ.
≤ все ж, розгл¤даючи особливост≥ переходу п≥д цим кутом зору, сл≥д мати на уваз≥, що виникненн¤ та перемога нових ел≥т, повТ¤зан≥ передус≥м з формуванн¤м нових структур ≥ нових ор≥Їнтац≥й людей при влад≥, зовс≥м необовТ¤зково супроводжуютьс¤ зам≥ною особового складу ел≥ти. ≤ншими словами, ситуац≥¤ перебуванн¤ при влад≥ Утих самих людейФ в одних випадках означаЇ тривалий процес стагнац≥њ ≥ гальмуванн¤ реформ (¤к в ”крањн≥),а в ≥нших випадках може й не бути перешкодою дл¤ енерг≥йного й швидкого переходу до демократ≥њ (¤к в ≈стон≥њ чи Ћатв≥њ).¬се залежить в≥д р≥вн¤ заангажованост≥ старих ел≥т, в≥д того, наск≥льки вони Ї в≥дданими комун≥стичному режиму та тотал≥тарним методам правл≥нн¤.
ѕроанал≥зований ран≥ше другий тип переходу та його переб≥г (стад≥њ) притаманн≥ крањнам третьоњ хвил≥ демократизац≥њ, де цей процес в≥дбувс¤ до 90-х рок≥в ’’ ст. √оловним завданн¤м тут було зруйнуванн¤ авторитарних пол≥тичних систем ≥ розбудова демократ≥њ. ѕ≥зн≥ше, п≥сл¤ под≥й 1989р.,основн≥ положенн¤ теор≥њ переходу були п≥дтверджен≥ ≥ розвинут≥ на досв≥д≥ посткомун≥стичних трансформац≥й у крањнах ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи Ц у прац¤х таких вчених ¤к ≤.Ѕанах, ≤.Ѕальцерович, —.‘≥ш ,ƒ.ѕоттер та ≥нш≥.÷е крањни, куди комун≥стичн≥† режими були принесен≥ ззовн≥ ≥ не пустили тут надто глибокого кор≥нн¤. ¬ останн≥й пер≥≥од свого ≥снуванн¤ вони мали тут б≥льше сп≥льного з авторитаризмом, н≥ж з тотал≥таризмом.
ќкремий випадок складають пострад¤нськ≥ сусп≥льства. ’оч перех≥дн≥ процеси в них мають багато сп≥льного з вище зазначеними групами крањн, вони тут Ї значно складн≥ш≥ ≥ йдуть з б≥льшими труднощами. јдже комун≥зм у цих державах протримавс¤ понад 70 рок≥в, а ≥нститути громад¤нського сусп≥льства або не ≥снували н≥коли, або були викоренен≥ не лише з практики, але й з св≥домос≥ людей репрес≥¤ми та голодоморами. ÷им сусп≥льствам належить реформувати не лише пол≥тичну систему, але й увесь сусп≥льний устр≥й, економ≥чну систему, пол≥тичну св≥дом≥сть ≥ пол≥тичну культуру. ƒосл≥дженн¤ цих глибоких зм≥н, на думку р¤ду кињвських пол≥толог≥в, можуть скласти самост≥йну галузь Ц пол≥толог≥ю посткомун≥зму.
ѕроцес переходу до демократ≥њ посткомун≥стичних крањн маЇ дек≥лька фаз, ¤к≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ певними зм≥нами ¤к у пол≥тичному устроњ, так ≥ в економ≥ц≥. јмериканський пол≥толог «. Ѕжез≥нський запропонував наступну пер≥одизац≥ю посткомун≥стичноњ трансформац≥њ (див. табл. 9.3).
