Метод матричних випробувань

Цей метод є подальшим розвитком методу граничних випробувань. Сутність методу матричних випробувань включається в моделюванні робочої області системи при всіх можливих значеннях вхідних параметрів, які знаходяться в межах допусків.

З цією метою складаються матриці становищ (ситуацій), що дозволяє чисельним методом визначити можливі реалізації випадкових значень вхідних параметрів. Перебір всіх можливих ситуацій здійснюється методом матричних випробувань. З метою зменшення трудомісткості матричних випробувань проводять перебирання не всіх ситуацій, а тільки їх частини, які вибираються у відповідності з методом Монте-Карло (метод статистичних випробувань) по випадковому закону. [Нагадаємо Вам, що ідея методу Монте-Карло заключається в моделюванні випадкового процесу або послідовності випробувань, імовірні характеристики яких просто пов'язані з визначенням необхідних величин. Тобто метод Монте-Карло застосовується для розв'язання задач типу: скільки треба провести випробувань, щоб частота μ_п/n відрізнялася від імовірності р не більше, ніж на Δ, з імовірністю 1-2α (α мале), де р - ймовірність успіху у схемі Бернуллі, а μ_п - загальне число успіхів , n - число випробувань, μ_п/n - частоти успіху]

Таким чином , необхідне число випробувань N_α при заданій  достовірності 1-2α і похибці випробувань Δ визначається як :

де n - загальне число визначальних параметрів системи; 1 - число квантів (ділянок), на які розбито діапазон зміни параметрів.

При кількості визначальних параметрів n≥20 застосування методу Монте-Карло дозволяє зменшити число необхідних випробувань в 2,5·10⁶ разів.

Значна трудомісткість матричних випробувань сприяла необхідності розробки спеціальної апаратури з застосуванням ЕОМ, яка дозволила автоматизувати процес випробувань.

Така апаратура у відповідності з матрицею ситуацій здійснює автоматичне переключення елементів, тобто здійснює перебирання ситуацій і реєструє кількість і характер відмов.