як видно з таблиц≥, на перш≥й фаз≥, ¤ка Ї переломною, започатковоютьс¤ фундаментальн≥ зм≥ни в ≥снуючих пол≥тичних та економ≥чних системах, зд≥йснюЇтьс¤ пол≥тична трансформац≥¤ вищих орган≥в влади, в≥дбуваЇтьс¤ встановленн¤ демократ≥њ УзверхуФ. Ћ≥кв≥дуЇтьс¤ монопол≥¤ одн≥Їњ парт≥њ, закладаютьс¤ основи демократ≥њ, виникаЇ ≥ зм≥цнюЇ своњ позиц≥њ в≥льна преса, формуютьс¤ перш≥ демократичн≥ обТЇднанн¤ ≥ громадсько-пол≥тичн≥ рухи. Ќа ц≥й фаз≥ важливо усв≥домити необх≥дн≥сть радикальних економ≥чних ≥ пол≥тичних переворень та дос¤гти у сусп≥льств≥ демократичного консенсусу ≥ сп≥льноњ згоди з тим, щоб д≥стати п≥дтримку народу у проведенн≥ реформ, подоланн≥ труднощ≥в та соц≥альних негаразд≥в, ¤к≥ неминуч≥ на ц≥й стад≥њ.
¬ економ≥чн≥й галуз≥ зд≥йснюЇтьс¤ л≥берал≥зац≥њ ц≥н, зовн≥шньоњ торг≥вл≥, стаб≥л≥зац≥¤ грошовоњ одиниц≥, розпочинаЇтьс¤ приватизац≥¤ (поки що безсистемна) одержавленоњ власност≥.
Ўвидка ≥ всеб≥чна трансформац≥¤ економ≥ки (т. зв. Ушокова терап≥¤Ф) можлива лише за на¤вност≥ обТЇктивних ≥ субТЇктивних передумов. ¬ ≥ншому випадку вона може спричинити економ≥ч≠не безладд¤ та пол≥тичну конфронтац≥ю.
Ќа друг≥й фаз≥ трансформац≥њ в≥дбуваЇтьс¤ закр≥пленн¤ демократичних процес≥в ≥ ≥нсти≠ту≠т≥в на основ≥ прийн¤тт¤ нових конституц≥й та нових закон≥в про вибори. ѕровод¤тьс¤ демократичн≥ вибори, формуЇтьс¤ стала демократична коал≥ц≥¤-нова пол≥тична ел≥та. —творюЇтьс¤ законодавча база в≥дносин власност≥ ≥ п≥дприЇмництва, банк≥вська система. «д≥йснюЇтьс¤ мала ≥ середн¤ прива≠тизац≥¤. ¬≥дбуваютьс¤ ≥стотн≥ зм≥ни в соц≥альн≥й структур≥ на основ≥ по¤ви нового класу власник≥в ≥ п≥дприЇмц≥в.
“аблиц¤ 9.3
‘ј«» ѕќ—“ ќћ”Ќ≤—“»„Ќќѓ “–јЌ—‘ќ–ћј÷≤ѓ /за «. Ѕжез≥нським/
|
‘ази, мета |
ѕол≥тичн≥ ознаки |
ѕравов≥ ознаки |
≈коном≥чн≥ ознаки |
|
ѕерша фаза: 1-5 рок≥в. ѕол≥тична мета: перетворенн¤. ≈коном≥чна мета: стаб≥л≥зац≥¤. |
ќснови демократ≥њ. ¬≥льна преса. ѕол≥тичний плюрал≥зм. ≥нець пол≥цейськоњ системи. |
”суненн¤ невиправданого державного контролю. |
Ћ≥берал≥зац≥¤ ц≥н припиненн¤ дотац≥й. ≥нець усусп≥льненого виробництва товар≥в. |
|
ƒруга фаза: 3-10 рок≥в. ѕол≥тична мета: в≥д перетворень до стаб≥л≥зац≥њ. ≈коном≥чна мета: в≥д стаб≥л≥зац≥њ до перетворень. |
Ќов≥ конституц≥¤ та виборчий закон. ƒемократичн≥ вибори. ƒецентрал≥зац≥¤ управл≥нн¤ рег≥онами. —тала демократична коал≥ц≥¤ Ц нова пол≥тична ел≥та. |
—творенн¤ нормативноњ бази в≥дносин власност≥ ≥ п≥дприЇмництва. |
Ѕанк≥вська система. ћала ≥ середн¤ приватизац≥¤. ƒемонопол≥зац≥¤. ѕо¤ва нового класу власник≥в ≥ п≥дприЇмц≥в. |
|
“рет¤ фаза: 5-15 ≥ б≥льше рок≥в. ѕол≥тична мета: закр≥плен¤ перетворень. ≈коном≥чна мета: стаб≥льне п≥днесенн¤. |
”творенн¤ стаб≥льних пол≥тичних парт≥й. ”твердженн¤ демократичноњ пол≥тичноњ культури. |
¬иникненн¤ незалежних суд≥в. ¬становленн¤ правовоњ культури. |
¬елика приватизац≥¤. —формоване кап≥тал≥стичне лоб≥. ¬иникненн¤ культури п≥дприЇмництва. |
–озвТ¤занн¤ завдань другоњ фази даЇ можлив≥сть перейти до третьоњ, заключноњ фази, ¤к≥й притаманна пол≥тична стаб≥л≥зац≥¤ демократ≥њ ≥ економ≥чне п≥днесенн¤. ƒемократичн≥ процеси набирають незворотного характеру, утворюЇтьс¤ стаб≥льна демократична парт≥йна система. ‘ормуЇтьс¤ демократична культура ≥ п≥дприЇмницька традиц≥¤. ¬≥дбуваЇтьс¤ становленн¤ системи неза≠лежних судових орган≥в та демократичноњ правовоњ культури. «д≥йснюЇтьс¤ велика приватиза≠ц≥¤. Ќа основ≥ значних ≥ноземних ≥нвестиц≥й проводитьс¤ реструктуризац≥¤ виробництва. Ќа переб≥г демократичних перетворень, њх темпи, а отже ≥ тривал≥сть основних фаз пост≠кому≠н≥с≠тич≠ноњ транс≠формац≥њ впливають ¤к обТЇктивн≥, так ≥ субТЇктивн≥ чинники зумовлен≥ ступе≠нем п≥дготовленост≥ р≥зних крањн до пол≥тичних, економ≥чних та ≥деолог≥чних зм≥н (див. табл. 9.4).
“аблиц¤ 9.4
„иники, що впливають на переб≥г та усп≥х трансформац≥њ посткомун≥стичних крањн в напр¤мку демократ≥њ
|
“ривал≥сть комун≥стичного режиму ≥ ступ≥нь знищенн¤ ус≥х про¤в≥в приватноњ власност≥ та громад¤нського сусп≥льства. –≥вень пол≥тичного та економ≥чного л≥берал≥зм≥в, що дозвол¤лис¤ комун≥стичною владою р¤ду крањн в останн≥ роки свого пануванн¤ (режим адара в ”горщин≥. √ерека ≥ ярузельського в ѕольщ≥). –≥вень догмагтизму комун≥стичноњ ел≥ти та њњ в≥дданост≥ старому режиму. „исельн≥сть новоњ ел≥ти й на¤вн≥сть у нењ пол≥тичноњ вол≥ дл¤ зд≥йсненн¤ р≥шучого переходу до демократ≥њ. —туп≥нь консол≥дац≥њ сусп≥льства навколо ≥дењ трансформац≥њ, розвинен≥сть ≥нститут≥в громад¤нського сусп≥льства. ‘≥нансово-економ≥чне становище крањни, доступн≥сть ресурс≥в. ’арактер стосунк≥в з м≥жнародним сп≥втовариством. √острота ≥ складн≥сть додаткових проблем, ¤к≥ доводитьс¤ вир≥шувати в пер≥од трансформац≥њ: на¤вн≥сть чи т≥льки становленн¤ власноњ держави ≥ нац≥ональноњ ел≥ти, повноц≥нн≥сть структури економ≥чного комплексу та ≥нше. |
ќтже, в залежност≥ в≥д обТЇктивних ≥ субТЇктивних умов дл¤ переходу до сусп≥льства з в≥льною ринковою економ≥кою ≥ плюрал≥стичною пол≥тичною системою кожна з пост≠комун≥с≠тичних крањн перебуваЇ на р≥зних фазах перетворень, зд≥йснюЇ њх р≥зними темпами, з р≥зною посл≥довн≥стю. Ќеоднаковим Ї ≥ ступ≥нь незворотност≥ трансформац≥йних процес≥в. «а цими ознаками досл≥дники вид≥л¤ють чотири групи крањн (див. табл. 9.5).
«вичайно, запропонований под≥л посткомун≥стичних сусп≥льств за темпами демократичних ≥ ринкових перетворень Ї досить умовним. рањни розвиваютьс¤ дуже не р≥вном≥рно ≥ одн≥ з них можуть вирватис¤ вперед, а ≥нш≥ Ц в≥дставати. ƒе¤к≥ держави взагал≥ важко з впевнен≥стю в≥днести до т≥Їњ чи ≥ншоњ групи, передус≥м, через несинхронн≥сть зм≥н в економ≥чн≥й та пол≥тичн≥й сферах. Ќаприклад, Ѕ≥лорусь ≥ “уркмен≥¤, що не Ї останн≥ми з економ≥чноњ точки зору, навр¤д чи можуть похвалитис¤ усп≥хами в становленн≥ демократ≥њ.
“аблиц¤ 9.5
ласиф≥кац≥¤ крањн за темпами ринкових ≥ демократичних перетворень
|
√рупа |
рањни |
“емпи ринкових ≥ демократичних перетворень |
|
≤ |
„ех≥¤, ѕольща, ”горщина, ≈стон≥¤, —ловен≥¤ |
÷≥ крањни вступили в третю фазу переворень, ч≥тко визначили своњ перспективи ≥ посл≥довно будують життЇздатн≥ сусп≥льства. |
|
≤≤ |
—ловатчина, ’орват≥¤, Ћатв≥¤, Ћитва, –умун≥¤, Ѕолгар≥¤, иргистан. |
«наход¤тьс¤ на друг≥й фаз≥ трансформац≥њ ≥ мають добр≥ шанси в найблищ≥ 10 рок≥в зробити суттЇв≥ кроки в напр¤мку демократ≥њ. |
|
≤≤≤ |
јзербайджан, √руз≥¤, ¬≥рмен≥¤, азакстан,–ос≥¤, ”збекистан, ”крањна. |
рањни знаход¤тьс¤ на перш≥й фаз≥ перетворень. ƒемократичн≥ ≥ економ≥чн≥ реформи ведутьс¤ без достатньоњ посл≥довност≥ ≥ глибини. |
|
≤V |
јлбан≥¤, —ерб≥¤, Ѕосн≥¤, ћакедон≥¤, ћолдова, “аджик≥стан. |
÷≥ крањни не просунулис¤ достатньо ≥стотно в перш≥й фаз≥ трансформац≥йних перетворень, або нав≥ть не вступили в нењ. |
” де¤ких аспектах пол≥тичного розвитку близькими до них Ї ”збекистан та азахстан. ќднак, у ц≥лому, наведений анал≥з показуЇ, що посткомун≥стичн≥ перетворенн¤ в р≥зних державах в≥др≥зн¤ютьс¤ ¤к за зм≥стом, так ≥ за темпами, ¤кщо де¤к≥ крањни остаточно стали на шл¤х демократичного розвитку, або, принаймн≥, принипово визначилис¤ в прспективах переходу до демократ≥њ, то дл¤ частини з них це ще належить зробити.
9.3.5. ќсобливост≥ ≥ труднощ≥ переходу до демократ≥њ в ”крањн≥.
«д≥йснюючи перех≥д до демократичного сусп≥льства з соц≥ально ор≥Їнтованою ринковою економ≥кою та плюрал≥стичною пол≥тичною системою ”крањна зустр≥лас¤ з ц≥лим р¤дом обТЇктивних та субТЇктивних фактор≥в, ¤к≥ суттЇво ускладнили трансформац≥йний перех≥д. √оловними з них Ї:
ѕерех≥д до демократ≥њ зд≥йснюЇтьс¤ в≥д тотал≥тарного сусп≥льства, а тому в≥н охоплюЇ надскладн≥ завданн¤ реформуванн¤ не лише пол≥тичноњ системи а й усього сусп≥льного ладу.
”крањна Ї одною ≥з пострад¤нських республ≥к, де на в≥дмну в≥д де¤ких центрально-Ївропейських крањн були повн≥стю знищен≥ приватна власн≥сть та приватна ≥н≥ц≥атива.¬ насл≥док цього, економ≥чн≥ усп≥хи майже повн≥стю залежать в≥д ур¤ду ≥ даютьс¤ йому найт¤жче не лише з субТЇктивних але обТЇктивних причин.ј саме ц≥ усп≥хи служать одним ≥з найсуттЇв≥ших фактор≥в лег≥тим≥зац≥њ нових правл¤чих ел≥т.ќтже економ≥чний фактор дуже ускладнюЇ процес демократичноњ стаб≥л≥зац≥њ. „ерез стратег≥чну роль ”крањни в збереженн≥ —–—– ≥мперський центр, доклав максимум зусиль, щоб загальмувати њњ рух до демократ≥њ ≥ незалежност≥. « ц≥Їњ, а також низки внутр≥шн≥х причин ”крањна зап≥знилас¤ з реформами на старт≥ ≥ опинилас¤ в невиг≥дному становищ≥ з точки зору конкуренц≥њ з ≥ншими посткомун≥стичними державами.
≤ п≥зн≥ше колишн¤ метропол≥¤ про¤вл¤ла пильну увагу до вс≥х помилок ≥ невдач украњнського кер≥вництва та намагалас¤ використати њх (опираючись на пророс≥йськ≥ сили в ”крањн≥) дл¤ того,щоб зробити ”крањну б≥льш поступливою щодо притенз≥й –ос≥њ на роль Уконсол≥дуючоњ силиФна т.зв. Ївраз≥йському простор≥, ослабити лег≥тивн≥сть тепер≥шньоњ влади в ”крањн≥, ≥ ,в решт≥ решт, схилити украњнське сусп≥льство до обТЇднанн¤ з –ос≥Їю, у межах нового УсловТ¤нськогоФ чи ¤когось ≥ншого союзу. ÷е означаЇ, що значну частину енерг≥њ молода держава мала витрачати на самозбереженн¤, а њњ пол≥тичн≥ д≥¤ч≥ мус≥ли про¤вл¤ти обережн≥сть, щоб не спровокувати антидержавницьк≥ сили.
ѕол≥тичне, економ≥чне ≥ соц≥окультурне житт¤ украњнського сусп≥льства несе на соб≥ значн≥ в≥дбитки тотал≥таризму ≥ колишнього нап≥вколишнього статусу ”крањни, тривалоњ п≥длеглост≥ њњ територ≥й р≥зним державам прот¤гом стол≥ть. ѕроцес† нац≥ональноњ консол≥дац≥њ ще не завершений, а нац≥ональна Їдн≥сть, хоч ≥ була п≥дтверджена референдумом в 1991 р. в екстремальних умовах кризи Ї п≥д знаком питанн¤. „астин≥ украњнц≥в притаманне почутт¤ меншовартост≥, у той час ¤к почутт¤ нац≥ональноњ г≥дност≥, впевненост≥ у своњх силах розвинен≥ значно менше. ¬се ще спостер≥гаЇтьс¤ вплив тотал≥тарноњ пол≥тичноњ культури ≥ пануванн¤ принцип≥в егал≥таризму й статизму у пол≥тичн≥й св≥домост≥ значноњ частини населенн¤.
« означених вище причин розмежуванн¤ пол≥тичних сил у держав≥ Ї багатом≥рним: крањна под≥лена не лише за соц≥ально-економ≥чними, ≥деолог≥чними, але й за етн≥чними, рег≥онально-культурними, мовними ознаками; ≥стотними Ї в≥дм≥нност≥ у зовн≥шньопол≥тичних ор≥Їнтац≥¤х р≥зних пол≥тичних сил ≥ рег≥он≥в. Ќасл≥дком Ї слабка ≥ нестаб≥льна парт≥йна система, що неспри¤Ї п≥двищенню авторитетност≥ демократичного вр¤дуванн¤.
—ила та п≥дготовлен≥сть до кер≥вництва перех≥дним процесом новоњ пол≥тичноњ ел≥ти в особ≥ нац≥онально-патр≥отичних сил ви¤вились не достатн≥ми, що спри¤ло збереженню влади, особливо в рег≥онах, у руках староњ парт≥йно-державноњ номенклатури. ¬она перехопила державницьк≥ та демократичн≥ гасла ≥ використала њх дл¤ зм≥цненн¤ своњх позиц≥й. Ќоменклатура не зац≥кавлена у радикальних зм≥нах ≥ тому сусп≥льна трансформац≥¤ в ”крањн≥ носить суперечливий, непосл≥довний характер, ≥ поки що, на жаль, збер≥гаютьс¤ можлив≥сть зворотнього руху. ” пол≥тичному спектр≥ це знаходить в≥дображенн¤ у пор≥вн¤но великому впливов≥ так званих Ул≥вих силФ ¤к≥ виступають проти ринкових ≥ демократичних реформ, мр≥ючи про в≥дновленн¤ своЇњ влади над сусп≥льством.
ѕроцес демократичноњ трансформац≥њ в ”крањн≥, ¤к ≥ в б≥льшост≥ посткомун≥стичних крањн, у субТЇктивному план≥ утруднений переб≥льшеними спод≥ванн¤ми щодо допомоги «аходу, недоц≥нкою складност≥ необх≥дних зм≥н у систем≥ ¤к пол≥тичних, так ≥ економ≥чних в≥дносин та сили спротиву староњ номенклатури, не розум≥нн¤м того, наск≥льки тривалим буде сам процес трансформац≥њ.
ѕов≥льн≥ темпи економ≥чних перетворень ≥ пог≥ршенн¤ р≥вн¤ житт¤ переважноњ б≥льшост≥ перес≥чних громад¤н, чим дал≥, тим б≥льше породжують в≥дчужен≥сть громад¤н в≥д влади ≥ спонукають њх про¤вл¤ти нех≥ть до реформ у тому вигл¤д≥, в ¤кому вони зд≥йснюютьс¤.
—укупн≥сть розгл¤нутих тут субТЇктивних та обТЇктивних чинник≥в ускладнюють перех≥д ”крањни до демократ≥њ, перешкоджають створенню на теренах нашоњ держави пол≥тично спроможного ≥ економ≥чно розвненого сусп≥льства. ѕерех≥дн≥й пол≥тичн≥й систем≥ ”крањни притаманн≥, пор¤д з демократичними ознаками риси, що властив≥ ол≥гарх≥чним та охлократичним режимам. ÷е Ц вплив номенклатури, що нер≥дко обТЇднюЇтьс¤ в клани, Ї схильна до корупц≥њ ≥ байдужа до сусп≥льних ≥нтерес≥в; збереженн¤ командно-адм≥н≥стративних метод≥в управл≥нн¤ ; рекрутуванн¤ частини правл¤чоњ ел≥ти з марг≥нальних прошарк≥в сусп≥льства, ¤к≥ прагнуть швидкого п≥двищенн¤ свого соц≥ального статусу ≥ матер≥ального благополучч¤. « цим повТ¤зана некомпетентн≥сть владних структур, неповага до закону, намаганн¤ неадекватними простими засобами негайно розвТ¤зати проблеми, намаганн¤ використати настроњ натовпу дл¤ реал≥зац≥њ вузькокорисливих ≥нтерес≥в. Ќерозвиненими заишаютьс¤ механ≥зми стримувань ≥ противаг у пол≥тичн≥й систем≥.
ѕроте, незважаючи на труднощ≥, непосл≥довн≥сть ≥ нер≥вном≥рн≥сть реформ, ”крањна не т≥льки задекларувала св≥й нам≥р побудувати демократичне сусп≥льство. ¬она приступила до практичного вт≥ленн¤ цього нам≥ру в житт¤, подолавши дек≥лька гострих пол≥тичних криз на основ≥ компром≥с≥в та взаЇмноњ поступливост≥ супротивних стор≥н. ѕрийн¤та онституц≥¤, що проголосила нашу державу правовою, соц≥альною, демократичною, Ї здобутки в трансформац≥њ економ≥ки та впровадженн¤ њњ ринкових засад; завершуЇтьс¤ процес приватизац≥њ, створено клас крупних власник≥в, закладен≥ основи середнього та малого п≥дприЇмництва, формуЇтьс¤ ринкова ≥нфраструктура в банк≥вськ≥й, ф≥нансов≥й та ≥нших сферах економ≥ки, впроваджена ≥ прот¤гом останн≥х рок≥в Ї стаб≥льною нац≥ональна валюта. ” сусп≥льно-пол≥тичному житт≥ в≥дбулас¤ демо≠но≠≠пол≥зац≥¤ ≥деолог≥чноњ сфери, формуЇтьс¤ багатопарт≥йна система, ≥снують осередки громад¤ського сусп≥льства Ц громадськ≥ обТЇднанн¤, недержавн≥ анал≥тичн≥ центри, незалежн≥ друкован≥ та ≥нтернет-виданн¤. “аким чином, ”крањна в ц≥лому виконала завданн¤ першоњ ≥ частково другоњ фази посткомун≥стичноњ трансформац≥њ.
ѕроте вона продовжуЇ суттЇво в≥дставати не т≥льки в≥д ѕольщ≥, „ех≥њ, ”горщини але й в≥д Ѕолгар≥њ, Ћатв≥њ, –умун≥њ ≥ нав≥ть –ос≥њ у галуз≥ розвитку ринкових в≥дносин в економ≥чн≥й сфер≥. ¬се ще чекають на своЇ розвТ¤занн¤ так≥ завданн¤,¤к усуненн¤ невиправданого державного контролю за д≥¤льн≥стю субТЇкт≥в економ≥чного житт¤, залишаЇтьс¤ неусталеною правова база в≥дносин власност≥ ≥ п≥дприЇмництва тощо. ÷ей перел≥к незробленого можна було б продовжувати. Ќадолужити в≥дставанн¤ у проведенн≥ реформ Ц це надскладне завданн¤, ¤ке маЇ розвТ¤зати украњнське сусп≥льство.
—ловник найб≥льш уживаних терм≥н≥в
јбдикац≥¤ Ц добров≥льна в≥дмова в≥д влади, в≥дреченн¤ в≥д престолу. ¬ сучасн≥й пол≥толог≥њ цей терм≥н част≥ше зустр≥чаЇтьс¤ при вивченн≥ процес≥в трансформац≥њ пол≥тичних режим≥в. јбдикац≥¤ прискорюЇ перех≥д до демократ≥, оск≥льки з часу в≥дмови в≥д влади староњ пол≥тичноњ ел≥ти подальш≥ зм≥ни в пол≥ичнй систем≥ в≥дбуваютьс¤ за ≥н≥ц≥ативою новоњ пол≥тичноњ ел≥ти. рањни, ¤к≥ обрали саме цей шл¤х нереволюц≥йноњ зм≥ни пол≥тичного режиму (переходу), мають б≥льше шанс≥в щодо швидкого встановленн¤ демократичних ≥нститут≥в, побудови правовоњ держави та громад¤нського сусп≥льства. ѕриклади переходу шл¤хом абдикац≥њ: √рец≥¤ (1974 р.), јргентина (1983 р.), „——– (1989 р.), Ќƒ– (1989 р.).
ƒелег≥тим≥зац≥¤ Ц втрата пол≥тичною ел≥тою контролю над соц≥альн-економ≥чними процесами ≥ одночасно втрата правочинност≥ њњ пануванн¤ в очах сусп≥льства. ÷ей терм≥н вживаЇтьс¤ в пол≥толог≥њ дл¤ характеристики сусп≥льних процес≥в, що передують, ¤к правило, трансформац≥њ пол≥тичного режиму.
онтрел≥та Ц пол≥тично активна верства населенн¤, з ¤коњ в майбутньому може бути сформований новий тип ел≥ти, що прийде на зм≥ну ≥снуюч≥й.
Ћ≥берал≥зац≥¤ недемократичного режиму Ц одна ≥з стад≥й переходу до демократ≥њ, що передбачаЇ зменшенн¤ контрольованост≥ сусп≥льного житт¤ недемократичною ел≥тою, запровадженн¤ елемент≥в демократ≥њ та пол≥тичного плюрал≥зму.
ќпозиц≥¤ Ц будь-¤ка пол≥тично орган≥зована група, що протистоњть ур¤ду, критикуЇ його ≥ прагне здобути владу; легальна (узаконена) та активно дюча опозиц≥¤ Ц одна з головних ознак демократичного ладу.
ѕравл¤ча ел≥та Ц група ос≥б, р≥шенн¤ ¤ких ≥стотно впливаЇ на процес функц≥онуванн¤ ≥ розвитку сусп≥льних ≥нститут≥в. ƒо правл¤чоњ ел≥ти Ц в≥днос¤тьс¤ пол≥тична, бюрократична, комун≥кативна та ≥деолог≥чн≥ ел≥ти.
ѕитанн¤ дл¤ самоконтролю
1. як≥ головн≥ ознаки тотал≥тарного пол≥тичного режиму?
2. „им в≥др≥зн¤Їтьс¤ авторитаризм в≥д тотал≥таризму?
3. як≥ р≥зновиди авторитарних режим≥в ¬и можете назвати?
4. як≥ типи (способи) переходу до демократ≥њ ¬и знаЇте?
5. як≥ завданн¤ розвТ¤зуютьс¤ на кожн≥й з фаз посткомун≥стичноњ трансформац≥њ?
6. як≥ причини в≥дставанн¤ ”крањни у зд≥йсненн≥ ринкових та демократичних реформ?
Ћ≥тература
1. јлексЇЇва “. Ћег≥тимн≥сть влади в пер≥од транзиту // ѕол≥тична думка Ц 1999. - є2.
2. Ѕжез≥нський «. ¬елик≥ перетворенн¤ // ѕол≥тична думка Ц 1994. - є3.
3. √альчинський ј. ≥нець тотал≥тарного соц≥ал≥зму, що дал≥? Ц ., 1996.
4. √елей —., –утар —. ќснови пол≥толог≥њ - Ћьв≥в, 2003.
5. ƒавимука —., олод≥й.ј., ужелюк.,’арченко ¬. ѕол≥тичн≥ режими сучасност≥ та перех≥д до демократ≥њ. Ц Ћьв≥в, 1999.
6. ∆уравський ¬., ћихальченко ћ., “анчер ¬.† —оц≥ально-пол≥тична трансформац≥¤ в ”крањн≥. .: Ћиб≥дь, 1997.
7. олод≥й ј. ƒо питанн¤ про тотал≥тарний режим в ”крањн≥. —проба транзистивного п≥дходу // —учасн≥сть. Ц 1999. - є7-8.
8. ульчицький —. ≈волюц≥¤ державного устрою в ”крањн≥ в≥д тотал≥таризму до демократ≥њ // ¬≥че Ц 1997 - є1.
9. ульчицький —. ≤сторичне м≥сце рад¤нського комун≥зму // —учасн≥сть Ц 1999-є6.
10. Ћазоренко ќ.¬., Ћазоренко ќ.ќ. “еор≥¤ пол≥толог≥њ. Ц ., 1996.
11. ќснови пол≥толог≥њ / «а ред. ’арченка ¬., олод≥й ј., лиманськоњ Ћ. „. ≤≤. Ћьв≥в, 1994.
12. ѕахарЇв ј. ѕострад¤нський авторитаризм. уди йдемо? // ¬≥че Ц 2001. -є7.
13. ѕ≥ча ¬.ћ., ’ома Ќ.ћ. ѕол≥толог≥¤. онспект лекц≥й. ., 1999.
14. ѕол≥толог≥¤ /«а ред. Ѕабк≥ноњ ќ. - ., 1998.
15. ѕол≥толог≥¤ /«а ред. атеренчука Ѕ., √етьманчука ћ. Ц Ћьв≥в 2000.
16. ѕол≥толог≥¤ /«а ред. олод≥й ј. Ц .: ≈льга, Ќ≥ка-÷ентр, 2003.
17. ѕол≥толог≥¤ посткомун≥зму ., 1995.
18. ѕшеворський ј. ƒемократи¤ и рынок. ѕолитические и экономические реформы в ¬осточной ≈вропе и Ћатинской јмерике. Ц ћ., 2000.
19. “исм¤ну ¬. ѕоворот у попол≥тиц≥: —х≥дна ™вропа в≥д —тал≥на до √авела. Ц ., 2003.